Iз Росii з любовю

— А тепер твоя черга спати,— рішуче заявила Тетяна, як тільки вони повернулися до купе. Вона опустила завісу і перекрила доступ яскравому полуденному світлу. З поля зору зникли плантації кукурудзи, тютюну та пониклого соняшнику. Купе перетворилося на темно-зелену печеру. Бонд заклинив двері, передав дівчині свій пістолет, простягся на всю довжину, вмостивши свою голову Тетяні на коліна, і тієї ж миті заснув.

Довгою змією поїзд звивався просторами Греції біля підніжжя Родопських гір. Поминули Ксанті, Драму і Сере, а потім почалося Македонське узвишшя, і колія відхилилася на південь у напрямку Салонік.

Бонд прокинувся в м'якій колисці її колін уже смерком. Одразу ж, наче вона чекала на цей момент, Тетяна взяла його обличчя в свої руки і вимогливо запитала:

— Душка, чи довго ще нам отаке терпіти?

— Ще довго. — Думки Бонда були ще благодушні після сну.

— Але як довго?

Бонд задивився в прекрасні очі, в яких ховалася тривога. Він уже остаточно вигнав сон зі свого мозку. Зазирнути наперед у ті три дні, що залишалися до їхнього прибуття в Лондон, було неможливо. Фактам треба дивитися просто в очі: ця дівчина була ворожим агентом. Тих, хто допитуватиме її в таємній службі та міністерствах, Бондові почуття до неї анітрохи не цікавитимуть. Інші розвідувальні служби також захочуть дізнатися про те, що відомо цій дівчині. Напевне, в Довері її заберуть до «Тюрми» — цього добре убезпеченого приватного будинку поблизу Гілдфорда, де її розмістять у зручній, але начиненій різними дротами кімнаті. І досвідчені чоловіки в цивільному приходитимуть туди один за одним, сідатимуть у крісло й годинами розпитуватимуть її, а в кімнаті поверхом нижче крутитиметься та крутитиметься магнітофон, потім ті записи стенографуватимуться й пильно просіватимуться заради нових фактів і, звісно, заради суперечностей в її відповідях на запитання, в яких розставлено численні пастки. Не виключено, що її познайомлять з провокатором — якоюсь гарною дівчиною-росіянкою, що співчуватиме Тетяні з приводу того, як з нею погано поводяться, пропонуватиме втечу, або радитиме стати подвійним агентом, чи обіцятиме передати «невинну» інформацію її батькам у Росії. Так може тривати тижні й місяці. І весь той час Бонда тактовно «оберігатимуть» від зустрічей з Тетяною, аж поки ті, хто чинитиме допити, подумають, що він зможе вичавити з неї якісь додаткові таємниці за допомогою їхніх почуттів одне до одного. А що потім? Зміна прізвища, обіцянка нового життя в Канаді, тисяча фунтів на рік, що їх видаватимуть із секретних фондів? І де буде він, коли Тетяна пройде крізь ті тортури? Можливо, на протилежному боці земної кулі. Та навіть якщо він і перебуватиме на той час у Лондоні, чи збережуться її почуття до нього, перемелені машиною допитів? Як сильно вона зневажатиме або ненавидітиме англійців після всіх отих знущань? І, щиро кажучи, чи тлітиме бодай одна жаринка з його власного, нині сильного полум'я?

— Душка,— нетерпляче повторила Тетяна,— як довго це триватиме?

— Скільки стане сил. Усе залежатиме від нас. До цього будуть причетні інші люди, багато людей. Нас розлучать. Ми не завжди будемо разом, як оце тепер у маленькій кімнатці. За кілька днів ми вийдемо в новий світ, і це буде дуже нелегко. Обіцяти тобі щось інше було б нечесно.

— Ти маєш рацію. Віднині я не ставитиму дурних запитань. Але ми не повинні більше гайнувати цих днів. — Дівчина посунула його голову і лягла поруч з ним.

За годину, коли Бонд стояв у коридорі, несподівано з'явився Керім. Він пильно поглянув на Бонда й лукаво мовив:

— Так довго спати не можна. Ти пропустив історичні краєвиди північної Греції. А зараз приспів час premier service.

— Головне для тебе — їжа,— парирував Бонд. — А як там наш приятель? — він кивнув головою на сусіднє купе.

— Сидить тихо. Провідник приглядає за ним за моїм дорученням. Цей чоловік закінчить свій рейс найбагатшою людиною з-поміж усіх представників його цеху. П'ятсот доларів за папери Гольдфарба плюс по сотні доларів щодня за угодою до кінця подорожі. — Керім посміхнувся. — Я навіть пообіцяв йому медаль за сумлінну службу Туреччині. Він гадає, ніби ми переслідуємо ватагу контрабандистів, які нерідко використовують цей поїзд для перевезення турецького опію до Парижа. Отож його не дивує, що йому так добре платять. А тепер — про що ти дізнався від російської цісарівни, яку весь час тримаєш під своїм-крилом? Я ніяк не позбудуся тривоги. Надто вже все спокійно і мирно. Ті двоє, що їх ми залишили в Туреччині, як і казала дівчина, і справді могли невинно їхати собі до Берліна. Отой Бенц також може переховуватись у своєму купе тільки через те, що боїться нас. Начебто подорож триває цілком нормально. І все ж таки, і все ж таки... — Керім труснув головою. — Росіяни — добрячі шахісти. Коли вони замислюють авантюру, це в них виходить блискуче. Вони ретельно планують гру, враховуючи гамбіти суперника і передбачаючи їхню реалізацію. В глибинах мого мозку,— у вікні віддзеркалилося похмуре обличчя Керіма,— мною володіє відчуття, що і ти, і я, і ця дівчина — лише пішаки на великій шахівниці, яким дозволяють робити ходи, коли вони не заважають російському плану гри.

— Але яка мета їхнього плану і який об'єкт змови? — Бонд видивлявся в темряву. — Чого вони прагнуть? Ми завжди повертатимемося до цього. Звісно, всі ми відчуваємо тут запах якоїсь змови. Дівчина й справді може навіть не знати сама про роль, відведену їй у цій операції. Я бачу — вона щось приховує, та здається мені, що це тільки якийсь маленький секрет і вона не надає йому значення. Тетяна запевняє, що розповість про все, як тільки ми дістанемось до Лондона. «Все»? Що вона має на увазі? Вона повсякчас повторює, щоб я вірив їй і що тут немає небезпеки. Треба визнати, Дарку, вона виправдує свою легенду. — Бонд шукав підтвердження в спокійних, мудрих очах співрозмовника. Ні, в очах Керіма не було й тіні ентузіазму. Він нічого не сказав.

— Визнаю, я захопився нею,— зітхнув Бонд. — Та я не дурень, Дарку. Я спостерігав за кожною дрібничкою, за всім, що могло б допомогти знайти ключ до розгадки. Ти ж знаєш, коли бар'єри падають, людина стає охочіша до щирих розмов. Так от, вони попадали, і я певен, що вона каже правду. За будь-якими мірками — на дев'яносто відсотків правду. І так само певен, що, на її погляд, решта не має значення. Якщо вона когось обдурює, то водночас обдурює і себе. Дотримуючись твоєї шахової аналогії, таке цілком можливе. Та ми раз у раз повертаємося до питання: а кому все це вигідно? — У голосі Бонда задзвенів метал. — І все, чого я бажаю — це залишатися учасником цієї гри, аби з'ясувати все до кінця.

— Якби це була моя гра, друже,— Керіма розвеселив затятий вираз на обличчі Бонда,— я б до самих Салонік спав би в обіймах з апаратом і, якщо тобі подобається, з дівчиною також (хоч це й не так важливо), а там найняв би автомобіль до Афін і звідти найближчим рейсом вилетів до Лондона. Але я не вихований у спортивному дусі. — Керім вклав у свої слова іронію. — Для мене це не гра, а діло. Для тебе це щось інше. Ти — гравець. М. — також гравець, бо інакше не дав би тобі свободи дій. Йому, як і тобі, кортить знайти відповідь на цю загадку. Тож хай так і буде. Мене турбує безпека, і я прагнутиму залишити їм якомога менше шансів. Ось ти гадаєш, що шанси мають привабливий вигляд, що вони на твою користь... — Дарко уп'явся очима в Бонда, а в голосі його бриніла наполегливість. — Слухай-но, мій друже. — Він поклав свою величезну руку на Бондове плече. — Уяви собі більярдний стіл. Легкий, плаский, зелений більярдний стіл. Ти вдарив по своїй білій кулі, вона спокійно покотилася в напрямі до червоної. Збоку — луза. Ти маєш намір влучити в червону кулю, яка неминуче мусить потрапити в лузу. Такий закон більярдного столу, закон більярдні. Та за межами орбіти цих речей пілот реактивного винищувача втратив свідомість, і його літак перейшов у піке просто на ту більярдню, або ж ось-ось має вибухнути газова магістраль, або вдарить блискавка і весь будинок завалиться просто на більярдний стіл. Що, питається, станеться з тією білою кулею, яка не може проминути червоної кулі, і що станеться з червоною кулею, яка не може не впасти в лузу? Біла куля не може не влучити в червону згідно законів більярдного столу. Та закон більярдного столу — не єдиний з-поміж усіх законів, що визначають пересування цього поїзду і нашої подорожі до місця призначення. — Керім зробив паузу і повів собі далі, ніби виправдовуючись. — Такі справи тобі вже знайомі, мій друже, і нічого тут потамовувати спрагу за розмовними банальностями. Поквап дівчину, хай вона хутчіш збирається, і ми підемо вечеряти. Але прошу тебе, зважай на несподіванки. — Він перехрестився над ґудзиками свого піджака. — Я не хрещу своє серце. Це — надто серйозно. Тільки шлунок, і це для мене — важлива клятва. На нас обох чатують несподіванки. Циган застерігав: бережіться! Те ж саме тепер кажу і я. Можна грати на більярді, але слід бути напоготові до втручання стороннього світу з-поза меж більярдні. Мій ніс,— Керім постукав себе по носі,— підказує мені це.