Iз Росii з любовю

Припаливши сигарету, Керім кивнув головою на гобелен.

— Вчора наші друзі зробили мені візит. Прикріпили до зовнішньої стіни липучу бомбу. Час запальника було розраховано так, щоб застати мене за столом. Але я завдяки щасливому випадкові на кілька хвилин відійшов розслабитись на канапі з молодою румункою, яка й досі вірить, що чоловік в обмін на любов розповідатиме секрети. Бомба вибухнула у фатальну мить. Я відмовився реагувати на це, але злякався, що такий ексцес понад силу цій дівчині. Коли я відпустив її, вона билася в істериці. Боюся, вона вирішила, що моя манера кохатися надто дикунська. — Він виправдувальне помахав мундштуком. — Але ми поспішили навести лад у цій кімнаті до вашого приїзду. Засклили вікна і мої картини, але тут усе ще тхне свіжою фарбою. Одначе... —Керім відкинувся в кріслі, і на його обличчя набігла похмура тінь. — Чого я не можу збагнути, то це підступного порушення миру. Ми в Стамбулі живемо, бо всі маємо робити своє діло. Це нечувано, що мої chers collegues отак віроломно оголошують війну, та ще й у такий спосіб. Це може завдати прикрощів нашим російським друзям. Тепер я змушений закинути докір чоловікові, який це вчинив. Але спершу я дізнаюсь, як його звуть. — Керім похитав головою. — Мене це засмучує, і я сподіваюсь, що тут немає нічого спільного з нашою справою.

— Чи була необхідність отак відкрито зустрічати мене? — обережно поцікавився Бонд. — Мені б не хотілося втягувати вас у халепу. Чи варто було присилати до мене лімузин до аеропорту? Це ж пов'язує вас зі мною.

— Мій друже! — Керім поблажливо засміявся. — Ви повинні знати, що і ми, і росіяни, і американці маємо оплачуваних людей в усіх готелях. І всі ми даємо хабарі службовцям таємної поліції і одержуємо зроблений під копірку список усіх іноземців, які щодня прибувають сюди літаками, залізницею чи морем. Я міг би переправити вас через грецький кордон. Але навіщо? Про вашу присутність тут має знати й інша сторона, щоб наша подруга могла зв'язатися з вами. Вона висунула цю умову вельми категорично, бо хоче підготувати все власними силами. Може, вона не довіряє нашій безпеці? Хтозна... Та вона рішуче заявила — начебто це мені невтямки,— що центр буде негайно поінформований про ваш приїзд. — Керім знизав своїми могутніми плечима. — Тож чи слід ускладнювати їй життя? Я хочу полегшити її місію і водночас зробити ваше перебування тут приємним, навіть якщо воно не дасть наслідків.

— Беру свої слова назад,— розвів руками Бонд. — Я забув про балканські правила гри. В усякому разі, я тут під вашим началом: ви кажете, що треба робити, я роблю.

— Коли вже ми торкнулися теми комфорту,— Керіму сподобалась позиція Бонда,— то яке у вас враження від готелю? Чесно кажучи, мене ваш вибір здивував. «Палас» трохи кращий за те безладне одоробло, що його французи називають великим борделем. До того ж там — традиційне пристановище росіян, хоча це й не має вирішального значення.

— Готель непоганий. Я просто не хочу зупинятися в «Стамбул-Хілтоні» чи в якомусь іншому розкішному закладі.

— Гроші? — Керім висунув шухляду й дістав грубу пачку новеньких зелених банкнот. — Тут тисяча турецьких фунтів, їхня реальна ціна на чорному ринку — приблизно двадцять за один фунт стерлінгів. Офіційний курс — сім. Скажете, коли вони скінчаться, і я вам дам стільки, скільки буде треба. Підрахунки зробимо після завершення гри. У будь-якому разі, це — мотлох. Відколи перший мільйонер Крез винайшов золоті монети, гроші неухильно знецінюються, та й зображення на монетах деградували так само швидко, як і їхня вартість. Спершу на них були зображення богів, потім — королів, а тоді дійшла черга й до президентів. Тепер на грошах немає облич узагалі. Погляньте на це казна-що! — Керім кинув гроші Бондові. — Сьогодні це лише папірці з малюнками громадських будівель та підписом касира. Погань! Чудо в тому, що ви ще можете на них щось купити. Що ще? Сигарети? Куріть тільки оці. Вам надішлють кілька сотень до готелю. Це — найкращі. «Дипломатські». Дістати такі сигарети нелегко, бо їх постачають переважно до міністерств і посольств. Які ще проблеми? Щодо їжі і дозвілля не турбуйтеся, це я залагоджу. Я також маю дістати свою пайку задоволення. Якщо не заперечуєте, я хотів би триматися ближче до вас.

— У мене все,— мовив Бонд. — Крім однієї обставини: ви маєте якось приїхати до Лондона.

— Ніколи! — рішуче заперечив Керім. — Погода й жінки там надто холодні. Для мене честь—приймати вас тут. Це нагадує мені війну. А тепер...—Він подзвонив маленьким дзвоником. — Яку ви любите каву — з цукром чи без? У Туреччині про серйозні речі без кави чи ракії не розмовляють. А для ракії ще надто рано.

— Без цукру.

Двері прочинились, і Керім гучним голосом зробив замовлення. Як тільки вони знову залишились самі, Керім відімкнув шухляду, дістав папку й поклав її перед Бондом, ляснувши по ній долонею.

— Друже мій,— похмуро почав він,— не знаю, що й сказати про цю справу. — Він відхилився в кріслі й заклав руки за потилицю. — У вас часом не виникало враження, що наша робота в чомусь схожа на зйомки фільму? Я так часто виводив усіх на натуру, що, гадав, уже можна починати крутити ручку кіноапарата. Але... то погода, то актори, а то непередбачені обставини... Або щось інше, що також трапляється на зйомках. Скажімо, одного злощасного дня між двома зірками так чи інак виникає любов, як оце тепер. Для мене це — найбільш бентежний і таємничий фактор. Чи справді дівчина любить ваш образ? Чи покохає вона вас, коли побачить живого? Чи зможете ви полюбити її так, щоб вона перейшла до нас?

Бонд мовчав. Почувся стук у двері. Старий клерк поставив перед кожним тонесеньку порцелянову чашечку, оправлену в золоту філігрань, і вийшов. Бонд надпив свою каву й поставив чашечку на стіл. Кава була добра, але надто густа. Керім проковтнув свою порцію одним духом, уставив у мундштук сигарету й закурив.

— Та ми мало чим можемо зарадити з цією любовною справою,— провадив Керім, звертаючись скоріше до самого себе. — Ми можемо тільки чекати й спостерігати. Тим часом діються й інші речі. — Його погляд раптом зробився дуже суворим, гострим. — Щось діється у ворожому таборі, мій друже. Про це свідчить не лише спроба позбутися мене. Вони то приїздять, то від'їздять. У мене є кілька фактів. — Він приклав вказівного пальця до носа. — А ще я маю оце. — Він поплескав себе по носі так, як плескають собаку. — Так, це — мій добрий друг, і я йому довіряю. — Потім повільно підняв і урочисто опустив на стіл руку. — І якби ставки не були такі високі, я б сказав: «Повертайтеся додому, мій друже, повертайтеся. Тут вариться щось таке, від чого треба триматися далі».

Бонд перейнявся Керімовою серйозністю, просто-таки фізично відчуваючи напругу, яку випромінював його голос.

— Та ми — не старі баби. І це — наша робота. Тож забудьмо про мій ніс і працюймо далі. Передовсім, чи можу я розповісти вам щось таке, про що ви не знаєте? Відколи я надіслав повідомлення, дівчина не подавала жодних ознак життя, і в мене немає ніякої додаткової інформації. Та, може, ви захочете поставити мені кілька запитань про останню зустріч.

— Я хочу знати лиш одне,— навпрямки заявив Бонд. — Вашу думку про цю дівчину. Ви повірили її історії чи ні? Отій історії про мене? Все інше не має значення. Якщо у неї не розвинулася своєрідна істерична манія, то все інше розбивається на друзки, і тоді ми маємо справу з підступною акцією МДБ, суть якої не можемо розгадати. Отже, чи повірили ви дівчині? — Голос Бонда був наполегливий, а його очі ретельно обмацували обличчя співрозмовника.

— Е, мій друже! — Керім труснув головою і широко розкинув руки. — Саме про це я запитав себе тоді, а відтоді запитую й досі. Але хто з нас може розгадати в таких справах жінку? Очі її, прекрасні невинні очі, блищали. Вуста в неї були вологі й розтулені. Голос її був нетерплячий і ніби наляканий тим, що вона робить і говорить. Пальці в неї були аж побіліли, коли вона трималася за поручні на поромі. Але що було в неї на серці? — Керім зняв руки догори. — Сам Господь знає! — Він приречено опустив руки, поклав їх на стіл і глянув просто в очі Бондові. — Є тільки один спосіб дізнатися, чи справді вас любить жінка. Та до цього способу може вдатися лише експерт.