Заметiль
Заметiль читать книгу онлайн
Зимова історія… Холодна, мов розпечений сніг. Гаряча, немов задубілі долоні. Пронизлива, неначе політ у прірву. Там, куди впадеш, не буде соломи. Звідти немає стежки. Зате туди проникає з небес сліпуче сонце. Таке сонце можна побачити тільки на дні. І ти робиш свій крок, останній крок назустріч собі. І світ припиняє своє існування. Щоб розпочатися заново в тих, хто ще не знає себе. Новим витком, новим вихором заметілі. Той, хто впаде, навчиться вставати. Той, хто встане, зможе розпочати шлях нагору. Той, Хто все знає наперед, вийде їм назустріч. …Усім, не байдужим до зими, присвячується. Усім байдужим — також.
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
Нюхом вона його почула, чи що? А хто їх, МЕРТВИХ, знає..?
Коли він раптом з розгону налетів на контейнер для сміття, думка сховатися не здалася надто страшною. Зупинився, хапаючи ротом повітря і водночас намагаючись відчепити з ноги поліетиленовий мішечок. Цих мішечків довкола було повно. Напевно вітер розбурхав сміття і те, яке легше, порозносив по вулиці.
Залізти в контейнер і почекати, поки його дружина пройде мимо? Світла від її свічки не багато, а його запах переб’ється запахом сміття.
Звівшись навшпиньки, він почав забиратися в контейнер.
Вітер ворушив сміттям на порожніх вулицях. Місто спостерігало за ним мільйонами вікон. Проїхало таксі, освітивши на мить фарами бомжа, що тупцював навколо смітника. У світлі ліхтаря з’явились юні сніжинки.
Григорій бурмотів і лаявся. Нарешті він сильніше запахнув поли плаща і всівся між двома смітниками, куди вітер досягав слабше.
Юля… вона ходила по їхній квартирі і шукала Олену, свою дочку, і його мабуть теж шукала… Він сам бачив: запалила свічку і ходила по хаті… Ці мертві… Нюхом чуяла, що він стоїть під вікном…
Треба було одразу втікати…
Він здригнувся, згадавши, як побачив її очі там, угорі, за склом восьмого поверху… очі своєї померлої дружини, з величезної відстані, в темряві… Чого його раптом понесло на місце злочину?
І куди йому тепер йти..? Мав дві хати, а тепер ні одної… От і Юля приходила… за ним…
Заметіль дужчала, щедро засипаючи снігом все сміття, яке траплялось їй на шляху. Кожного року вона прилітала, щоб змінити цей світ на краще. Це було її призначенням — перетворювати чорний колір у білий. Місто спостерігало за нею мільйонами вікон. Шугнувши у височінь, вона задоволено оглянула зроблену роботу.
На ранок небо не впізнає землю.
