Серце Змii

Іван Єфремов

COR SERPENTIS

(СЕРЦЕ ЗМІЇ)

© ГЕНИК Віталій, переклад з російської, 2008.

Перекладено за виданням: ЕФРЕМОВ И. А. Юрта ворона. — М.: Молодая гвардия, 1960. — 288 с

Крізь туман забуття, що огортав свідомість, прорвалася музика. «Не спи! Бо байдужість — звитяга Ентропії чорної!..» Слова відомої арії пробудили звичні асоціації пам’яті і повели, потягнули за собою її нескінченний ланцюг.

Життя поверталося. Величезний корабель ще здригався, але автоматичні механізми неухильно продовжували свою справу. Вихори енергії навколо кожного з трьох захисних ковпаків зупинили невидиме обертання. Декілька хвилин ковпаки, схожі на великі вулики з матового зеленого металу, залишалися в попередньому положенні, затим раптово і одночасно відскочили вгору і зникли в комірках стелі, серед складного плетива труб, поперечин і дротів.

Двоє чоловіків лишилися нерухомими в глибоких кріслах, оточених кільцями — основами зниклих ковпаків. Третій обережно підвів обважнілу голову і зненацька легко трусонув темним волоссям. Він обережно піднявся з глибини щонайм’якшої ізоляції, сів і нахилився вперед, щоб прочитати покази приладів. Вони в чималій кількості усіювали похилу світлу дошку великого пульта, що простягнувся впоперек усього приміщення у півметрі від крісел.

— Вийшли з пульсації! — пролунав упевнений голос. — Ви знову отямилися найшвидше, Карі? Ідеальне здоров’я для зорельотчика!

Карі Рам, електронний механік і астронавігатор зорельота «Теллур», вмить обернувся, зустрівши ще затуманений погляд командира.

Мут Анг, із зусиллям рухаючись, полегшено зітхнув і встав перед пультом.

— Двадцять чотири парсеки. Ми минули зірку. Нові прилади завжди неточні… вірніше, ми погано володіємо ними. Можна вимкнути музику. Тей прокинувся!

Карі Рам почув у запалій тиші лише нерівне дихання товариша, що отямився.

Центральний пост управління зорельота нагадував досить великий круглий зал, надійно схований у глибині гігантського корабля. Вище пультів приладів і герметичних дверей приміщення оббігав синюватий екран, утворюючи повне кільце. Попереду, по центральній осі корабля, в екрані був виріз, у котрому знаходився прозорий, мов кришталь, диск локатора діаметром майже в два людські зрости. Величезний диск наче зливався з космічним простором і, зблискуючи у вогниках приладів, скидався на чорний алмаз.

Мут Анг зробив невловимий порух, і вмить усі троє людей, що знаходилися в посту управління, майже однаковими жестами прикрили очі. Колосальне помаранчеве сонце загорілося з лівого боку на екрані. Його світло, ослаблене потужними фільтрами, було ледве стерпним.

Мут Анг похитав головою.

— Ще трохи, і ми пронеслися б через корону зірки. Більше не буду прокладати точного курсу. Значно безпечніше пройти стороною.

— Тим і страшні нові пульсаційні зорельоти, — відказав з глибини крісла Тей Ерон, помічник командира і головний астрофізик. — Ми робимо розрахунок, а потім корабель мчить наосліп, мов постріл у темряву. І ми також мертві і сліпі всередині захисних вихрових полів. Мені не подобається цей спосіб польоту в космос, хоча він і швидший від усього, що могло придумати людство.

— Двадцять чотири парсеки! — вигукнув Мут Анг. — А для нас минула наче мить…

— Мить сну, схожого на смерть, — похмуро заперечив Тей Ерон, — а взагалі на Землі…

— Краще не думати, — випростався Карі Рам, — що на Землі минуло понад сімдесят вісім років. Чимало з друзів і близьких мертві, багато змінилося… Що ж буде, коли…

— Це неминуче в далекому шляху з будь-якою системою зорельота, — спокійно сказав командир. — На «Теллурі» час для нас іде особливо швидко. І хоча ми заглиблюємося найдалі в космос, повернемося майже такими самими…

Тей Ерон наблизився до обчислювальної машини.

— Все бездоганно, — сказав він кілька хвилин по тому. — Це Кор Серпентіс, або, як його називали стародавні арабські астрономи, Унук аль Хай — Серце Змії.

— А де ж її близький сусіда? — спитав Карі Рам.

— Схований від нас головною зорею. Бачите, спектр К-нуль. З нашого боку — затемнення, — відповів Тей.

— Розсуньте щити всіх приймачів! — розпорядився командир.

Їх оточила бездонна чорнота космосу. Вона здавалася більш глибокою, тому що ліворуч і позаду горіло оранжево-золотим вогнем Серце Змії, що затьмарило всі зорі й Чумацький Шлях.

Лише внизу, сперечаючись з нею, сяяла полум’ям біла зірка.

— Епсилон Змії зовсім близько, — голосно сказав Карі Рам.

Молодий астронавігатор хотів заслужити схвалення командира. Але Мут Анг мовчки дивився праворуч, де виділялася чистим білим світлом далека й яскрава зоря.

— Туди пішов мій попередній зореліт «Сонце», — повільно промовив командир, відчувши в себе за плечима вичікувальну мовчанку, — на нові планети…

— То це Альфекка в Північній Короні?

— Так, Раме, або, якщо хочете, європейська назва Гемма… Але час до справи!

— Будити решту? — з готовністю спитав Тей Ерон.

— Для чого? Ми зробимо одну-дві пульсації, якщо переконаємося, що попереду порожньо, — відповів Мут Анг. — Вмикайте оптичні й радіотелескопи, перевірте настройку пам’ятних машин. Тей, увімкніть ядерні мотори! Наразі будемо рухатися на них. Давайте прискорення!

— До шести сьомих світлової?

І у відповідь на мовчазний кивок командира Тей Ерон швидко виконав необхідні маніпуляції. Зореліт навіть не здригнувся, хоча сліпуче райдужне полум’я палахнуло на весь огляд екранів і цілком сховало слабкі зорі нижче виблискуючого Чумацького Шляху. Серед тих зірок було і земне Сонце.

— У нас кілька годин, поки прилади завершать спостереження і закінчать чотирикратну перевірку програми, — сказав Мут Анг. — Треба попоїсти, потім кожен з нас може усамітнитися і відпочити трохи. Я зміню Карі.

Зорельотчики вийшли з центрального посту. Карі Рам пересів у обертове крісло посередині пульта. Астронавігатор закрив кормові екрани, і полум’я ракетних моторів зникло.

Вогняне Кор Серпентіс продовжувало ряхтіти зухвалими відблисками на незворушному поліруванні приладів. Диск переднього локатора залишався чорним, бездонним колодязем, але це не бентежило, а втішало астронавігатора. Розрахунки, що зайняли шість років праці могутніх умів і дослідницьких машин Землі, виявилися непомильними.

Сюди, у широкий коридор простору, вільного від зоряних скупчень і темних хмар, було спрямовано «Теллур» — перший пульсаційний зореліт Землі. Цей тип зорельотів, що пересувалися в нуль-просторі, повинен був досягнути значно більших глибин Галактики, аніж попередні ядерно-ракетні, анамезонні зорельоти, що літали зі швидкістю п’ять шостих і шість сьомих швидкості світла. Пульсаційні кораблі діяли за принципом стиснення часу і були в тисячі разів швидшими. Але їх небезпечним боком було те, що зореліт у мить пульсації не міг бути керованим. Люди також могли перенести пульсацію лише в несвідомому стані, сховані всередині потужного магнітного поля. «Теллур» пересувався мовби ривками, щоразу прискіпливо вивчаючи, чи вільний шлях для наступної пульсації.

Повз Змію, у майже вільному від зір просторі високих широт Галактики, «Теллур» повинен був пройти в сузір’я Геркулеса до вуглецевої зорі.

«Теллур» послали в неймовірно далекий рейс, щоб його екіпаж вивчив загадкові процеси перетворення матерії безпосередньо на вуглецевій зірці, дуже важливі для земної енергетики. Підозрювалося, що зірка була пов’язана з темною хмарою у формі обертового електромагнітного диска, зверненого ребром до Землі. Вчені очікували, що вони побачать повторення історії утворення нашої планетної системи порівняно недалеко від Сонця. «Недалеко» — це сто десять парсеків, або триста п’ятдесят років шляху світлового променя…

Карі Рам перевірив прилади-охоронці. Вони показували, що всі зв’язки автоматів корабля справні. Молодий астрольотчик віддався роздумам.