Наказано вижити

— Хто у вас у Ватікані? — спитав Борман.

— Я можу передати вам списки, я плутаюсь в італійських прізвищах.

— Спасибі. Мені буде цікаво подивитися, я зовсім не інформований про Ватікан, — сказав Борман. (Мюллер знову подумав: навіщо завжди брехати? Яка з цього користь? Адже його син Алоїз у Ватікані). — Продовжуйте, — попросив Борман. — Я слухаю.

— Я попередив цю людину, — зітхнувши, сказав Мюллер, — що в разі провалу — якщо це станеться в рейху, в Швейцарії чи в Італії — я йому не допоможу, відречусь, зраджу, все мусить бути наближене до бойової обстановки…

Мюллер пошарив у кишенях, вийняв зім'ятий бланк міжнародної телеграми, простяг Борману.

— Що це? — спитав той.

— А ви подивіться… Він уже надіслав мені звістку із Буенос-Айреса… На текст не звертайте уваги… Розшифровується це так: «Влаштувався працювати агентом по рекламі в іспанській фірмі «Куелья». Можу придбати два будинки в безлюдному районі біля Пунта-Аренас, де в можливість приймати судна середнього каботажу і підводні човни. Потрібно сорок тисяч доларів. Готовий улаштувати трьох колег. Обмін документів у Ватікані пройшов ідеально».

— Вважаєте, що таким чином можна буде організувати нові резидентури СС повсюдно?

— В Росії — навряд, — хмикнув Мюллер. — А от у Латинській Америці, там, де сильні наші позиції, діло піде.

— Як довго йшов туди ваш молодий колега?

— П'ять місяців.

— Виходить, уже в листопаді минулого року ви почали думати про те, як рятувати ваших людей — після поразки? Чи не занадто рано ви стали ховати рейх?

— Я зрозумів, — сухо відповів Мюллер, — що на рейх чекає похорон, уже в лютому сорок третього, після Сталінграда.

— Ви мені смієте говорити отаке?!

— Рейхслейтер, а ваші люди почали працювати в цьому ж напрямку ще раніше…

— Мої люди були, є і будуть вірні фюреру, який упевнений у перемозі!

Мюллер кашлянув, прикривши рот долонею:

— Я торопію, коли відчуваю недовір'я… По-моєму, час нещирості кінчився… Пора вже говорити один одному правду…

Борман встав, походив по кабінету, потім зупинився біля вікна, припав лобом до шибки і, не обертаючись, сказав:

— Викладіть мені структуру організації. З яких підрозділів вона складається? Як і через кого підтримуватимуться контакти з іноземцями? Скільки буде залучено — тепер і в майбутньому? Принцип відбору членів? Хто затверджуватиме кандидатів? Який статут членів та їхніх родин? Форма зв'язку між членами організації у різних регіонах світу? Де дислокуватиметься штаб? Його структура? Хто віддаватиме накази? Їхня форма?

Мюллер знову кашлянув, подумавши, що головне запитання — про штаб і його структуру, тобто, кажучи мовою нормальною, про те, хто стане на чолі таємної організації, — Борман поставив у самому кінці, підкинувши його як щось другорядне, хоч було ясно, що насправді це цікавить його найбільше.

Однак, прийнявши гру рейхслейтера (спробуй не прийми!), Мюллер став відповідати в тій послідовності, яку запропонував Борман.

— Структура організації має бути, мені здається, двошаровою. Спочатку ми легендуємо її як таємний консорціум, покликаний — у разі потреби — забезпечити врятування офіцерів СС, які — згідно з декларацією Сталіна, Рузвельта і Черчілля — є воєнними злочинцями, всі гуртом, без розбору, за те тільки, що служили в головному управлінні імперської безпеки і в армії. Оскільки мої люди зникнути в Німеччині не можуть — усі вони були на виду, а ми знаємо, який розгул зради виникає після державного краху, — мова може й мусить іти про передислокацію найцінніших борців СС за кордон. Але другий, справжній напрямок структури цієї організації полягає в тому, щоб уже зараз закласти опорні пункти в усіх регіонах світу для продовження нашої боротьби в майбутньому. Контакти з вірними нам іноземцями зміцнять ті офіцери, яких ми передислокуємо негайно; пропаганда Геббельса працює прекрасно, здалеку все видається інакшим, ніж зблизька. До того ж грамотних, на щастя, небагато. Люди більше вірять чуткам, а тому зараз ще є можливість працювати в обстановці найбільшої сприятливості в Аргентіні і Парагваї, в Іспанії і Португалії; ми ще до кінця не використали можливості наших японських бойових союзників у Сінгапурі й Індонезії, в Бірмі і на Борнео. А саме там традиційно зосереджено найбільші торгові точки, пов'язані з Лондоном і Канадою, — чудовий шлях для проникнення в Америку і Європу… Думаю, ви пробачите мені несанкціоноване свавілля: я вже обговорив з моїми друзями з наших автомобільних, хімічних та авіаційних концернів деякі аспекти перспективного плану створення в тих регіонах Азії своїх філіалів… Союзники, певна річ, спочатку полютують собі на втіху, можливі санкції проти наших промисловців, але ж економіка сильніша від емоцій. Куди Заходові подітися без Німеччини?

— Концерни подали вам міркування в письмовій формі?

Мюллер посміхнувся:

— Хіба вони підуть на це, рейхслейтер?

— А чому б ні?

— А тому, що вони бояться ваших представників у правліннях. Якби вони мали санкцію, тоді інша справа — розгорнуті пропозиції складуть за тиждень…

— І потім про них дізнаються союзники… А ті будуть приємно здивовані, чому цим перспективним проектом так цікавилась людина на прізвище Мюллер… Все, що відбувається, відбувається — так чи інакше — на краще.

— Коли б то все, — зітхнув Мюллер. — Не все, рейхслейтер, хоч і на цей раз ви знову праві — я не додумав про можливість розголосу інформації.

— Отже, не завжди помиляється Борман? І в ньому бувають часом не зовсім марні думки? — усміхнувся рейхслейтер. — Далі, будь ласка.

— Що стосується кількості залучених у таємну організацію СС, то мені зараз важко назвати точну цифру, але за попередніми моїми підрахунками приблизно тридцять тисяч…

— Який принцип попереднього підрахунку?

— Знову-таки, якби я міг собі признатися, що цей підрахунок був по-справжньому необхідний уже два-три роки тому, якби ми взяли за обов'язкове правило допускати на початку справи можливість програшу, а не тільки перемоги, то я продумав би систему, і, повірте, це була б непогана система… А зараз мені довелося піти досить примітивним шляхом: я почав з того, що згадав кількасот людей з мого апарату, яких просто треба буде врятувати… Всі керівники моїх референтур з російського, українського, польського, французького, єврейського, іспанського секторів, усі ті, хто здійснював нагляд за промисловістю й банками, ті, хто курирував питання ідеології, церкву, молодіжні організації, ті, хто керував роботою в концентраційних таборах, повинні — якщо, звичайно, ви схвалите мій задум — почати вже зараз підготовку до передислокації в заздалегідь підготовлені центри… Опорні бази я беруся налагодити в Базелі, Асконі, Мілані, Ватікані, Пальма де Мальорці, Барселоні, Мадріді, Лісабоні, Буенос-Айресі, Асунсьйоні…

Борман подивився на карту світу й сказав:

— Цілком конкретна лінія… Непогано…

— Щодо принципу відбору, то тут, звичайно, можливі певні витрати, знову ж таки через фактор часу… Далеко не всі керівники відділів гестапо — мої люди; Кальтенбруннер часто призначав своїх людей — тих, кому він протегував… Отже, я не можу покладатися на абсолютну компетентність усіх моїх підлеглих в областях… Але в Гамбурзі, Мюнхені, Осло, Ганновері, Любеку, Копенгагені, Фленсбурзі, Бремені, Вюрцбурзі, Мілані, Веймарі, Дрездені в мене сидять цілком надійні люди, я їм довіряю повністю, вони думають так само, як і я, якщо ви дозволите, я доручу їм скласти списки, — Мюллер хмикнув, — звичайно, усно, зовсім не фіксуючи цього в документах… З приводу затвердження кандидатів — довірте мені провести попередній відбір, а потім ви благословите його остаточно. Що ж стосується членів сімей майбутньої організації СС, то вони мають бути спочатку переконані, що їхній годувальник загинув… Тільки так, хоч це й жорстоко… Інакше почнуть шукати… А за їхнім пошуком стежитимуть вороги, і це приведе до розшифровки всієї справи. Щодо форм зв'язку між майбутніми регіональними групами, то це питання змикається з вашим запитанням про штаб. Я гадаю, що штаб доведеться очолити мені… Якби ви санкціонували при цьому ще одну для мене посаду — спеціальний помічник фюрера НСДАП Бормана з питань СС, — тоді наша справа набула б такої важливості, що дала б змогу провести всю необхідну роботу в максимально короткий строк… Звичайно, така посада, — Мюллер посміхнувся, — також не повинна фіксуватися в документах, принаймні поки що…