Наказано вижити
Наказано вижити читать книгу онлайн
Новий роман відомого російського радянського письменника Юліана Семенова є продовженням книги «Сімнадцять спалахів весни».
Дія роману, побудованого на документальній основі, відбувається напередодні краху гітлерівського рейху, коли реакціонери з ОСС (нинішнє ЦРУ) намагалися заключити сепаратну угоду з нацистськими ватажками.
Головний герой книги Максим Максимович Ісаєв — Штірліц, дзержинець-інтернаціоналіст, в найтяжчих умовах героїчно виконує свій обов'язок перед Батьківщиною.
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
— Думаю, ви помиляєтесь. Він нероздільний з фюрером.
— Штірліц, не треба. Він був нероздільний із заступником фюрера Штрассером і зрадив його. Він був нероздільний з вождем СА, кумиром націонал-соціалізму Ернстом Ремом і брав участь у його вбивстві; він був нероздільний з фюрером нашої партії Гессом і зрадив його, ще й перший півень не проспівав… Ви розумієте, чому я так відверто розмовляю з вами? Адже досі я ніколи так відкрито не виявляв таємну суть проблеми… Розумієте?
— Ні.
— Жуков ось-ось почне штурм Берліна, Штірліц. А це — кінець, хоч на Зеєловських висотах ми можемо на кілька днів зупинити їхні танки… Гелен доповів фюрерові цієї ночі, що сили росіян перевищують наші в п'ять разів. Отак-то. Я це чув на власні вуха. Ви хочете загинути під уламками нашої державної будови? Я — ні. Ось вам моя рука, потисніть її і покляніться, що ви служитимете тільки моїй справі — так, щоб ми пішли звідси вдвох… Чи втрьох…
— А хто буде третій?
Шелленберг довго мовчав, потім відповів запитанням:
— А коли третій буде Мюллер?
— Ви налагодили з ним добрі стосунки, коли я був відсутній?
— З ним неможливі добрі стосунки. Але з ним можливі ділові стосунки. А його діло — це життя. І за це діло він готовий битися.
— А вам не здається, що Мюллер буде тією каменюкою на дорозі, яка вас утопить?
— Нас, — поправив його Шелленберг. — Нас, Штірліц. Не сепаруйтеся, не треба. У Мюллера повно такої інформації, яка нам з вами і не снилася. Він займався «Червоною капелою» росіян, я підключився лише до закордонних операцій, він вів розслідування особисто сам тут, у Берліні. Він залишив дещо про запас, він ніколи не спалює всі мости, він — я певен — береже якісь точки опору, чекаючи нових гостей з Москви…
«Може, радисти, підпорядковані мені, яких заслали у Веддінг і Потсдам, теж чекають гостей? — подумав Штірліц. — А чому б і не чекати? І першим гостем буду я».
Шелленберг закурив свій «Кемел», уважно простежив, як догорів провощений сірник, поклав його в попільницю диригентським жестом правої руки й мовив:
— Він вів справу особливо законспірованої групи російської розвідки, на яку я вийшов наприкінці сорокового року, ви, мабуть, пригадуєте цю роботу…
— Пригадую, — відповів Штірліц. (Ще б пак не пригадувати — провал тієї групи мало не коштував йому життя: один з учасників підпілля не витримав тортур, зламався, дав показання; на щастя, Штірліц жодного разу не контактував з ним; та людина, що була в нього на зв'язку, викинулась з вікна кабінету слідчого.)
— Він вів справу Шульце-Бойзена й Харнака, і він знав, що якісь люди з цієї групи залишились, лягли на грунт. Він вів справу Антона Зефкова… Я вже не кажу, що йому відомо багато чого про всіх без винятку учасників змови двадцятого липня… Це не дуже цікавить тих на Заході, хто вже зараз підкрадається до таємниць російської розвідки в рейху, а втім, цією людиною є Даллес, і, звичайно, сер Уїнстон, але згодом цей інтерес буде пожираючим, маніакальним.
— Даллеса й тепер цікавить усе, що пов'язано з учасниками змови генералів, бригадефюрер, — сказав Штірліц. — Йому потрібна легенда, у нього загострений інтерес до цієї справи, повірте. Хоча ви праві, російська розвідувальна мережа в рейху цікавить зараз Даллеса насамперед. Ви вважаєте, що Мюллера — коли він візьме з собою всі наші досьє — не повісять?
— Якщо попадеться зразу після краху — можуть спохвату й повісити… Але ж в умовах нашого завдання зазначено головне правило: не попастися… Особливо в перші місяці, потім — уже не так страшно; гарячі голови охолонуть, емоції вгамуються, діло треба буде робити, серйозне діло…
— Думаєте, Мюллер теж знає, як утекти?
— Безперечно. Він готовий до цього краще за всіх.
— Факти?
— Є факти. Я їх знаю, Штірліц, і я дав йому зрозуміти, що знаю. Він цінить силу. Він оцінив мою силу. Його знання російського питання зробить наш союз дуже цінним, ми станемо свого роду консультаційною конторою — «виконуємо замовлення за готівку, гроші пересилати в Парагвай, столиця Асунсьйон, якість гарантуємо…» І щоб цей мій задум набрав реальної форми, нам потрібні дві людини… Одна з них має бути заплямована єврейською кров'ю. Не чистий, звичайно, єврей, а чвертькровка, а ще краще восьмушка, в Ейхмана є чудова картотека. Ви повинні попрацювати з ним, перш ніж ви пустите його в комбінацію…
— В яку саме?
— Перекинете його в Швейцарію. Що йому там робити? Скажу пізніше, дам ім'я людини, на яку його треба буде вивести. Мета? Наше бажання врятувати від фанатиків тих нещасних євреїв, які приречені на знищення в концентраційних таборах.
— По-перше, я поки що не знаю, з ким мені доведеться працювати, бригадефюрер. По-друге, я не уявляю собі, до чого мені готувати цю людину, якщо, припустимо, у Ейхмана є потрібний персонаж.
Шелленберг знову закурив, запитання Штірліца він ніби й не почув і провадив далі своє:
— А другу людину звуть Дагмар Фрайтаг. — Шелленберг підсунув Штірліцу папку. — Ознайомтесь у своєму кабінеті, тільки потім поверніть мені. Це — незвичайна жінка: по-перше, вродлива, по-друге, талановита. Її мати — шведка. Ви повинні протягом трьох — п'яти днів щонайбільше перекинути її до Стокгольма, опрацювавши методи й форми зв'язку. В Стокгольмі вона — як доктор філології, спеціаліст із скандінавських рун — муситиме не так займатися дослідженням германо-скандінавської спільності в Королівській бібліотеці, як готувати підхід до сім'ї графа Бернадота. Ясно? Я починаю тур вальсу з графом, Штірліц. Мюллер натякнув, що ваше ім'я відоме партайгеносе Борману, ви ж зустрічалися з радником нашого посольства у Берні, що відповідає за справи партії, чи не так? Мабуть, Борман саме тому зацікавився вами, отже, ви гарантовані — на певний час — від будь-яких несподіванок з боку Кальтенбруннера чи того ж Мюллера. А якщо рейхслейтер Борман дізнається про Бернадота і коли це завдасть шкоди моїй справі, я пристрелю вас сам, тут, у цьому кабінеті, вам ясно?
— Ясно, що мене загнали в глухий кут, бригадефюрер. Я гадаю, що за кожним моїм кроком стежать, я відчуваю, що в кожному моєму слові шукають неправду. Що ж, так навіть цікавіше жити. Але вбивати мене — навіть у цьому кабінеті — нерозумно, і обернеться це проти вас страшним, непоправним ударом. Дозвольте йти?
Очі Шелленберга завмерли, щось хворобливе, важке з'явилося в них; але він усе-таки спитав усмішливо й доброзичливо:
— Ви збожеволіли?
— Я не Свіфт, бригадефюрер. Мені, як і всім нам, гарантовано смерть, тільки не від божевілля.
— Поясніть, що ви мали на увазі, коли лякали мене?
— Ні, я цього не зроблю.
— Як ви смієте, Шті…
— Смію! — Штірліц, перебивши Шелленберга, підвівся. — Все кінчено, бригадефюрер. Все. Нема начальників, нема підлеглих. Є розумні люди і є дурні. Є люди освічені, а є люди темні. Поразка роздягає суспільство, оголює добре й погане, ніяких попусків; тільки правда; виживуть ті, хто має голову на плечах, хто знає і пам'ятає. Так що зараз ви зацікавлені в мені аж ніяк не менше, ніж я в вас. А коли ні, то бог з вами. Смерті я не боюсь, бо тайкома, незважаючи на заборону фюрера, вірю у Всевишнього.
Шелленберг підвівся з-за столу, походив по кабінету, з хрустом заклавши руки за спину, потім зупинився біля вікна, заклеєного хрест-навхрест паперовими смужками, щоб шибка не вилетіла від вибухових хвиль, зітхнув і гірко сказав:
— А ви мені дедалі більше подобаєтесь, Штірліц. Який мерзотник! А взагалі все правильно: ми, верхні, програли країну, ви маєте право на позицію, кожному своє. Ідіть. І знайдіть мені в Ейхмана розумного, нещасного, але відчайдушного єврея. Він має вступити в контакт з рабином швейцарської общини в Монтре і з екс-президентом Швейцарії Музі — як мій особистий представник. А от чим від торгуватиме і по якій ціні, я скажу вам після того, як ви мені доповісте: «Він готовий до діла, і якщо він нас зрадить, я пущу собі кулю в лоб». Такий поворот вас улаштовує?
Штірліц кивнув і стомлено сказав: