Крах чорних гномiв

Хільда здивовано підняла тонкі рисочки брів.

— Чому?

— Через великий наплив волонтерів. Усе краще лицарство Німеччини хотіло б підлягати вам.

— Ви неможливий лестун, — закопилила губу Хільда. — В Німеччині багато вродливих жінок…

— Але не таких хоробрих, як фройляйн!

— Ви зіпсуєте мені наречену! — вигукнув Рехан. — Вона думатиме, що скромний оберштурмфюрер…

— Як тобі не соромно, Рудольфе! — обірвала його Хільда.

— Чому ж, він не такий уже далекий від істини, — зауважила раптом дівчина, що сиділа поруч з Хільдою.

Лише тепер Карл звернув на неї увагу. Одягнена в модну блискучу сукню, що шамшила при кожному її русі, з коштовними перснями на тонких пальцях, вона все ж не привертала уваги чоловіків. Дівчина нагадувала птаха: довга шия, гострий ніс і скошене підборіддя.

“Її не назвеш вродливою”, — подумав Кремер. Наче вгадавши його думки, дівчина холодно глянула на Карла. Кремер відвів очі.

— Ваша врода, Хільда, — продовжувала дівчина, — починає лякати гера Рехана, і я розумію його…

— Нічого ви не розумієте! — спалахнув раптом Руді.

— Будьте обережні, гер Рехан! — застережливо гойднула головою дівчина, — і її брильянтові сережки заграли веселкою.

— Чи не хочете ви сказати?.. — гнівно обернулася до неї Хільда.

— Ні, не хочу… — обірвала дівчина, підводячись.

— До речі, — прошепотів хтось на вухо Карлові, — дочка Краузе.

— Якого Краузе? — Кремер обернувся й побачив Шрікеля.

— Того, що володіє третиною саксонської текстильної промисловості. За цією пташкою дадуть не менше двох мільйонів!

— Невже? — удав здивування Карл.

— Ернестіна Краузе — найбагатша відданиця в Дрездені. Вона може купити десяток таких, як оберштурмфюрер Рехан, — зневажливо мовив Шрікель.

— І така невродлива… — зітхнув Кремер.

— Врода для мільйонерші — зайва розкіш.

— Але ж… — Карл з жалем провів поглядом дівчину.

— Що — але ж?.. — Шрікель фамільярно обійняв Карла. — Коли б вона була вродливою, то ого-го! — покрутив пальцем. — А за нинішнього стану справ, — легенько підштовхнув Кремера, — і ви можете…

— Гадаєте? — запитально глянув на нього Карл. “А цей гауптштурмфюрер справді горішок, — подумав. — Відразу не розкусиш!”

— Спробуйте…

“А що, коли справді спробувати?” — ця думка не здалася Карлові зовсім безглуздою. Не пошкодить, коли він зуміє увійти в дім Краузе. Таке знайомство лише піднесе його в очах місцевого бомонду. Звичайно, те, на що натякає гауптштурмфюрер, справжнє божевілля — Карл уявив себе на мить щасливим володарем мільйонів Краузе і ледь не розреготався. “Стривай, — зупинив раптом себе, — це зовсім не так уже й смішно. Принаймні кожний з присутніх…” Так, він дозволить собі трохи позалицятись до фройляйн Краузе. Це розв’яже йому руки і виправдовуватиме від’їзди з дому групенфюрера.

Карл вибрав зручний момент і попросив фрау Ірму:

— Познайомте мене з фройляйн Краузе.

Жінка з цікавістю подивилася на нього:

— І ви туди?

Кремер удав, що знітився.

— Нічого, нічого, — підбадьорила його фрау Ірма, — Ернестіна — дівчина розумна і з характером. Але врахуйте, відмовила вже кільком претендентам на руку й серце.

“Вірніше, на мільйони”, — подумав Карл, та сказав цілком серйозно:

— Тоді я складаю зброю. Мені не хотілося б бути смішним в очах товариства.

Фрау Ірма також посерйознішала.

— Спробуйте, — мовила, — Ернестіна розпитувала про вас, а це — непогана ознака…

Вона підвела Кремера до дівчини.

— Сподіваюсь, — сказала манірно, — ви не нудьгуватимете в компанії мого хлопчика… — Фрау Ірмі подобалось грати роль покровительки Карла. — Він нікого не знає в Дрездені і відсутність товариства…

— О-о! — неввічливо перебила фрау Ірму дівчина. — Не може бути! Я починаю заздрити геру Кремеру!

— Ви перебільшуєте, Ерні! У вас збирається така приємна компанія… — зауважила фрау Ірма.

— Можливо… — блиснула дівчина своїми вирлатими очима. — А мене вона втомлює.

— Але ж ви зовсім не схожі на самітницю, — докинув Карл.

Дівчина подивилась на нього запитально. Кремер опустив очі.

— Я маю на увазі, — знайшов за потрібне пояснити, — що ця сукня й сережки більше пасують вам, ніж пелерина черниці.

— Хто знає?.. — задумливо протягнула Ернестіна, та Карл помітив, як мимоволі провела долонею по блискучому шовку сукні.

“А вона, певно, не вважає себе невродливою, — подумав. Зрештою, це було б антиприродно”. Від цієї думки стало чомусь весело, якесь бісеня вселилося у нього. Уважно дивлячись на дівчину, Карл промовив:

— Крім того, церква у вашій особі одержала б надто коштовний подарунок.

Ернестіна закліпала очима:

— Ви маєте на увазі, що з мене вийшла б сумлінна служниця богу? Але…

— Я маю на увазі, — заперечив Карл, — ваш посаг, який би прибрали до рук святі отці.

Дівчина спалахнула, гнівно підвела голову, та раптом голосно зареготала:

— Ви перший, хто сказав мені правду в вічі! — з цікавістю зиркнула на Карла і додала: — Мені подобається ваша відвертість.

— А мені не подобається ваш посаг, — засміявся Карл, — він обтяжує вас. Можете вважати мене найостаннішим нахабою, але в кожному, хто робить вам компліменти, ви, напевно, бачите охочих до посагу…

— Ви жартуєте, мій хлопчику! — не витримала фрау Ірма.

— Я ніколи ще не був таким серйозним.

Ернестіна дивилася на Карла уважно, здавалося, її очі зробилися скляними.

— А вас не цікавить посаг?

Кремер відчув підводний риф у цьому запитанні. Але спантеличити його було важко.

— Чому ж, я серйозно ставлюсь до грошей і вважаю, що вони роблять життя приємнішим, ніж воно є насправді. Крім того, я комерсант, а зайві гроші ніколи не шкодили комерції.

— Ви хочете сказати, що за певну суму пожертвували б своїми переконаннями і…

Карл заперечливо підняв руку.

— Я не казав цього, фройляйн.

— Але ж…

— Ви не так зрозуміли мене. Я вважаю посаг приємним додатком, вірніше, знахідкою. Проте лише дурні розраховують на знахідки.

Ернестіна хотіла щось відповісти, та підійшли Шрікель і ще якийсь офіцер.

— Відразу видно дамського догідника, — грубувато засміявся гауптштурмфюрер. — Рехан відкрив мені

таємницю. Виявляється, ви, гер Кремер, чудово граєте у карти.

Карл стенув плечима.

— Фортуна — іноді дуже підступна жінка… — пробурмотів.

— Чи не складете нам компанію?

— Але ж…

— Не наважуюсь більш затримувати вас, гер Кремер, — пишномовно почала Ернестіна, та закінчила в зовсім іншому тоні: — Сподіваюсь, ми ще продовжимо розмову. Заходьте до мене без церемоній.

Карл уклонився.

Шрікель, коли вони сідали за стіл, напівсерйозно-напівжартома зауважив:

— Я далекий від того, аби вважати себе ясновидцем, та думаю: на нашого молодого друга чекає велике майбутнє.

— Що ви маєте на увазі? — запитав хтось з партнерів.

— Фройляйн Краузе просила гера Кремера попросту відвідувати її.

— Облиште, Шрікеле, — незадоволено мовив Карл. — Уявіть собі, я наговорив фройляйн безліч недоречностей…

На обличчі гауптштурмфюрера знов засяяла сліпуча усмішка, та маленькі очі не сміялися.

— Дивлячись, як подати недоречності… — сказав невизначено. — Іноді така тактика відразу дає наслідки…

— Ви вже вважаєте мене і тактиком? — поморщився Карл.

— А хіба це погано?

— Тактика потрібна всюди. — Карл узяв карти. — Ви — мій партнер і, сподіваюсь, також непоганий тактик…

— Ми це відчуваємо на власних кишенях, — не витримав офіцер, що сидів праворуч від Кремера.

Карл зробив хід. Спідлоба зиркнув на Шрікеля. Безперечно, цей товстун — небезпечний ворог, і взагалі слід було б триматися від нього на відстані. Але ж це означає — триматися на відстані од флігеля за алеєю чорних гномів. Для чого ж він тут? Не для того ж, щоб фліртувати з дочкою мільйонера і грати у карти з есесівцями!

Отже, треба ближче зійтися з гауптштурмфюрером. Звичайно, небезпечно, але ж на фронті небезпечніше. Карл на мить заплющив очі, уявив неглибоку траншею, бліндаж під трьома брусованими стелями, зосереджені обличчя солдатів у касках. Важкий снаряд підняв у повітря сосну, що височіла на пагорбку, заверещали осколки. Солдати припали до землі, і один не підвівся. Карл бачив навіть його обличчя — молоде, безвусе, викривлене гримасою болю.