Сходження Ганнiбала

На танку між баками для пального та води містилася бензинова помпа з мотузяним стартером.

Водій танка занурив шланг із сітчастим фільтром на кінці в криницю і після багатьох смикань за мотузку помпа заторохкотіла, заскрекотіла і почала смоктати.

Її джерґотіння перекрило скигління «штуки», пікіруючий бомбардувальник помітили, коли він був уже майже над головами, танкіст-стрілець скажено закрутив ручку, задираючи дуло свого кулемета, він почав стріляти, але вже блимали авіаційні гармати, прошиваючи землю. Кулі з тьохканням рикошетили від танкової башти, поранений кулеметник стріляв однією рукою.

Лобове скло літака пішло тріщинами, важіль омився кров’ю пілота, бомбардувальник, все ще «вагітний» одним зі своїх яєць, черкнув верхівки дерев і зарився носом у саду, його пальне вибухнуло, гармата під крилом не переставала стріляти.

Ганнібал, накривши собою Мішу, побачив із підлоги будинку матір: вона лежала посеред двору, вся в крові, сукня на ній горіла.

— Залишайся тут, — наказав він Міші й вибіг до матері.

Літак, палаючи, розігрівався й розстрілював свій боєзапас дедалі швидше, кулі летіли навсібіч, зариваючись у сніг, полум’я лизало бомбу під крилом. У кабіні виднівся мертвий пілот, його лице в пломенях шарфа і шолома обгоріло до черепа, позаду нього сидів мертвий стрілець.

Один тільки Лотар вижив серед двору, він підняв скривавлену руку назустріч хлопчику. Аж тут і Міша вискочила надвір до матері, Лотар намагався схопити її, коли вона пробігала повз нього, повалити на землю, але черга з палаючого літака прошила йому груди, забризкавши кров’ю дитину, і Міша здійняла руки до неба й закричала. Ганнібал перестав засипати снігом палаюче материне плаття, крізь безладні постріли він кинувся до Міші, підхопив її, заніс до будинку, сховав у погребі. Стрілянина надворі сповільнилася, а скоро, коли кулі нарешті розплавилися в магазинах, і зовсім ущухла. Небо потемнішало, знову пішов сніг, він падав на розпечений метал і шипів.

Темрява, сніг лягає на повіки й волосся матері… Пізніше Ганнібал не міг пригадати, скільки він провів часу між мертвими. Вона була єдиною, чий труп залишився чистим, не почорнів. Ганнібал хотів відтягти її, але тіло примерзло до землі. Він припав до неї обличчям. Її груди були холодні, як скрижанілий камінь, серце мовчало. Він накрив їй лице серветкою і закидав тіло снігом. Темні тіні ворухнулися край лісу. Полум’я смолоскипа відбилося у вовчих очах. Ганнібал закричав на вовків, замахнувся лопатою. Поряд із ним Міша, вона конче хотіла до матері. Треба було вибирати. Полишивши мертву темряві, він поніс сестричку в дім. Під почорнілою рукою вчителя лежала його книга, неушкоджена, аж поки вовк не зжер шкіряну обкладинку, а потім із розсипаних по снігу сторінок Гюйгенсового «Трактату про світло» злизав і мозок пана Якова.

Діти чули чвакання й рикання, що долинало знадвору. Ганнібал розпалив вогонь. Щоб відмежуватися від звуків, він попросив Мішу заспівати і сам співав їй. Вона вхопилася за комір його пальта.

Сніжинки липнуть до вікон. У кутку шибки з’явилося темне коло, його протерла чиясь рукавичка. А в темному колі — блідо-голубе око.

7

Двері розчахнулися, ввійшли Ґрутас із Мілком і Дортліхом. Ганнібал підхопив зі стіни рогатину на ведмедя, але Ґрутас із його безпомилковим інстинктом націлив свій пістолет на дівчинку.

— Кинь, інакше я застрелю її. Ти мене розумієш?

Вони накинулися на Ганнібала й Мішу всією зграєю.

Мародери в домі, Гренц надворі подає знак напівгусеничному фургону — мовляв, можна, під’їжджає машина з притіненими фарами, вузькі промені вихоплюють із темряви вовчі очі на дальньому кінці галявини, звір щось тягне.

Чоловіки скупчилися біля каміна навкруг Ганнібала з сестрою, у хатньому теплі зринає солодкуватий сморід одягу, в якому мародери тижнями блукали полями, і старої крові, що запеклася в підошвах їхніх чобіт. Вони туляться ближче. Каструльник вловив на собі крихітну комаху і, клацнувши нігтем великого пальця, розчавив їй голову.

Вони кашляють на дітей. Ацетонові подихи [18] хижаків, що харчувалися переважно м’ясом, зішкрябаним із гусениць їхньої машини, змушують Мішу притискатися обличчям до Ганнібала. Він обгортає її полами свого пальта, чує, як б’ється її серденько. Дортліх схопив Мішину миску з вівсянкою і вижер всю кашу, наостанок облизавши собі пошрамовані, покручені пальці. Кольнас підставляв йому свою миску, але Дортліх не поділився.

Очі приземкуватого Кольнаса сяйнули, коли він побачив благородний метал. Він стягнув у Міші з зап’ястя її браслет і поклав собі до кишені. Ганнібал ухопив його за руку, але Гренц стукнув йому збоку по шиї і рука хлопця вмент заніміла.

Десь удалині гупала артилерія.

Ґрутас попередив:

— Якщо з’явиться патруль — з будь-якого боку — ми тут розгортаємо польовий шпиталь. Ми врятували цих малих і зберігаємо майно їхніх батьків у фургоні. Дістаньте з машини Червоний Хрест і повісьте на двері. Зараз же.

— Ті інші двоє замерзнуть у кузові, якщо їх там залишити, — промовив Каструльник. — Завдяки їм ми вже раз урятувалися від патруля, вони можуть знову стати нам у пригоді.

— Посадовити їх у клуню й замкнути, — наказав Ґрутас.

— Та куди вони подінуться, — здивувався Гренц, — кому вони про що розкажуть?

— Вони можуть по-албанському розповісти тобі, Гренце, про їхнє сумне життя. Піднімай свою сраку і роби, що наказано.

Гренц витяг із фургона дві маленькі фігурки і крізь завірюху погнав їх поштовхами до клуні.

8

Тонкий ланцюг, яким Ґрутас обперезав дитячі шиї, холодив їм шкіру. Кольнас клацнув важкими висячими замками. Ґрутас із Дортліхом примкнули Ганнібала й Мішу до поруччя на верхньому майданчику сходів, там вони не заважали, але залишалися перед очима. Той, що його називали Каструльником, приніс дітям ковдру й нічний горщик зі спальні.

Ганнібал дивився вниз і бачив, як вони кинули до каміна стілець від рояля. Він підсмикав Мішин комір під ланцюг, щоб той не торкався її шиї.

Хату геть завалило снігом, лише крізь вершечки шибок вливалося трохи сірого світла. Сніг летів косо, свистів вітер, і мисливський будиночок здавався великим потягом на повнім ходу. Ганнібал закутався з сестричкою в ковдру й килим, котрим була застелена площадка. Міша глухо кахикала. Щокою Ганнібал відчував температуру її розжареного лоба. Діставши з-під пальта шматок черствого хліба, він поклав його собі до рота. Коли хліб розм’як, віддав його сестричці.

Щогодини Ґрутас виганяв когось зі своїх надвір відкидати сніг од дверей і розчищати стежку до колодязя. Каструльник якось відніс миску недоїдків до клуні.

Під сніговою пеленою час минає повільно, аж боляче. ГІе було їжі, аж раптом з’явилася. Мілко з Кольнасом занесли до хати накриту обсмаленою дошкою мідну ванну й поставили її на піч — книжками й дерев’яними салатницями її розтопив Каструльник. Назираючи впівока за піччю, він дістав зошита й захопився обрахунками. Висипав на стіл купу дрібних речей і сортував їх. На вершечку сторінки він виписав павучим почерком ряд імен:

Владіс Ґрутас

Зигмас Мілко

Броніс Гренц

Енрікас Дортліх

Петрас Кольнас

Останнім він поставив своє ім’я — Казис Порвік.

Проти кожного імені Каструльник записував частку від здобичі — золоті окуляри, годинники, каблучки й сережки, а також золоті зуби, кількість яких він відміряв десь також поцупленою срібною чашкою.

Ґрутас із Гренцем не переставали обшукувати будинок, рилися в шухлядах, обдирали задні обшивки комодів.

Через п’ять днів розпогодилося. Чоловіки повзували снігоступи і гуртом повели Мішу й Ганнібала до клуні. Ганнібал помітив, що з димаря над її житловою частиною в’ється цівка диму. Він глянув на прибиту над дверима підкову Цезаря і подумав, чи ще є десь живий їхній кінь. Ґрутас із Дортліхом штовхнули дітей у клуню й замкнули двері. Крізь шпарину Ганнібал бачив, як вони рушили в бік лісу. У клуні було дуже холодно. На соломі валялася купка дитячого одягу. Двері до житлової комірчини були причинені, але не замкнуті. Вони прочинилися від його поштовху. Замотавшись у шмаття, якомога ближче до пічурки там тулився хлопчик років восьми. Темне обличчя, круглі запалі очі. На ньому було кілька шарів різномастого одягу, подекуди дівчачого. Ганнібал затулив Мішу собою. Хлопчик сахнувся від нього.