Довга нiч над Сунжею

Я звернув на обочину й загальмував позаду міліцейського авто. Далі вимкнув двигун, дістав права і потяг ручку дверцят, збираючись вилізти надвір…

… аж зненацька події, мов би з ланцюга зірвавшись, почали рухатися з блискавичною швидкістю: грузовик опинився впритул їз моїм БМВ й пронизливо завищав гальмами, блокуючи виїзд на шосе; задня машина звернула на обочину й, засліпивши мене фарами, перекрила шлях до відступу; з міліцейського авто вийшло двоє зарязяк у цивільному, а міліціонер, покинувши свій жезл, вихопив пістолета, — і тоді я зрозумів, що це пастка.

Я встиг вискочити надвір, перш ніж вони оточили машину. Їм загадали взяти мене живцем, і це було помилкою, — в таких, як я, спершу треба всадити кулю, а потім надівати наручники. Драб у міліцейському кожусі так і не втямив, що ж сталося, — я спритно вдарив його ногою по руці, й пістолет, перевернувшись, щез у пітьмі. Місця було обмаль, й вони не встигли прийти йому на допомогу, а коли прийшли, то було пізно: один короткий удар, — і він заточився назад, обертаючись довкруг своєї осі. Ззаду метнулась якась тінь; я зловив її за руку, й, крутонувшись, щосили пожбурив через голову. Напасник перелетів через мене зі швидкістю кур'єрського поїзда і влучив ногами в одного з тих драбів, котрі вилізли з авто. Чутно було, як хряснули кістки; обоє повалилися додолу, й хтось дико заревів. На мене кинулися зусебіч; їх було щось душ із десять, але жоден не вмів працювати як слід, й коли ми зчепилися, то всі переваги були на моєму боці. Детектив мого класу знає силусиленну всяких трюків, і з ним краще не входити в рукопашну, — тим більше що в «Тартарі» мене спеціально тренували для поєдинку з п'ятьма й більшою кількістю противників. Це було справжнє побоїсько: двом я скрутив в'язи, одного звалив ударом по горлянці, ще одному поламав ключицю, а якогось йолопа, котрий плигнув на мене з кабіни ваговоза, зловив за ноги й в однісінький мент розчахнув, як суху галузку. Аж тепер їм стало втямки, що не вони будуть калічити мене, а навпаки — я їх калічитиму, причому, не знаючи пощади; двоє поспішно відступили до авто, шукаючи зброю, якийсь драб ще кинувся було вперед — але так дістав по черепу, що крутонувся мов дзига, й заорав носом у сніг.

— Назад! — крикнув хтось командирським голосом. — Идиоты, все назад… быстро!

Я обернувся й побачив Глобуса.

Він стояв переді мною, здоровий неначе лут, у спортивному костюмі й в'язаній шапочці, й кулаки його звисали по боках, мов гирі. Я кинувсь на нього, вкладаючи у цей стрибок всю свою міць; перед очима, зливаючись в одну сліпучу смугу, майнули автомобільні фари; він ухилився, перемістившись по діагоналі, але я встиг зачепити його ногою по голові; п'ята ковзнула по черепу, зриваючи вовняну шапочку; він атакував мене в стрибку, але я, демонструючи свою феноменальну реакцію, випередив його, й наші тіла зустрілися в повітрі мов дві блискавиці; Глобус прийняв удар і, перевернувшись мов кіт, приземлився на всі чотири. Я бачив, як він поволі піднімається, крутячи головою, наче ведмідь, як лиховісно горять в його масивному круглому черепі зеленкуваті очі, як він піднімає руку…

… і цього разу це була вже моя помилка: коли я плигнув уперед, розкручуючи своє тіло, в коронному стрибку, протягом якого противнику завдають кілька смертельних ударів, то в лице мені вдарив струмінь нервовопаралітичного газу.

Під стелею горіла жовта лампочка в погнутій дротяній решітці. Трохи далі, на стіні, видно було довгі іржаві патьоки.

Підвал якийсь, чи що, зачудовано подумав я, насилу підіймаючи обважнілі повіки. Тоді підняв голову й став роззиратися. Це й справді був підвал. Грубі залізні труби з коліщатами засувок. Цементна підлога. Чутно було, як в кутку цяпає вода.

Хай йому всячина, але де ж я всетаки перебуваю? А головне, як мене сюди занесло? Я спробував напружити пам'ять, але в голові було порожньо. Чекай, чекай, що ж сталося годину тому? Я… я був у казино, потім ота рулетка, де якийсь драб виграв купу грошей… але як же ж його звали? Щось дуже знайоме… Ронні, чи що… Але звідки ж тоді я його знаю, га?

Голова боліла, але вже не так люто. Хоча речі й предмети довкруг немов би пливли в сірому тумані. Підвал. Якісь труби. Залізні двері. Ота лампочка вгорі…

Я спробував було підвестися — й аж вилаявся од несподіванки.

Я лежав на твердому дощатому тапчані, припнутий поперек тулуба грубими брезентовими пасами. В перший момент я здивувався, потім цей подив переріс у лють, і я щосили шарпонувся, намагаючись розірвати ці проклятущі пута, — але марно.

За дверима щось грюкнуло. Потім почулися голоси.

— Гей, там! — гаркнув я на всю горлянку. — Ану сюди, хутко!

Двері стусонули ногою, й вони з вищанням розчахнулися.

— О, — вигукнув височезний драб з цинічним щурячим писком, — та він очуняв! Ні, поглянь тільки — через двадцять хвилин! Оце клієнт так клієнт!..

Другий покрутив головою. Він був якийсь немов би сонний на взір, і тільки очі зблискували час від часу холодним упевненим полиском.

— Тим гірш для нього, — буркнув він. — Довше мучитиметься…

— Але ж газ… газ був який! Справжнісінький паралізант! — не вгавав височезний драб. — Та хоч який ти крутий, а на пару годин виключає… А цей дивино…

— Що за розмови! — сердито поспитавсь я. — Ану розстебнули ці ремні, в темпі! Ви хто такі?

Ті перезирнулися.

— Оце ефект! — нарешті сказав височезний драб. — Нічого не пам'ятає, ну!

– І нескоро згадає! — докинув другий. Тоді подивився на мене. — Лежи, клієнт, лежи… у тебе все ще попереду! Насолив ти нам до дідька, так що твоя черга прийде!.. — На його обличчі раптом з'явився сумнів. — А може, трохи пограємося з ним?

— Е, е… ти не дуже там! — стурбувався височезний драб. — Шеф повинен з ним ще побазарити… так треба, щоб він зміг балакати після твоїх трюків!

— Нічого! — сказав другий, дістаючи з кишені ножа. Далі натиснув кнопку, і з колодки вискочило довге вузьке лезо. — Зможе… Ач яка гнида, стільки наших перекалічив! Таких крутих треба винищувати з допомогою автоматичної зброї, — а то скоро ввечері не можна буде з дому вийти!.. — він впер жало свого ножа мені в щоку й, не поспішаючи, провів униз. По шиї потекла липка гаряча кров. — Гигиги! — засміявся він. — Диви, порізався!..

Я мовчав. Не було сумніву: після казино щось таки сталося, і я потрапив у полон. Либонь, мене отруїли якимсь газом нервовопаралітичної дії, котрий одбиває пам'ять…

— А це що за витівки?! — гаркнув хтось позаду. — Уб'ю, суки… Я вам що казав?!

Драби шарахнулись від мене, мов обпечені. Я обернув голову, й у сей момент щось неначе вибухнуло в мене під черепом: я згадав усю цю історію з витоком інформації й полювання на Глобуса; згадав, як чатував у засідці дві ночі, аж нарешті злапав американського килера, який чатував за тією ж таки здобиччю; згадав, як пристрілювали ми з ним пістолет у підземному тирі; як чекали ми на Глобуса в казино «Диск»; як я вертав своїм БМВ й за містом на мене напала бойова група… Уся ця справа, котру я провадив ось уже кілька днів, побачилася мені мов на долоні, тому що той чоловік, який м'яким котячим кроком увійшов до підвалу, і був російським агентом на кличку Глобус, із яким я півгодини тому вступив у двобій.

— Я сказав: не калічити?! — допитувався він, підходячи до тих двох. — Сказав, чи ні?!

— Да че ты, шеф! — відступаючи, заговорив височезний драб. Він так злякався, що аж пика побіліла. — Ну че ты, в натуре… Вон какая он мартышка здоровенная — че ему сделается?! Ну, пустили кровушки…

— Ты будешь со мной пререкаться? — вкрадливо поспитавсь Глобус. А тоді гаркнув на всю пельку: — Ану вон отсюда, казлы!

Гарний початок, понуро подумав я.

— Сволота! — буркнув Глобус, коли двері за ним зачинилися. Тоді поволі підійшов до мене й став, склавши руки на грудях. — Ну що, крутий? — насмішкувато поспитався він.

Я промовчав.

— Не чую! — гаркнув Глобус. — Ти що, клієнт оглух?!

— Пішов ти… — недвозначно заявив я, посилаючи його на три літери.