Вибрики Золотого Теляти (СИ)

Але, продовжував тод╕ дал╕ сво╖ роздуми Гервас╕й, якби треба було ╖сти всього лише один раз на тиждень, то на якого ж б╕са тод╕ так багато працювати; якби на тиждень людин╕ вистачало одного буханця хл╕ба, то можна було б зорати пару соток земл╕ ╕ накосити пару копиць с╕на, щоб забезпечити себе на ц╕лий р╕к - ╕ чим би тод╕ займатись весь цей р╕к?.. Отак╕ найпосутн╕ш╕ парадокси буття видобував Гервас╕й ╕з надр свого, здавалося, перес╕чного селянського розуму. А, власне, з роздум╕в отаких от, на перший погляд простих ╕ непом╕тних, селянських мудрец╕в ╕ народжувалися перлини народно╖ мудрост╕, так╕ як, наприклад, ось ця, яка хоч ╕ не в╕дпов╕да╓ л╕тературним нормам н╕ з етичного, н╕ з лексичного боку, все ж прямо перегуку╓ться з вищенаведеними роздумами Гервас╕я: "якби не рот та не гузно - то й робити не нужно".

Так що, видатна селянська метикуват╕сть, успадкована в╕д предк╕в, помножена на полум"яне бажання пробитися в люди, дозволила Славков╕ поглинати гран╕т науки з неймов╕рною легк╕стю. ╤ в тому, що "золота медаль" по зак╕нченн╕ школи буде у нього в кишен╕, н╕хто не сумн╕вався вже тод╕, як Славко т╕льки перейшов до восьмого класу радянсько╖ десятир╕чки. Не сумн╕вався в цьому й сам Славко Пузик, як в╕н не сумн╕вався ╕ в тому, що по зак╕нченн╕ середньо╖ школи обов"язково вступить до якогось ╕з ВУЗ╕в.

Щоправда, в якому саме з ╕нститут╕в чи ун╕верситет╕в в╕н буде навчатися, Славко все н╕як не м╕г вир╕шити. Одне в╕н знав точно, що вищий учбовий заклад, в якому в╕н навчатиметься буде столичним. Славко мав р╕шучий нам╕р навчатися т╕льки в столиц╕ - саме там, якнайближче до верх╕в номенклатурного раю, небезп╕дставно вважав в╕н, можна найефективн╕ше розпочати просування до цих самих верх╕в. Адже просування щаблями номенклатурно╖ драбини Славко твердо вир╕шив розпочинати вже з перших дн╕в свого майбутнього навчання в столиц╕: щойно ставши студентом-першокурсником в╕н обов"язково в╕дразу ж почне пробиватися до складу комсомольсько╖ ел╕ти свого навчального закладу з нам╕ром зак╕нчити цей заклад, якщо вже й не повноправним членом комун╕стично╖ парт╕╖, то кандидатом у члени парт╕╖ точно.

Хоча, могли виникнути деяк╕ непорозум╕ння щодо поняття столиц╕, адже це могла бути як всесоюзна Москва, так ╕ республ╕канський Ки╖в. Звичайно, з найвищого Московського трампл╕ну можливо й найлегше було б заплигувати в найвищ╕ кола державного апарату, але й Ки╖в теж з цього боку не видавався чимось набагато г╕ршим.

Щодо ц╕╓╖ неоднозначност╕ тогочасного ╕снування з одного боку, як громадянина Укра╖нсько╖ Радянсько╖ Соц╕ал╕стично╖ республ╕ки, а з ╕ншого боку, як громадянина СРСР, виникало д╕йсно багато непорозум╕нь. Це була н╕би така соб╕ двоповерхова держава, де на першому поверс╕ ти був громадянином яко╖сь сво╓╖ р╕дно╖ союзно╖ республ╕ки, а на другому - громадянином чи то яко╖сь ╕ншо╖, чи т╕╓╖ ж само╖, але вже набагато б╕льшо╖, хоча ╕ яко╖сь незрозум╕ло╖ ╕ абстрактно╖ держави СРСР, котру до того ж ╕ще ╕нод╕ називали й Рос╕╓ю, хоча Рос╕я також була одн╕╓ю з союзних республ╕к. Причому другий поверх ц╕╓╖ двоповерхово╖ державно╖ будови не вважав св╕й перший поверх взагал╕ за щось варт╕сне - республ╕канський р╕вень для всесоюзного був лише ╜рунтом, на якому й виростало непереборне ракетно-ядерне радянське всемогуття.

Для Укра╖ни ж у ц╕й багатоповерхов╕й будов╕ була ще й третя ╕постась: укра╖нц╕ разом з рос╕янами й б╕лорусами входили до радянсько╖ сп╕льноти ще ╕ як слов"яни, як╕ в той час в СРСР вважалися чомусь наче б то одним народом. Тобто окремо укра╖нц╕, рос╕яни й б╕лоруси були окремими народами з окремими республ╕ками-державами, а разом - одним, ╓диним, тобто три╓диним народом, який уже разом з ╕ншими народами, в яких були сво╖ республ╕ки-держави, котрих було ще дванадцять, утворював п"ятнадцяти╓диний радянський народ. А якщо взяти до уваги, що майже в кожн╕й з окремих республ╕к були й ╕нш╕ народи, деяк╕ з яких мали ще й свою державн╕сть, наприклад, в одн╕й лише Рос╕╖ були десятки народ╕в-неслов"ян, в тому числ╕ й державних, як╕ складали тут, вже без укра╖нц╕в ╕ б╕лорус╕в, разом з╕ слов"янами-рос╕янами один неоднодесяти╓диний народ!.. А весь цей незрозум╕лий конгломерат народ╕в, по╓днаних незрозум╕ло чим, незрозум╕ло як ╕ незрозум╕ло для чого - ╕ був багатодесяти╓диним непод╕льним радянським народом?..

З точки зору здорового глузду було ясно, що цю всю н╕сен╕тницю засобами яко╖сь нормально╖ лог╕ки пояснити просто таки не було жодно╖ можливост╕. Але радянська державна машина не заморочувала соб╕ голову такими др╕бницями: з допомогою безк╕нечних тотальних в╕йн, голодомор╕в, масових репрес╕й, а також рос╕йсько╖ мови й комун╕стично╖ ╕деолог╕╖ було з радянських народ╕в зроблено зал╕зобетонний зам╕с на кров╕, причому вважалося, що чим б╕льше кров╕ в цьому зам╕с╕, тим кр╕пк╕ший фундамент радянсько╖ держави. А кров╕ було пролито ст╕льки, що радянськ╕ керманич╕ вже вважали народний конгломерат сво╓╖ ╕мпер╕╖ абсолютно однор╕дним, а отже й об"╓днаним нав╕чно. Кровавий зам╕с ╕мпер╕╖ виявився й насправд╕, хоч ╕ не в╕чним, але таким, що скр╕пив величезну к╕льк╕сть народ╕в на величезних просторах на довг╕ роки. Хоча з ╕сторичного боку трохи б╕льше семи десятил╕ть - не так╕ вже й довг╕ роки.

От ╕ Славко Пузик теж був одн╕╓ю стандартною частинкою в ц╕й багатом╕льйонн╕й безлик╕й мас╕ ╓дино-непод╕льного радянсько-рабського рос╕йськомовного народу. Н╕, Славко, звичайно ж, знав укра╖нську мову, розмовляв нею. Тобто, як знав ╕ розмовляв? Та так як дихав, так як пташка сп╕ва╓, так як в╕тер в╕╓ чи дуб навесн╕ зелен╕╓. Славко просто розмовляв так, як розмовляли вс╕ навкруги: як розмовляли його сус╕ди й знайом╕, як розмовляли батько й мати, д╕д ╕ баба, як розмовляли незл╕ченн╕ покол╕ння його предк╕в. Але чому в╕н так розмовляв, Славко не розум╕в. Головне ж в╕н не розум╕в, для чого в╕н так розмовляв, тобто для чого йому знати, чи вивчати цю свою мову, якою в╕н чомусь розмовляв ╕ з якою народився, як народився з╕ сво╖ми власними руками й ногами ╕ з╕ сво╖м власним обличчям. Адже, зг╕дно з науковим комун╕змом, вс╕ ц╕ нац╕╖ ╕ народи все одно не мають н╕яких перспектив, вс╕ вони все одно в╕д╕мруть у всесв╕тньому масштаб╕, як вони вже в╕дмерли, чи майже в╕дмерли зараз в СРСР у масштаб╕ всесоюзному, а разом з тим у всесоюзному масштаб╕, чи то в╕дмерли, чи ще не зовс╕м в╕дмерли, але точно стали вже зовс╕м непотр╕бними вс╕ мови, окр╕м одн╕╓╖ ╓дино╖, пролетарськи-об"╓днавчо╖, науково-прогресивно╖, велико╖ ╕ могутньо╖ рос╕йсько╖ мови, без знання яко╖ ╕ д╕йсно не було жодно╖ можливост╕ не те що пробитись у житт╕, а й взагал╕ хоч якось ╕снувати в СРСР.

Та й кр╕м того, що укра╖нська мова була непотр╕бною, вона була ще й дуже небезпечною. Й хоча в останн╕ роки СРСР за укра╖нську мову вже не розстр╕лювали, як це було в перш╕ десятил╕ття радянсько╖ влади, коли за не╖ розстр╕лювали сотнями тисяч, все ж генетична пам"ять про ц╕ розстр╕ли м╕цно сид╕ла в п╕дсв╕домост╕ кожного укра╖нця, боляче стискаючи уста при кожн╕й нагод╕ розтулити ╖х з нам╕ром випустити укра╖нське слово. Та й голодомором же укра╖нц╕в карали, хоч ╕ не власне т╕льки за мову, а за все укра╖нське, але й за мову в тому числ╕. Й жахлива пам"ять про вс╕ ц╕ небачен╕ н╕коли до того в ╕стор╕╖ людства тортури ╕ кари ц╕лого народу н╕як не додавала наснаги боротись за р╕дну мову. Та й в останн╕ роки СРСР за "буржуазний нац╕онал╕зм", особливо ж укра╖нський, можна було отримати, як кажуть, по повн╕й: доля Василя Стуса та ╕нших дисидент╕в - доказ тому.

Тому зовс╕м не дивно, що Славко Пузик, як ╕ б╕льш╕сть його сучасник╕в, не розум╕ли для чого ╖м ця ╖хня укра╖нська мова, знання яко╖ не те що не давало н╕яких переваг, а навпаки могло стати лише причиною вс╕ляких прикростей. Коли ж ти розмовляв рос╕йською мовою, ти в╕дчував себе не т╕льки в безпец╕, ти в╕дчував себе причетним до того ╓диного, чи то три╓диного, що складався з рос╕ян, укра╖нц╕в ╕ б╕лорус╕в, слов"янського народу, котрий, незважаючи на оф╕ц╕йну р╕вн╕сть ус╕х народ╕в СРСР, був все таки неоф╕ц╕йно прив╕лейованим народом - це був, так би мовити, неоф╕ц╕йний фундамент всесоюзно╖ ╓дност╕ народ╕в. А оск╕льки рос╕йська мова укра╖нцям ╕ б╕лорусам давалась дуже легко, то тим легше було вливатися в лави цього прив╕лейованого народу: завчив дек╕лька рос╕йських фраз - ╕ ти вже не якийсь там недор╕куватий "хахол" чи "бульбаш", а повноправна частинка могутнього слов"янського фундаменту всемогутнього радянського народу.