Вибрики Золотого Теляти (СИ)

Коли ж, нарешт╕, невблаганна мить настала, ╕ Пузик старший таки змушений був уже д╕стати запов╕тний кошик, то т╕льки-но взявши до рук цей кошик, в╕дразу зрозум╕в, що т╕ його ╕нш╕ м╕ркування й п╕дозри мали п╕дстави. Так, так, адже ц╕ хрестини в незл╕ченн╕й родин╕ Пузик╕в були, ясна р╕ч, не першими, далеко не першими. ╤ все, ясна р╕ч, повторилося знову, як завжди. Пузик-батько вн╕с кошик ╕з с╕ней до хати, поставив його на ст╕л ╕ окинув ус╕х, з╕браних там домочадц╕в, вже не якимось провинним поглядом, а поглядом якогось язичницького бога-громовержця, поглядом, п╕д яким ус╕ домочадц╕ могли т╕льки провинно схилити голови в оч╕кування якогось страшного вироку.

Головний же Пузик т╕льки на мить п╕дняв рушник, яким був накритий кошик, ще раз переконавшись, що все було як завжди, адже, ще т╕льки взявши цей кошик до рук ╕ в╕дчувши його вагу, н╕як не можна було не зрозум╕тити, що кошик цей позбавився значно╖ частки в╕д т╕╓╖ ваги, яку в╕н мав п╕сля того, як до нього востанн╓ вноч╕ нав╕дався найстарший Пузик, аби поласувати вм╕стом кошика.

Все було як завжди: зв╕сна р╕ч, що минуло╖ ноч╕, вл╕гшись, так би мовити спати, жоден з чисельних нащадк╕в стар╕йшини роду Пузик╕в нав╕ть ╕ не подумав насправд╕ засинати, н╕хто нав╕ть ╕ не подумав н╕ на мить склепити оч╕. Вс╕ лежали п╕д ковдрами з в╕дкритими очима, принишкло вслухаючись в н╕чну тишу, аби не про╜авити запов╕тну мить, коли вже Пузик-батько тихенько, аби н╕кого не розбудити, п╕дн╕меться з постел╕ й так же тихенько, н╕ для кого не пом╕тно вийде в с╕ни, аби, як це було завжди перед хрестинами, понадкушувати з╕бран╕ в кошику ласощ╕; пот╕м повернеться на сво╓ м╕сце ╕, вдоволений, засне мертвим сном аж до ранку. Вс╕ ж нащадки вдоволеного Пузика-стар╕йшини, д╕ждавшись коли той засне, в ч╕ткому й суворому порядку старшинства, починаючи з найстаршого й зак╕нчуючи наймолодшим, який вже вм╕в ходити, Пузиком-нащадком, виходили в с╕ни й кожен надкушував свою законну частку на╖дк╕в з кошика, захованого в╕д гр╕ха подал╕, хоча саме м╕сце схову, власне, н╕коли в╕д хрестин до хрестин не зм╕нювалось ╕ було вс╕м добре в╕доме.

На ранок, таким чином, в╕д святкових пригощань у кошику залишались, як то кажуть, р╕жки та н╕жки, ╕ Пузик-батько, прокинувшись, мав завжди смутн╕ й болюч╕ передчуття щодо катастроф╕чного зменшення вм╕сту кошика за н╕ч, що, врешт╕, завжди, на превеликий жаль ╕ здивування, справджувалось. Все було як завжди, за винятком х╕ба що вм╕сту пляшки з гор╕лкою. Адже за час╕в, доки найстарш╕ з Пузик╕в-нащадк╕в були ще у в╕ц╕, який виключав ц╕кав╕сть до пляшки з╕ смердючою г╕ркою р╕диною, вм╕ст пляшки з гор╕лкою на ранок був таким же сам╕с╕ньким, яким його залишав п╕сля себе Пузик-батько. Але з часу, коли найстарш╕ з нащадк╕в стали вже лобуряками, яких самих пора вже женити, ╕ смердюча й г╕рка р╕дина стала для них солодкою й запашною, вм╕ст пляшки на ранок ставав усе меншим ╕ меншим. От ╕ зараз пляшка стала набагато б╕льш неповною, н╕ж вноч╕, як вона стала набагато б╕льш неповною, ан╕ж на ранок перед минулими хрестинами, з чого Пузик-батько зробив висновок, що, очевидно, ще один з його лобуряк дор╕с до переоц╕нки смакових якостей гор╕лки, а т╕, котр╕ вже ран╕ше д╕йшли до цього, все б╕льше входили в смак - хоч пляшка й була ще не зовс╕м пустою, але те, що сиротливо плюскало на самому дн╕, навряд чи язик повернувся б назвати могоричем.

Батьк╕вський погляд найстаршого з Пузик╕в, як ╕ завжди в таких випадках, був нищ╕вним, можна нав╕ть сказати спопеляючим, але жодного слова, як ╕ завжди, промовлено не було. П╕д спопеляючим поглядом батька ╕ тягарем нависло╖ гн╕тючо╖ тиш╕ вс╕ покаянно схилили голови в щирому усв╕домленн╕ вс╕╓╖ глибини сво╓╖ провини, ╕ в такому ж щирому усв╕домленн╕, що перед наступними хрестинами вся ця ╕стор╕я точн╕с╕нько повториться, в╕д чого каяття було ще щир╕шим ╕ глибшим.

Пров╕вши таким чином безмовну, але в╕д цього н╕трохи не менш зрозум╕лу, повторювану з року в р╕к, пропов╕дь, Пузик-батько, скориставшись схиленими головами домочадц╕в ╕ настановою народно╖ мудрост╕ - а саме: "згор╕ла хата - гори й сарай" - непом╕тно для вс╕х взяв капшучок ╕з гр╕шми, призначеними на пожертву, в╕двернувся й тихенько переправив монети з цього капшучка до себе в кишеню, залишивши Богов╕ дв╕ монетки. В╕н би залишив ╕ одну, але одна не могла б дзвен╕ти, тобто, що одна, що н╕ одно╖ не видавало б жодного звуку - ╕ це на мить наштовхнуло на думку не залишити жодно╖ монети, але ця святотатна думка була в╕дразу ж в╕дкинута, ╕ в капшучку було таки залишено дв╕ монетки для дзвону, який би пот╕шив вухо батюшки, а отже й самого Бога, принаймн╕ на час, допоки монети не будуть висипан╕ з капшука.

П╕сля вс╕х цих, повторюваних з року в р╕к перед кожними хрестинами, ритуальних д╕йств, процес╕я Пузик╕в, очолювана батьком, рушила до храму Божого. Але м╕сце оч╕льника процес╕╖ старший Пузик почав скоро втрачати, опинившись невдовз╕ в самому к╕нц╕ колони, а пот╕м ╕ зовс╕м в╕дстав. Пояснивши сво╖ д╕╖ нагальною необх╕дн╕стю справити малу ф╕з╕олог╕чну потребу, Пузик-батько сховався за найближчим кущем, де, почасти п╕д д╕╓ю усв╕домлення недовершеност╕ зд╕йсненого вноч╕ акту встановлення соц╕ально╖ справедливост╕, почасти п╕д д╕╓ю народно╖ мудрост╕ - "згор╕ла хата - гори й сарай" - в╕н швиденько вихопив з кошика пляшку, вихилив одним ковтком залишки гор╕лки, справедливо розсудивши, що сво╖м недоречним жал╕бним плюскотом в сут╕н╕ храму ц╕ залишки лише видаватимуть неповноту пляшки. Пот╕м в╕н надкусив залишене в╕д курки, уже надкушене куряче стегенце й, по╓днуючи корисне з при╓мним, доки справляв малу ф╕з╕олог╕чну потребу, скоренько пережував ╕ ковтнув курятину ╕ втерся рукавом, аби не залишилося натяк╕в на ╕стинн╕ мотиви його повед╕нки.

Наздогнавши свою родину, сповнений г╕дност╕, в святковому настро╖ батько знову очолив процес╕ю, яка все наближалась ╕ наближалась до храму Божого. А треба сказати, що м╕сцевий батюшка Онуфр╕й, ще напередодн╕, т╕льки-но почувши про народження чергового Пузика, був опанований р╕зноман╕тними, переважно не вельми позитивними й оптим╕стичними почуттями з приводу наступних хрестин новонародженого Пузика, адже це були вже не перш╕, далеко не перш╕ хрестини Пузик╕в, як╕ цьому батюшц╕ доводилося проводити.

Таким чином, не було дивним, що прих╕д процес╕╖ Пузик╕в для хрестин свого новоявленого члена роду не викликав у м╕сцевого батюшки такого вже святкового п╕днесення. Не було дивним ╕ те, що сам обряд хрестин отець Онуфр╕й розпочав нав╕ть не заглянувши до кошика, який був поставлений Пузиком-батьком, аби не доводити й так з╕псований настр╕й до стану повно╖ нев╕дпов╕дност╕ до священного обряду. Але перед тим, як проголосити ╕м"я новохрещеного, отець Онуфр╕й все ж в╕дкинув з кошика рушник ╕ уважно подивився на вм╕ст кошика, при чому, чим довше в╕н придивлявся до цього вм╕сту, тим наочн╕ше було видно, як скам"ян╕ле обличчя батюшки м╕ниться вс╕ма кольорами райдуги, але зовс╕м не тому, що настр╕й його був райдужним.

- За-пер-дон, - п╕сля довго╖ паузи, витрачено╖ на вивчення вм╕сту кошика ╕ пов"язаний з цим виб╕р ╕мен╕ новонародженому, задумано примружившись, промовив нарешт╕ батюшка. - Запердон, - повторив в╕н, скрипнувши зубами.

- Сарпедон? - почувся тихенький голос Пузика-батька у нависл╕й п╕сля сл╕в батюшки мертв╕й тиш╕ храму. - Сарпедон? - ще тих╕ше й безнад╕йн╕ше перепитав в╕н, кидаючи на батюшку благальний погляд.

- За-пер-до-о-он! - повернувшись до Пузика-старшого, вибухнув у в╕дпов╕дь батюшка криком, який фатальним громом пролунав п╕д куполом храму. - За-пер-до-о-он! - ще раз пов╕льно повторив в╕н по складах, наближаючись до Пузика-батька й роблячи по одному кроку на кожен склад слова. - Запердон. - вже тих╕ше й спок╕йн╕ше, але в╕д цього лише б╕льш злов╕ще промовив в╕н над самим вухом старшого Пузика, котрому належало бути найщаслив╕шим ╕з людей, але його безнад╕йно схилен╕ голова й плеч╕ й розпачливо опущен╕ руки доводили ц╕лком протилежн╕ почуття.

Отак з"явився на св╕т ╕ отримав сво╓ ориг╕нальне ╕м"я Запердон, майбутн╕й батько Насерпуда. ╤ приблизно така ж сама ╕стор╕я повторювалася в род╕ Пузик╕в впродовж усього того часу, допоки московська православна церква, будучи найнад╕йн╕шою опорою рос╕йського самодержавства, повною м╕рою користувалася сво╖м статусом - в цей час народився ще й д╕д нашого Славка, д╕д, ╕м"я якого ми й не приводимо якраз тому, що народився в╕н в т╕ достославн╕ самодержавн╕ часи.