Полювання на Снарка

Ну, а Бой разом з Брокером стали точить

Об мантачку саперні лопати,

Лиш Бобер плів спокійно мереживну нить,

Бо бобрам, бач, на Снарка начхати.

Борзописець-юрист проявив весь свій хист

І поставив Бобра перед фактом,

Що плетіння мереж за законом є теж

Підривним і злочинницьким актом.

А Бриляр хутко вийняв солому з мішка

Й сплів бриля ексклюзивно для Боса,

В Більярдиста ж зрадливо дрижала рука,

Як він крейдою тер собі носа.

Боброріз, весь на нервах, убрався у фрак,

Вдяг жабо й рукавички із лайки –

«Я завжди на прийом одягаюся так!»

Будодзвін ледве втримавсь від лайки.

Боброріз насідав: «Ви представте мене,

Як ми разом підійдем до Снарка»,

Капітан прогарчав: «Та коли ж це мине?»

Грозова насувалася сварка.

Тут Бобер переможний галумф [12] заскакав –

Боброрізу все вилізло боком!

Ну а Булочник сміло сякнувся в рукав

І Бобру підморгнув лівим оком.

Боброріз розридався. – «Та ж будь мужиком! –

Капітан вже не тямився з люті. –

Гірш нема, як на Снарка іти з слабаком,

Я ж скажу вам ще дещо по суті:

Може, десь у лісах, тут живе хижий птах,

Злий Тьох-Грох [13] – рвійний дзьоб, дужі крила –

Атакує умах цей літаючий жах,

Ось де нам знадобиться вся сила!»

Сказ п’ятий

Урок для Бобра

І наперсток, і ніжність пустили у хід,

В хід пустили надію і вила,

Котировкою Снарка лякали як слід,

Шармом вабили усмішки й мила.

А тоді Боброріз хитрий вигадав план,

Як ударити Снаркові в спину,

І подавсь сам-один на «пропав або пан»

У безлюдну й похмуру тіснину.

Та такий самий план спав на думку й Бобру,

Котрий рушив в ту ж саму місцину,

І мовчав кожен з них про неприязнь стару,

Хоч і скорчив презирливу міну.

Кожен думав, що думає лиш про одне –

Лиш про Снарка і мить перемоги,

І уперто не хтів помічать головне –

Що не сам він посеред дороги.

А тіснина була все тісніш і тісніш,

Вогкий присмерк ставав все темнішим,

Й ось уже (не з добра, а від нервів скоріш)

Йдуть пліч-о-пліч вони маршем пішим.

Раптом небо розсік моторошливий крик,

Стало ясно, що смерть ходить близько,

То ж Бобер неспроста збліднув аж до хвоста,

Й Боброріз теж відчув себе гризько.

Він згадав про дитинство (що з наших сердець,

Як не шкода, вже стерлось потрошку),

Бо цей звук був бридкий, мов шкільний олівець,

Котрий дряпає грифельну дошку.

«Та це ж голос Тьох-Гроха! – гукнув Боброріз

І гордючно додав зайву фразу:

Як сказав би наш шеф на подібний сюрприз,

Я промовив це першого разу!

Так, це трелі Грох-Тьоха! Рахуй-но у такт

І побачиш: я мовив це двічі!

Так, це пісня Тьох-Гроха! Доведено факт,

Щойно я проказав його тричі!»

І Бобер рахував добросовісно в такт

Аж до третього майже повтору,

Та на третім повторі замало інфаркт

Не звалив цю маленьку потвору.

Він збагнув, що пропали старання й труди

І дійшло в підрахунках до збою,

А тепер, хоч ти плач, ні туди, ні сюди –

Мізки знов треба мучить лічбою!

«Два додати один – чи ж можливий цей чин?» –

І поринув Бобер у задуму,

Пригадавши роки, коли міг залюбки

Найстрашнішу обчислити суму.

І прорік Боброріз: «Так, можливий цей чин!

Необхідний цей чин! То ж до діла!

Ми цей вчинимо чин! – і Бобру кинув він:

А ну швидко – паперу й чорнила!»

Із портфеля Бобер вийняв ручки, й папір,

І чорнило в достатнім запасі

(Чужернацькі створіння вилазили з нір

Й споглядали, здивовані й ласі).

Їх не бачив Бійник – так в обчислення вник,

Він писав в дві руки і дві ручки,

Даючи повсякчас без премудрих прикрас

Коментар для Бобра-недоучки:

«Візьмем три за основу, бо ця множина

Ідеально зручна для початку,

Додамо сім-плюс-десять і множимо на

Десятьсот без восьми по порядку.

Потім суму розділимо на дев’ятсот

Дев’яносто і два. Й остаточно

Віднімаєм сімнадцять, і на тобі от –

Результат вигляда майже точно! [14]

У премудрість методи тебе я ввести

Міг би легко, але за умови,

Якби в мене був час або ж мізки мав ти.

Отже, змінимо тему розмови:

Враз відкрилось мені, що раніш в таїні

Ждало шансу, як з моря погоди,

Тож без зайвих доплат я тобі реферат

Прочитаю про вибрик природи».

І в найгіршій з манер він погнав і попер,

Геть забувши канони бонтону

Й занедбавши закон, що мовчатиме дон,

Якщо дон не представлений дону.

«За характером птиця паскудна Грох-Тьох,

Істерично-дурної породи,

Її одяг у ступор вганяв багатьох –

На сто літ він попереду моди.

Ще Тьох-Грох не прощає ні зла, ні добра,

Хабарі його бісять до бійки,

Він фанат доброчинства й пожертви збира,

Але сам не дає ні копійки.

Як зварити його – найсмачніший це птах,

Так що пальці оближуть всі гості,

Зберігають Грох-Тьоха в криштальних судках

Або в банках слонової кості.

Кип’яти його в тирсі, додай клей і сіль,

Щоб розм’як він – лини хлороформу,

Та при цім не забудь надзавдання й надціль –

Зберегти симетричною форму!»

Боброріз викладав би ще цілу добу,

Та була б це занадта напруга,

Й, просльозившись, признавсь він, що навіть в гробу

У Бобрі буде бачити друга!

А Бобер зачаровано в щасті застиг

І шептав, що з цих мудрих уроків

Він за десять хвилин вивчив більше, ніж з книг

Міг би взнати за сорок сім років.

І в обнімку вони повернулись з війни,

В Капітана скотилась сльозина:

«Варта всіх наших мук, небезпек і розлук

Ця зворушливодушна картина!»

Боброріз і Бобер подружились навік,

І відтоді завжди і повсюди

По життю йшли пліч-о-пліч гризун й чоловік,

Тільки разом їх бачили люди.

А як сварки траплялись (а знаємо ми,

Що спалахують сварки моментом),

Виринав про Тьох-Гроха злий спогад з пітьми

І скріпляв їхню дружбу цементом.

Сказ шостий

Сон Борзописця

І наперсток, і ніжність пустили у хід,

В хід пустили надію і вила,

Котировкою Снарка лякали як слід,

Шармом вабили усмішки й мила.

Борзописець, вморившись строчити закон

Про злочинність Бобрових мережок,

Задрімав, – і явився сам Снарк в його сон

По котрійсь з сномереживних стежок.