Мiй чоловiк — пiнгвiн

А тому, шановні жінки, я закликаю вас не бути надто суворими до сильної статі! Не «вантажте»

хороброго мисливця нудним проханням вибити килим чи вимити посуд, відчепіться від нього зі своїм дурнуватим сміттєвим відром. Людина, що виснажилась за день у боротьбі за місце під сонцем, заслуговує увечері право на годину-другу байдикування перед телевізором. Завтра йому знову в бій: сокирою тюкати, вугілля добувати, апендицити різати, атоми розщепляти. А ми тим часом полагодимо однією рукою праску, другою пришиємо до сорочки гудзика, зубами поколишемо колиску. А вночі все гарненько помиємо, повишкрябуємо, напастуємо. І під ранок дисертацію напишемо. Хіба нам важко?

ЄДИНИЙ НЕДОЛІК ДУЖЕ САМОТНЬОЇ ЖІНКИ

Алло! Це ви давали оголошення? «Самотній чоловік 150/90, симпатичний приємний, освіта середня, майже спеціальна». Я відразу зрозуміла, що мушу зателефонувати! Підтримати, розрадити. Мені здається, що люди, у яких так багато спільного, повинні допомагати одне одному долати життєві негаразди. Ви також відчуваєте рідну душу? Чудово!

Що?! Хто летить? Куди летять? І ви їх чітко бачите? О Господи, видно кінець мені. Я думала, що маю лише аденоїди, а тут ще якісь хлю… флю… Як ви кажете? Флюїдики? Як це я можу не лякатися, коли вони аж через слухавку скачуть. Як коні. Не хвороба? А що? Ну знаєте… Ви будь-ласка більше мене так не лякайте! Своїх болячок вистачає, а тут ще ви зі своїми фрю… хрю… язика зламаєш, поки вимовиш.

Я ж чого телефоную: краплі Береша пробували? А березові бруньки, настояні на дизоксирибонуклеїновій кислоті? Правильно, і не починайте! Нічого вони не дають, тільки нирки садять. І печінку. По собі знаю. Можете спробувати кристепінчик, медики рекомендують, але скажу щиро, як своєму: усе воно лайна варте. Лікарі ж як: аби що дорожче приписати. У них з аптекарями домовленість, за великі відсотки. Не вірю їм, бо від гіпертонії ще ніхто нікого не вилікував. Що ви кажете? Чому я вирішила, що ви гіпертонік? Так в оголошенні чітко написано, чорним по-білому: «150/90». Не артеріальний тиск? А що?!! Зріст і вага… Ой-ой-ой… серйозний діагноз. Краще б у вас був тиск…

Навіщо ж ви оголошення давали, бідолашний? Шукаєте супутницю життя… Струнку білявку, матеріально забезпечену, без дітей, раніше не засуджену… Ну-ну, Шерлоку Холмсе, спробуйте, а раптом пощастить. На вулиці Кульпарківській понишпоріть, — здається, до них якраз сьогодні поступила свіжа партія божевільних мільйонерок. Питаєте, чого я така зла? Та є трохи… Нерви, пробачте. Просто, коли мені щось болить, я завжди трохи роздратована.

Сьогодні от ячмінь на оці вискочив — який тут настрій може бути? Ну, ще не вискочив, але до вечора точно буде, повіка підпухла, почервоніла. На світло боляче дивитись. Пробувала народний метод — дулю в око і пошепотіти — не допомогло. Довелося левоміцетин закрапати, ромашковий компрес покласти. Так і сиджу. Тобто лежу. У ліжку. Куди ж я піду із закритими очима, ще вдарюся, гулю наб'ю, або зламаю собі щось.

Що ви питаєте? Чи я самотня? О так, дуже. Чи я порядна? Як вам не соромно! Поряднішої не знайти днем з вогнем. Наркотиками не торгую, проституцією не займаюсь. Я навіть квиток у трамваї купую! І туалетний папір у громадському туалеті не краду ніколи. Якщо і є у мене якась вада — то це слабке здоров'я.

Останнім часом геть підупала. Зірочки в очах кружляють. Особливо, як голову відкинеш. Люстру помити, полиці протерти — не даю ради. Доводиться чоловіка кликати. Що вас дивує? Так, самотня, надзвичайно. А що до цього має мій чоловік? Ні, дорогенький, це я вас не розумію. Самотнішого серця від мого світ не бачив. Тому воно часто болить. І тріпотить, мов пташка. Тахікардія! Ой, я вас прошу, що мені дасть той корвалол. Треба знову їхати у санаторій, у гори. Якщо сама себе не пошкодуєш, то хто ж…

Стривайте, навіщо я телефоную… Ні, не заміж… Ви мене збили з думки. О, згадала! Хотіла пригадати, як лікувати гіпертонію. Особисто мене рятує коньячок. Небагато — на дні келишка. Але щоб хороший. Не кажіть дурниць, гірше не буде — я ж з власного досвіду знаю. Як то ви не маєте гіпертонії, що ви верзете? Ії усі мають, просто іноді ця хвороба протікає безсимптомно. От, наприклад, вам закладає вуха? Ні? А у жар кидає? Також ні? От бачите, я ж казала — безсимптомно!

Ні, телефон у мене справний. Погано мене чуєте? О, дорогенький, та у вас отит. Стріляє? Не «хто», а «де». У вусі. Ще ні… Зараз я вам допоможу. Є у вас дома вазонок герані? Чудово! Треба запхати у вухо. Та не вазонок, а листочок. Який завбільшки? А яке у вас вухо, мужчина 150/ 90? Ага… Ну то листочок герані приблизно такий самий. Поміститься, якщо постараєтесь. А якщо залишиться місце — спирту камфорного налийте, вати напхайте, хустку вовняну зав'яжіть. Що значить «не болить»? Треба чекати, доки заболить? Так і до менінгіту недовго. Будь-ласка, не нервуйте мене. Ідіть, лікуйтеся. Я вам трохи згодом зателефоную. Перевірю, як подіяла герань. І розповім, чим лікують геморрой.

ХТО ТАКА МЕГЕРА?

Трохи античності

Виявляється — богиня. Хоча й антична. Проте, красунею її не назвеш: змії замість волосся, вишкірені зуби, смолоскип у руці. Одне слово, огидна баба. Така ж, як і дві її сестри-еринії, богині гніву. Хіба що більш заздрісна й люта.

Та й у наш час, як зясувалося, давньогрецькими божествами хоч греблю гати. Хочеш знати, що думають деякі чоловіки про своїх дружин?

— Вона насторожується і прислухається до кожної телефонної розмови: а раптом я завуальовано домовляюсь про зустріч із коханкою? Спочатку було смішно з того. Та одного разу дружина видерла у мене з рук слухавку і безсоромно облаяла мою 60-річну начальницю. Не до жартів стало. Найдурніше, що я ще й виявився винним, мовляв, чого таким веселим тоном розмовляв?

— А моя хоче, щоб я постійно сидів біля неї. А для чого? Усоте вислуховувати балачки про бразильську Хуаніту? Розумію, що дружині нудно: діти повиростали, онуків ще немає. Та користуйся нагодою, знайди собі заняття до душі! Пробував у басейн її записати — тіло свербить від хлорованої води, брав із собою у гори — тиск, голова болить. А по-моєму, їй просто подобається «пити кров» із власного чоловіка, от і все.

— Вчора забув у спальні гаманець і пройшовся в черевиках по килимі. Зчинила такий галас, наче її ріжуть! Усе у неї розкладено на полички, блищить і сяє. Незабаром і мене поставлять на котрусь, натруть до блиску, і я буду одним з експонатів у цьому «Музеї чистоти й порядку». Усе частіше ловлю себе на думці, що не хочу йти додому.

— От-от! Не тягне додому. Як Висоцький співав: «Прийдеш додому — там ти сидиш!» Мегера — вона й в Африці мегера. Бурчить зрання до вечора. Така сама, як її мамуся. Порода в них така — мегерська.

— Питаю в дружини, як там на вулиці люди ходять, щоб відповідно до погоди вдягнутися, а у відповідь — роздратування: «Ногами!» Ну чого така недобра? Усі її дратують: я, сусіди, колеги по роботі, навіть власні діти. Хіба так можна жити?

— А моя мене любить. Затримався якось на роботі, пояснюю, що попав у корок на дорозі. Знаєте, що зробила? Кинулась телефонувати в ДАІ, щоб перевірити. Це нормально?

— Не нормально, проте не страшно. Те, що мені влаштовувала колишня дружина, доходило до абсурду. Рівень масла в авто перевіряла щоранку й щовечора. Сорочки тестувала на плями від помади мало не під мікроскопом. А найстрашніше — періодично влаштовувала «сеанс душевних розмов»: «Ти щось приховуєш, я відчуваю! Які у тебе можуть бути таємниці від мене, ми ж подружжя?». І у сльози. Наче штамп у паспорті забороняє людині побути наодинці зі своїми думками! Коли ми побралися, дуже її кохав, та три роки справжнього пекла звели кохання нанівець. Одне слово — мегера…

Р.S. У давніх греків богиня-месниця Мегера виконувала позитивну роль! Вона пильно стежила за тим, щоб не порушувались правила й закони людського співжиття, стосунки між чоловіком і жінкою, батьками та дітьми. Та, вочевидь, у наші дні тепло домашнього вогнища охороняють інші поняття. Це — віра у себе і глибока довіра до коханої людини. Нехтування партнером або ж надмірна увага до нього можуть це вогнище загасити. І ще. Жінка любить компліменти. Що може зрівнятися з епітетом «богиня»! Але волію називатися Зайчиком. Кицькою. Рибкою. Звучить банально і зоологічно. Проте краще від «Мегера!»