Пастка-22

Якось Майло полетів до Англії по турецьку халву, а повернувся з Мадагаскару на чолі четвірки німецьких бомбардувальників, навантажених ямсом, листовою капустою, зеленою гірчицею та коров’ячим горохом. Майло був ошелешений, коли, ступивши на землю, побачив озброєний загін військової поліції, що прибула на аеродром заарештувати німецьких пілотів та конфіскувати їхні літаки. Конфіскувати! Саме це слово звучало для нього як анатема, і він зі страшними прокльонами заметався туди й сюди, осудливо тицяючи пальцем у винуваті обличчя полковника Каткарта, підполковника Корна і вкритого бойовими шрамами бідолашного капітана військової поліції з автоматом у руках.

— Тут вам що, Росія? — з криком накинувся на них Майло. — Конфіскувати? — на весь голос верещав він, мовби не вірячи своїм вухам. — Відколи це стало політикою американського уряду конфісковувати приватну власність своїх громадян? Ганьба! Ганьба вам усім, хто додумались до такого жахіття.

— Але ж, Майле, — боязко перебив його майор Денбі, — ми воюємо з Німеччиною, а це німецькі літаки.

— Нічого подібного! — оскаженіло заперечив Майло. — Ці літаки належать синдикату, і кожен має свій пай. Конфіскувати? Як ви можете конфіскувати мою приватну власність? Конфіскувати, ще чого! За все своє життя я не чув такого неподобства.

І, безумовно, Майло мав рацію, бо, глянувши на літаки, вони виявили, що механіки замалювали подвійним шаром білої емалі німецькі свастики на крилах, хвостах та фюзеляжах і написали по трафарету ПІДПРИЄМСТВО М і М — СВІЖІ ФРУКТИ ТА ІНШІ ПРОДУКТИ. Просто у всіх на очах Майло перетворив свій синдикат на міжнародний картель.

Майлові повітряні кораблі заполонили все небо. Літаки ринули з Норвегії, Данії, Франції, Німеччини, Австрії, Італії, Югославії, Румунії, Болгарії, Швеції, Фінляндії, Польщі, — фактично з усієї Європи, крім Росії, з якою Майло відмовився мати справу. Коли всі, хто хотів, вступили в «Підприємство М і М, свіжі фрукти та інші продукти», Майло створив повністю підконтрольне йому дочірнє підприємство «М і М. Кондитерські вироби» і дістав додаткові літаки й додаткові кошти з фондів їдалень на коржики та булочки з Британських островів, на чорнослив і данські сири з Копенгагена, еклери, тістечка з кремом, наполеони та птіфури з Парижа, Реймса і Ґренобля, ромові бабки й пумпернікель з Берліна, мигдалеві й шоколадні торти з Відня, струдлі з Угорщини й пахлаву з Анкари. Щоранку Майло розсилав по всій Європі та до Північної Африки літаки, що тягли за собою довгі червоні рекламні полотнища з акційними пропозиціями, писаними величезними рівними літерами: «Яловича вирізка — 79 центів... Хек — 21 цент». Він значно збільшив доходи синдикату, віддавши такі полотнища під рекламу фірм «Згущене молоко», «Собачий корм Ґейнз» та «Креми Нокзіма». Виявляючи дух мирного співробітництва, він регулярно без оплати віддавав певну частину рекламної площі генералові Пекему для пропагування таких гасел для загального добра, як ЧИСТОТА — ЗАПОРУКА ЗДОРОВ’Я, ХТО СПІШИТЬ — ЛЮДЕЙ СМІШИТЬ та СПІЛЬНА МОЛИТВА ЗМІЦНЮЄ СІМ’Ю. Майло закупив для своєї реклами всі перерви у щоденних пропагандистських радіопередачах Ексіса Селлі та лорда Ха-Ха, що велися англійською мовою з Берліна, заради розвитку справи. Комерція процвітала на всіх фронтах.

Майлові літаки стали звичним явищем. Вони всюди літали безперешкодно, й одного дня Майло уклав контракт з американським військовим командуванням, за яким зобов’язувався розбомбити магістральний міст біля Орв’єто, що його контролювали німці, а з німецьким командуванням уклав інший контракт, за яким зобов’язувався захищати магістральний міст біля Орв’єто від власного нападу вогнем зенітних батарей. Його гонорар за напад на міст від американської сторони становив загальну вартість операції плюс шість процентів, а гонорар з боку німецької сторони за захист мосту становив ту ж саму «вартість плюс шість процентів», але побільшену на тисячу доларів за кожен збитий американський літак. Виконання цих контрактів стало важливою перемогою приватного підприємництва, відзначав Майло, оскільки збройні сили обох країн були державними інституціями. Щойно контракти було підписано, виявилося, що немає сенсу витрачати на бомбування і захист мосту ресурси синдикату, адже обидва уряди мали для цього вдосталь військ і матеріальних засобів та горіли бажанням їх витратити, так що врешті-решт Майло дістав колосальний прибуток в обох частинах свого проекту лише за те, що двічі підписався.

Домовленість була чесною щодо обох сторін. Оскільки Майло дійсно був вільний всюди безперешкодно літати, його літаки змогли непомітно підкрастися до самого мосту і заскочити зненацька німецькі зенітки; а оскільки Майло знав про свій напад, він зміг попередити німецьких зенітників, щоб ті вчасно відкрили прицільний вогонь по літаках. Це була ідеальна домовленість для всіх, окрім небіжчика з Йосаріанового намету, якого вбили над ціллю в день його прибуття.

— Я його не вбивав! — палко відповів Майло на сердиті закиди Йосаріана. — Мене навіть не було там того дня, кажу ж тобі. Чи ти думаєш, що я стояв біля зеніток і стріляв, коли літаки заходили на ціль?

— Але ж ти усе це організував, хіба ні? — крикнув до нього Йосаріан в оксамитовій темряві, що вкрила стежку, коли вони йшли повз мовчазні машини автопарку до літнього кінотеатру.

— І я нічого не організовував, — обурено відповів Майло, з присвистом шморгаючи своїм блідим, нервовим носом. — Німці тримають міст, і ми його збирались бомбити, байдуже, втрутився б я чи ні. Просто я побачив прекрасну нагоду непогано заробити на цій операції і скористався нею. Що тут аж такого страшного?

— Що тут такого страшного? Майле, хлопець з мого намету загинув на цьому завданні, навіть не встигнувши розпакувати свої речі.

— Але я його не вбивав.

— За це ти отримав зайву тисячу доларів.

— Але я його не вбивав. Мене навіть там не було, кажу ж тобі. Я був у Барселоні — купував оливкову олію та сардини без шкіри та кісток і на доказ маю товарні накладні. І я не отримав тієї тисячі доларів. Та тисяча доларів пішла на синдикат, і кожен має свій пай, навіть ти. — Майло промовляв до Йосаріана від щирого серця. — Послухай, Йосаріане, не я почав цю війну, що б там не патякав цей вошивий Вінтерґрін. Я просто намагаюсь перевести її на комерційні рейки. Що тут поганого? Знаєш, тисяча доларів — не так уже й мало за бомбардувальник середнього радіусу дії з екіпажем. Якщо я переконав німців сплачувати мені по тисячі доларів за кожен збитий ними літак, то чому би я мав відмовлятись від грошей?

— Тому що ти маєш справу з ворогом, ось чому. Невже ти не можеш зрозуміти, що йде війна? Люди вмирають. Озирнися довкола, заради Бога!

Майло похитав головою з утомленою поблажливістю.

— І німці нам не вороги, — проголосив він. — О, я знаю, що ти зараз скажеш. Звичайно, ми воюємо з ними. Але німці також повноправні члени нашого синдикату, і мій обов’язок — захищати інтереси пайовиків. Можливо, вони справді розв’язали війну, можливо, вони вбивають мільйони людей, але вони оплачують рахунки набагато ретельніше, ніж деякі наші союзники. Невже ти не розумієш, що я маю шанувати непорушність моєї угоди з Німеччиною? Невже ти не можеш глянути на це з моєї точки зору?

— Ні, — грубо відрізав Йосаріан.

Майло чувся скривдженим і навіть не намагався приховати своїх уражених почуттів. Задушлива місячна ніч роїлася мушвою, метеликами і комарами. Майло раптом підняв руку і показав у бік кінотеатру, де з прожектора виривався, горизонтально прорізаючи темряву, молочно-білий курний конус світла й огортав флуоресцентною оболонкою глядачів, які, гіпнотично застигнувши у своїх кріслах, зосередили погляди на сріблястому екрані. Очі Майла зволожніли від розчулення, а його простодушне, непідкупне обличчя залисніло від суміші поту й крему проти комарів.

— Глянь на них, — вигукнув він, задихаючись від хвилювання. — Це мої друзі, мої співгромадяни, мої товариші по зброї. Ніхто й ніколи не мав стільки щирих друзів. Невже ти гадаєш, що я скривдив би хоч когось із них без нагальної на те потреби? Чи в мене мало своїх турбот? Хіба ти не бачиш, як я переживаю за ту бавовну, що громадиться на пристанях Єгипту? — Голос Майла зламався, і він учепився за Йосаріанову сорочку, мов потопальник. Його очі засмикались, мов дві брунатні гусениці. — Йосаріане, що мені робити з такою купою бавовни? Це все ти винний, що дозволив мені її купити.