Язиката Хвеська

Ірина Бойко налила собі соку.

— Значить, ти прорахував усе наперед?

— Я просто підстрахувався. Бо, вибач, уже стикався з руйнівною дією твого язичка, хвесько ти моя золота.

— Я все розумію, Макс…, тихо промовила вона, наче сама до себе. — Ми ще поговоримо про це. Тільки одне скажи, останнє… гроші, отой мільйон, чи що там від нього лишилося… таки справжній? Він є? Де він?

Максим нахилився до Ірини, прошепотів на вухо одними губами:

— А ти нікому не скажеш?

На робочому столі в кабінеті майора Павла Шалиги задзвонив телефон.

Не відриваючись від перегляду своїх паперів, він зняв трубку, підніс її до вуха.

Якійсь час послухав. Потім, насилу стримуючи лють, промовив:

— Білого Чаклуна посадили. Так, посадили. Довічно. За зґвалтування та людожерство. Нема за що.

За півгодини після того, як Шалига поклав трубку, телефон знову ожив.

2006–2009 рр.

Київ