Короп по-чорнобильськи

- Ну, ви, хлопці, пара цвай! Ша, зараз зробимо! У мене в люблінському гетто зосталося трохи хелмських євреїв. Про них кажуть, що вони наймудріші у своєму племені. А з-поміж них - їхній ребе. Цей же мусить знати.

Допровадили з гетто хелмського ребе. Ввели до Гітлера. Той йому одразу:

- А ну, кажи, пархатий, що то за одне - ваша єврейська мудрість, з чим її їдять?

- Бачите, пане Гітлер, то все не так просто, як може здатися. Це треба розтлумачити. Та й то не до кожного дійде.

- Що ти мені голову морочиш? Я, фюрер всієї Німеччини - і щоб до мене не дійшло? Пояснюй!

- Прошу, пане фюрер. Пояснюю. Уявіть собі типове єврейське містечко, отаке, приблизно, як наш Хелм. Тільки всі будиночки стоять один коло одного. А оскільки всі дахи пласкі, то можна не тільки гуляти по власному даху, а й переходити з одного на інший.

- Уявив.

- Прекрасно. Уявляємо далі: отож, ніч, місяць уповні, по дахам гуляють два євреї. Один із них зазирає в димар, щось його там зацікавило, і випадково туди падає. Другий встигає вхопити його за одяг, але падає слід за ним. І от, вилазять вони обидва, один чорний, бо зібрав на себе всю сажу, а другий - білий. Запитання, пане фюрер: хто з них піде вмиватися: чорний чи білий?

- Звичайно, котрий замурзався.

- Е, ні! Вмиватися. Якраз, піде білий.

- З якої ласки?

- Бо він подивиться на чорного і подумає, що він теж чорний. А чорний, у свою чергу, подивиться на білого і вирішить, що він чистий.

- Зрозуміло. але до чого тут єврейська мудрість?

- Зачекайте, пане фюрер, зараз буде! Уявіть собі ще раз: єврейське містечко, пласкі дахи, по дахам гуляють два євреї. Місяць уповні і все таке інше. Один єврей зазирає до димаря і падає туди, другий хапає - і летить услід за ним. Вилізли, один чорний, другий білий - хто піде вмиватися?

- Е, ти мене вже не надуриш! Білий піде!

- А от якраз і ні! Обидва підуть. Білий подивиться на чорного і подумає, що він теж замурзаний, а чорний подивиться на себе.

- Здається, збагнув.

- Отепер я кажу: е, ні! Пан фюрер, ви ще не все збагнули. Повторюю умову задачки: єврейське місто, дахи, місяць, два євреї падають до комина. Один чорний, другий білий. Хто піде вмиватися?

- Чекай… я чогось не розумію.

- Пане фюрер, то ж найпростіше: ніхто не піде! Чорний подивиться на білого і вирішить, що і він білий, а білий подивиться на себе.

- Усе?

- Ні, не все, пане фюрер. Востаннє запитую: місто, дахи, димар, євреї. Чорний і білий. Хто йде вмиватися?

- Побий мене грім - не знаю!

- На все ласка Божа, пане фюрер. Але вмиватися піде, нарешті, чорний, бо він подивиться на себе. А білий, нарешті, теж подивиться на себе і зрозуміє, що йому вмиватися не треба.

- Так я ж це одразу й казав!

- Казали, пане фюрер. Але мудрість єврейства полягає зовсім у іншому: от де ви бачили таке єврейське містечко, щоб усі дахи у ньому були пласкими? І щоби будиночки, на додачу, стояли так близько, щоб можна було спокійно переходити з одного на другий? А якщо навіть таке містечко і є, то де ви бачили таких двох євреїв, котрі би виперлися вночі гуляти по цим дахам при світлі місяця? Далі - ми, євреї, звичайно, народ допитливий. Але де ви бачили бодай одного такого єврея, котрий би з цікавості так перехилився над комином, аби в нього впасти? Залишимо антисемітам наступну проблему: якщо один дурний єврей з надмірної цікавості падає в комин, то чи є серед євреїв ще один такий дурень, який би намагався його рятувати?

І нарешті, головне, пане фюрер. Де ви таке бачили, щоби одна людина, навіть якщо це єврей, так вдало впала у комин, щоби витерла собою всю сажу і друга людина, котра летить слідом, вибереться чистісінька? Оце і є єврейська мудрість, коли я верзу вам дурниці, а ви намагаєтеся давати на них розумні відповіді.

І ще до теми - Гітлер і євреї. Фюрер звернувся до свого астролога з вимогою визначити час його смерті. Той довго відмовлявся, та нарешті наважився:

- Мій фюрер, ви помрете в день великого єврейського свята.

- А конкретніше - місяць, число?

- Та якого б числа ви не померли, це буде день великого свята для всіх євреїв…

Розділ третій

Кагал

«Що таке капітал? Це те, що у Карла Маркса на папері, а у Бродського в сейфі».

Єврейська мудрість, записана Г. Сафріним

Ми вже пояснювали, що таке кагал. Як дослівно - то це орган самоврядування єврейської общини. Але самі євреї називають кагалом і всю общину. Про хелмський кагал ми вже згадували. Ну, там безодня мудрості, перевершити яку просто неможливо. Хоча і конкуруючі містечка теж не в полу лапсердака сякалися.

Одна бідна єврейська община на Галичині, здається, з містечка Турки, звернулася до багатого львівського єврея, котрий тримав вугільний склад, з уклінним проханням офірувати кілька вагонів палива на зиму.

Багатій відповів:

- Я не маю звички щось комусь дарувати. Бо інакше вже давно ходив би з торбою попід тинню. Але як правовірний юдей, згоден продати вам за півціни п’ятдесят вагонів вугілля.

Община погодилася. І замовила для початку двадцять п’ять вагонів. Що характерно - без передоплати. Бо на ті дивні давні часи слово честі ще чогось вартувало. Багатій виконав свою обіцянку, проте, коли і через три місяці гроші не надійшли, він дозволив собі у ввічливій формі нагадати містечковому кагалу про їхній борг.

У відповідь він одержав наступну аргументацію:

- Ваш лист щодо боргу нас вельми і вельми здивував. Нагадуємо, що ви офірували нам п’ятдесят вагонів вугілля за півціни. Отже, пільги складають вартість двадцяти п’яти вагонів. Ми їх і замовили. А щодо решти - то вона нам сто років снилася! З повагою - і т.д.

У містечку десь на Галичині (якому конкретно - замнемо для ясності) помер голова кагалу, старий єврей, котрий виконував свої обов’язки чимало років. Община влаштовує з цього приводу траурне засідання. Секретар кагалу вносить пропозицію:

- Так от, мої кохані, прибиті горем! Якщо ми вже зараз вчепимо у цьому залі портрет покійника, то цим благородним вчинком ми лише виконаємо наш святий обов’язок, який мали б виконати ще за його життя. Бо наш голова ще за життя заслужив, аби його повісили там, де він працював, тобто, на його робочому місці.

Старенький кантор чорнобильської синагоги видає заміж, скажімо так, не дуже юну дочку. А оскільки до обумовленої суми посагу, яку заломив вередливий жених, не вистачає чимало-таки грошей, то кантор звертається до кагалу з проханням видати йому зарплату за три роки наперед.

Кагал збирається, довго обговорює заяву кантора і нарешті доходить висновку, що вся ця справа вельми ризикована, беручи до уваги солідний вік прохача. Проте, кантор наполягає, аби його вислухали.

- Шановні, я вам все ж таки раджу спробувати. Бо що таке три роки? Якщо я проживу цей строк - то ваше щастя. А якщо помру - то моє щастя.

Рабин розповідає голові кагалу, що помер один із членів общини - порядний, молодий єврей. Громадський діяч здивований:

- Як це - помер? Щось я не чув, аби він хворів.

- З голоду помер, та й усе.

- Ребе, то неможливо. Якби він звернувся до мене, я би негайно попросив у кагалу про допомогу.

- Напевне, він посоромився.

- Ну, тоді, ребе, вважайте, що покійник помер від сорому. Я ж вам казав - у нашій общині жоден єврей від голоду не вмирав і не помре!