Оповiдання, сценарii

Седло падает. Мотря обнимает сына.

Мотря: Синку любесенький, соколе мій, де ж ти літав, де ж тебе носило, пестунчику мій!

Михайлик: Ви, мамо, дарма оце сідло в пилюку кинули. Це сідло турецьке (піднімає його) . Такого сідла ні у кого з наших хлопців нема. Я думаю, що як проїхати аж від Гуньок до самої Манжалії, то й там не знайдеш такого сідла.

Мотря: Ой, синку, яке там сідло, я ладна все віддать к бісу, аби тебе бачить.

Говоря это, Мотря суетится, отдаёт распоряжения дворовым девкам, хватает разные ненужные вещи и бросает их невпопад.

Мотря: Де ж тебе, чорта, носило?

Михайлик: Е, мамо, то не вашого розуму діло, всяке було. І турка били, а бува, і татарву теж били. Ано гляньте, лишень, що я вам привіз.

По взмаху его руки хлопцы подводят лошадей с хурджунами поперёк хребта. Михайлик вынимает из хурджунов роскошные азиатские гостинцы. Он засыпает мать тканями — шелковыми, бархатными, расстилает ковры, достаёт цацки из слоновой кости, серебряную посуду. Дворовые девки ахают, лакомятся турецкой халвой и рахат-лукумом, перебирают ткани пальцами.

Михайлик: Оце, вам, мамо на очіпок, а оце буде на плахту. Оце, дивіться, наче дід голий, а все на мотузочку, як смикнете — дід розпадеться, а тут вам і скриньки маленькі, в одній помада, в другій рум’яна, таке… А оце, я і сам не знаю що…

Михайлик вынимает несколько огромных и страшных нефритовых пенисов с драконьими зубами, явно китайской работы. Девки обалдело глядят на них, затем прыскают в кулак, давясь от смеха.

Михайлик: Оце лампа цісарська (виймає люстру, котра репрезентує дівчину з оленячими рогами) , — а оце — мушлі морські, ви, мамо, притуліть їх до вуха, і почуєте, як Чорне море гуде. Оце (виймає муміфіковані і приємно оскалену голову турка в чалмі)  — бусурмана вам на тин. Ви його біля воріт повісьте, зараз всі так роблять. А оце шаровари дівчатам привіз.

Михайлик показывает смешливым девчонкам прозрачные гаремные шаровары.

Мотря: Може ти і невістку там мені сховав?

Михайлик: Е, ніт, чого нема, того нема.

Мотря стоит, осыпанная с ног до головы восточными дарами. Прямо тебе — Иродиада или царица Савская.

Михайлик: Ви такі гарні, мамо, їй бо, якби не був ваш син, то на вас би оженився!

Мотря: А таке скажеш, синку. Стара я вже, негодна. Та й то сказать, страшні діла в світі робляться. (Вона нахиляється до Михайлика, шепче йому на вухо.) У Миколи Гнатового, що колись у твого батька осавулом був, у дворі не чисто!

Михайлик: Годі вам, мамо, дурних жінок слухати. Як на мене, то всі вони — відьми. Так, хлопці?

Хлопці: Свята правда, пане сотнику.

Михайлик: Де батько, де цей старий пень? Чого не зустрічає мене, чого горілкою не частує?

Мотря: Він ще з ранку поїхав коней у пана Бардецького торгувати.

Михайлик: Ха! Знаю я тих коней!

Михайлик собирается сесть на коня, и уже одна нога в стремени, но в этот момент он замечает девушку в соседнем дворе. Подчёркнуто не замечая казаков, она развешивает бельё и входит в хату. Хлопцы делают равнение направо, нога Михайлика застревает в стремени.

Михайлик: Мамо, хто це?

Мотря: (хреститься) Цариця Небесна, спаси, сохрани.

Михайлик уже в седле. Свистнул — и только пыль по дороге вьётся. Мотря шепчет молитву и крестится. Две дворовые девки внимательно изучают китайский зубастый пенис-дракон, противно хихикая. На одной из них — прозрачные турецкие шаровары. Сгибаясь под охапками соломы, во двор, где только что неизвестная девушка развешивала бельё, входят Мыкола Гнатович и Приська.

Мотря: (єхидно) Кумо. а що це за дівчина до вас приїхала?

Пріська: Яка дівчина?

Мотря: Така гарна — тут лєнти, тут стрічки, каблучка золота, брови чорні, тільки на ніжку трохи кульгава. До вас — племінниця з Полтави, еге ж?

Микола Гнатович: (сідає на пеньок і витирає піт з чола) Казна що ви мелете, кумо. Яка племінниця? Одна сестра була, та й ту татари в ясир взяли, коли я ще малий був.

Мимо него на огромной скорости проносится броненосец. Мыкола Гнатович свистом подзывает его, чтобы приласкать, однако внезапно до него доходит, что вокруг что-то не так. Он протирает глаза и плюёт через плечо.

Микола Гнатович: Що за чортівня? Святий Миколо, спаси і помилуй!

Мыкола Гнатович с интересом изучает свой двор. Приська, для которой эта чертовщина не в новинку, стоит в монументальной позе, всем своим видом выражая: „А я що тобі казала?“

Микола Гнатович: Ти диви… Такий килим може тільки в самого хана і є. А кури — цісарської породи. Таких не те що в Полтаві, а навіть в самому Чигирині нема. Шкода, що це все чортова мара. Ехе-хе, старий я став пити негоден.

Старики входят в хату, где кроме всего прочего великолепия: рушников, цепочек и пр., стоит стол, накрытый вышитой скатертью. Утка смирно сидит в своём закутке у печки. На столе закуска, вареники в макитре, борщ в казане, кувшин сметаны, огромная паляница, колбаса, сало, зелень. Венчает обстановку штоф оковитой. Мыкола Гнатович, не долго думая, тянется к штофу.

Пріська: (єхидно) Не пий, старий, то все’дно мара. Дай, краще я вип’ю!

Приська лихо хлопает рюмку.

Микола Гнатович: Як це ти робиш, бабо?

Пріська: (ще єхидніше) А це я тобі снюсь.

Микола Гнатович: А, но і у ві сні випить можна.

Он наливает себе стопку, лихо опрокидывает её и закусывает салом. В тот же момент получает от бабы ложкой по лбу.

Пріська: (зловісним шепотінням) Старий ти дурень. Чи ти не чув, що Мотря Кіндратова казала?

Микола Гнатович: (випучивши очі) То й що?

Пріська: А те, що на нашому дворі завелися відьми. Оце, замість того, щоб салом чортовим давитись, візьми рогача і йди, сховайся в клуні. Як відьма прийде, тут хапай її за хвіст, хрести і читай „Богородицю“ — вона й буде проситися, щоб пустив.