Музиканти смiються

Старий посміхнувся й закивав головою:

— Не можу. Адже це мосьє Галеві послав мене до вас. Але він добріший, ніж ви, бо просив зіграти вашу увертюру тільки тричі.

Россіні був присутній на виставі опери Моцарта «Дон-Жуан», де одну з головних партій виконував тенор Рубіні. Поруч Россіні сидів якийсь молодик, що вголос підспівував артистам, заважаючи своїм сусідам слухати оперу.

Нарешті Россіні не витримав і вголос проказав:

— Яка ж тварюка!

— Це ви на мою адресу? — запитав молодик.

— Ні,— заспокоїв його композитор. — Це я на адресу телепня Рубіні, який перешкоджав нам слухати вас.

Коли в 1815 році Д. Россіні прибув до Риму для постановки своєї нової опери, він одразу викликав перукаря, і той кілька днів голив композитора, не дозволяючи собі з ним жодної фамільярності. Надійшов день першої оркестрової репетиції опери «Торвальдо». Перукар, якнайстаранніше виконавши свою справу, без церемоній потис руку композиторові і люб'язно додав:

— До зустрічі.

— Тобто як? — запитав дещо спантеличений Россіні.

— Так, скоро ми побачимося в театрі.

— В театрі? — вигукнув Россіні.

— Авжеж. Я перший трубач в оркестрі.

Це відкриття змусило композитора серйозно замислитися: виявляти, як завжди, свій невтримний гнів на оркестрових репетиціях було б надто ризиковано. Тому, хоч які прикрі були помилки, що їх припускався трубач-перукар, маестро стримував себе і лише другого дня, після гоління, ввічливо вказав йому на них. Грізний музика був несказанно зворушений і вже постарався догодити своєму знаменитому клієнтові.

Одного разу Россіні запитали, чи є у нього друзі, а якщо є, то хто.

— Звичайно, — відповів він. — Мільярдери Ротшільд і Морган.

— Ви їх обрали, щоб мати змогу позичати гроші?

— Зовсім навпаки, — засміявся Россіні.— Я їх обрав тому, що воші в мене не позичають.

В одному товаристві Россіні показали портрет Мейєрбера.

— Він зовсім не схожий, — сказав автор «Севільського цирульника», — він змальований як людина, котра нічого не робить, а Мейєрбер завжди що-небудь пише…

Один молодий композитор запросив Россіні на прем’єру своєї опери. Россіні прийняв запрошення. Прибувши на прем’єру, він сів у ложі і за італійським звичаєм не зняв циліндра. Коли розпочалась опера, Россіні перед кожною арією знімав циліндра і граціозно ним розмахував.

— Що ви робите? — здивувався автор опери.

— Вітаю своїх колег, яких зустрічаю у вашій музиці,— відповів люб’язно Россіні.

Россіні не терпів музики Вагнера. Якось після обіду в товаристві Россіні гості сиділи на терасі, попиваючи солодке вино. Несподівано з їдальні долинув неймовірний шарварок: щось задзвеніло, тріснуло і загуло, а після цього почувся скрегіт та стогін.

Всі затамували подих. Россіні побіг до їдальні і за хвилину повернувся з посмішкою на устах:

— Хвала всевишньому — це служниця зачепила скатертину і перекинула всю сервіровку, а я думав, що хтось наважився в моєму домі зіграти увертюру до «Тангейзера»!

Джоаккіно Россіні протягом свого життя не з меншою пристрастю, ніж музику, виготовляв різні страви і своїх друзів приймав на кухні.

Коли один із його гостей почав розхвалювати оперу «Севільський цирульник», композитор, що саме готував паштет, несподівано вигукнув:

— Та що там «Севільський цирульник»! Спробуєш ось цього паштету, тоді міркуватимеш, який з мене композитор.

Під час одного концерту, Россіні шепнув у вухо своєму сусідові:

— Вперше в житті чую такі жахливі співи. Співак нікудишній.

— Можливо, вам краще піти додому, — запропонував сусіда.

— Ні за що, — відказав Россіні,— у мене є відомості, що в третій дії героїня має вбити його. Я зачекаю.

До Россіні прийшов молодий композитор і запросив оцінити його новий твір. Россіні уважно переглянув партитуру і сказав:

— Що ж, у вашому творі є і чудесне, і нове. Але тільки… те, що чудесне, — не нове, а те, що нове, — не чудесне.

Розповідають, що Россіні любив поспати і часто писав музику в ліжкові. Одного разу він мусив терміново закінчити арію для головної героїні в новій опері. Блаженно розлігшись, мурмочучи щось собі під ніс, він засівав нотний аркуш дрібними нотними значками. Арія майже готова… Та раптом нотний аркуш вилетів з рук і впав на підлогу.

Вставати з ліжка не хотілось. Не довго думаючи, Россіні взяв зі столика, що стояв поруч, чистий листок паперу і… написав зовсім нову арію, що нічим не поступалася попередній.

Россіні був у вітальні барона Л. Сорді. Сюди ж запросили і Альфреда де Мюсее, щоб він прочитав новий свій вірш «Не забувай». Тоді Россіні, який мав феноменальну пам'ять, вирішив пожартувати з поета і нібито ненавмисне запитав:

— Чий це вірш? Ніяк не пригадаю автора!

— Ваш покірний слуга, — відповів Мюсее.

— Та облиште, — лукаво сказав Россіні,— я ж цю поезію ще в дитинстві знав напам'ять, — і без найменшої запинки, слово в слово, повторив тільки що почуте.

Россіні обідав в однієї дами, яка була настільки скупою, що він піднявся з-за столу зовсім голодний. Господарка люб'язно посміхаючись сказала:

— Дуже хотілося б, щоб ви коли-небудь ще раз пообідали в мене.

— З задоволенням, — відповів Россіні,— хоч зараз.

Слухаючи в неаполітанському театрі опору маловідомого композитора, Россіні несподівано дістав з кишені аркуш нотного паперу і швидко почав щось записувати.

— Що ви пишете, маестро? — поцікавився сусіда.

— Ось цю арію. Мила мелодія! Для цієї опори вона занадто гарна. А я саме зараз пишу оперу, і мені здається, що можу надати цим милим дамам, — Россіні лукаво підморгнув, — дрібненьким нотам на папері — більш вишукане товариство.

— Сіньйоре Россіні,— сказав якось композиторові директор Неаполітанської консерваторії,— ви занапастили усіх моїх учнів.

— Як же це трапилось? — здивувався Россіні.

— Вони всі наслідують вас.

— Цей пресумний випадок не робить честі вашому педагогічному досвідові, маестро, серйозно відповів Россіні.— Учні повинні наслідувати свого вчителя, чого б це їм не коштувало!

Приятель Россіні розповів знаменитому композиторові, що один його знайомий колекціонує знаряддя тортур.

— Цікаво, чи є в цій колекції фортепіано? запитав Россіні.