Музиканти смiються

— Як ти чудово граєш! Мені ніколи так не навчитись.

— Чому? Адже ти зовсім дорослий. Спробуй, а якщо не вийде, почни писати ноти.

— Я пишу… вірші…

— Це теж дуже цікаво. Писати гарні вірші, мабуть, ще важче, ніж створювати музику.

— Та ні, зовсім легко. Ти спробуй…

Співбесідником Вольфганга Моцарта був юний Вольфганг Гете.

Одного разу знатний зальцбурзький сановник вирішив поговорити з юнім Моцартом, що вже на той час мав світову славу. «Але як звернутися до хлопчика? — міркував він. Сказати Моцартові «ти» — незручно, занадто велика у нього слава, сказати «ви» — занадто багато честі для хлопчини…» І, нарешті, він знайшов вихід;

— Ми були у Франції й Англії? Ми мали величезний успіх? Чи по так? — запитав сановник.

— Так, але я вас ніде не стрічав, окрім Зальцбурга, — перебив його простодушний Вольфганг.

Молодий Моцарт якось вирішив пожартувати з свого вчителя — композитора Гайдна.

— Я написав таку музичну п'єсу, яку ви не зможете виконати, — сказав він.

Узявши ноти, Гайдн сів до рояля.

— Але ж тут обидві руки повинні виконувати складні пасажі на протилежних кінцях клавіатури саме тоді, коли треба взяти кілька нот посередині. Таку музику неможливо виконати.

Моцарт усміхнувся, сів до рояля, і граючи п'єсу, взяв ці ноти носом.

Один юнак запитав Моцарта, як писати симфонії.

— Ви ще надто молоді. Чому б вам не почати з балад? — сказав Моцарт.

Юнак заперечив:

— Але ж ви почали писати симфонії, коли вам ще не було й десяти років.

— Так, — відповів Моцарт, — але я нікого не розпитував, як їх треба писати.

На одній з вулиць Відня якийсь чоловік звернувся до Моцарта по допомогу. Моцарт хотів щось дати, але при ньому не було грошей. Тоді він покликав прохача з собою до кав'ярні, витяг з кишені папір і за кілька хвилин написав менует. Віддав цей твір прохачеві разом з листом і порадив звернутись до видавця. Чоловік одразу пішов за вказаною адресою, не дуже вірячи в успіх. Та як же він був вражений, коли видавець одразу дав йому за менует п'ять золотих!

Кажуть, що Моцарт дуже любив поспати. Домочадці шукали різних способів будити його, починаючи від сигналів на трубі і кінчаючи лоскотанням п’ят. Але й це майже не допомагало. Однак зрештою знайшли ідеальний спосіб будити композитора з допомогою звичайного співзвуччя, так званого квартсекстакорду. Варто було взяти його на клавікорді, як Моцарт негайно схоплювався з ліжка, сідав за інструмент і з величезним задоволенням «розв’язував» цей кварт-секстакорд, тобто переводив у тонічно стійке співзвуччя.

Гайдн мав багато заздрісників серед посередніх композиторів. Один з них вирішив завербувати собі в союзники… Моцарта, і якось запросив великого композитора на концерт, де виконували квартет Гайдна.

Під час виконання він обурено сказав:

— Я б так ніколи не написав.

— Я теж, — жваво відгукнувся Моцарт, — і знаєте чому? Бо ні вам, ні мені ці пречудесні мелодії ніколи 6 не прийшли в голову.

Якось Моцарт розлютився на відомого в ті часи тенора Яна Непомучена Пайєрля. Він складає коротенький канон, розучує його а групою приятелів, і коли Пайєрль, запрошений композитором, прийшов до

Моцарта, гостя зустріли каноном, що починався словами: «О, Пайєрль, осляча голова!»

Пізніше Пайєрль і Моцарт помирилися, але музику канону ще не раз було використано: за бажанням господаря в канон підставляли інші імена.

Луїджі Керубіні був присутній на генеральній репетиції однієї з своїх опер.

Виконавець головної партії був співаком старанним, проте не дуже здібним.

Після закінчення репетиції хтось зауважив композиторові:

— Співак робив усе, що міг, чому б не сказати йому кілька втішних слів?

— Ви маєте рацію, — відповів Керубіні.— Покличте його.

Співак підійшов. Композитор простяг йому руку і сказав:

— Я не гніваюся на вас.

Брат Руже де Ліля, бригадний генерал, несподівано пішов у відставку.

На запитання цікавих, чому він так вчинив, генерал відповідав:

— Підвела небога.

— Хіба у вас вона є?

— Звичайно. Адже мій брат — батько «Марсельєзи»!

Один німецький композитор, поклонник Бетховена, закінчивши останню сторінку свого перекладу «Фіделіо» для фортепіано, в кінці написав: «Закінчив з божою допомогою». Рукопис потрапив до Бетховена, який трохи його виправив і повернув назад. Переглядаючи позначки, зроблені Бетховеном, автор перекладу побачив поруч своєї приписки таке зауваження: «Смертний, покладай надію на власні сили».

Молодший брат Бетховена Йоганн був аптекарем і на вигідних поставках медикаментів для армії швидко розбагатів. Він придбав собі розкішний маєток і відтоді став підписуватися «Йоганн Бетховен — власник маєтку».

Саме так вірі підписав новорічне вітання, надіслане братові. Великий композитор, прочитавши такс, підписав своє поздоровлення: «Людвіг ван Бетховен — власник мозку».

Великий німецький поет Йоганн Гете, що займав високу урядову посаду, бував у товаристві Бетховена, особливо в дні роботи композитора над музикою до трагедії «Егмонт».

Якось вони вдвох прогулювалися алеями віденського парку. Стрічні шанобливо схиляли перед ними голови. Але на їхні поклони відповідав лише Гете, легенько піднімаючи капелюха. Нарешті роздратований поет сказав своєму другові:

— Як мені набридли оці люди з своїми поклонами.

— Не сердьтеся, ваша честь, — з олімпійським спокоєм відповів Бетховен. — Можливо, вони й мені трохи вклоняються.

Бетховен у Дрездені слухав досить невдалу оперу композитора Паера «Елеонора». Коли після вистави Паер запитав, якої думки Бетховен про оперу, той відповів:

— Ваша опера мені настільки сподобалась, що я, мабуть, напишу до неї музику.

Бетховен дотримав слова: він написав на той же сюжет оперу " Фіделіо».

Композитор Франсуа Буальдьє мав своє постійне місце в «Комеді Франсез», але ніколи туди не ходив. Якось увечері Буальдьє вирішив таки піти на спектакль. Коли він назвав своє ім'я контролерові, той підозріло глянув на нього і сказав:

— Що за безглузді жарти? Ми добре знаємо композитора Буальдьє. Він приходить до нас щовечора. До речі, він і зараз у залі…

— Он які Пробачте, — відповів композитор. — Тоді я куплю місце поруч, щоб з ним познайомитись.

Під час антракту справжній Буальдьє звернувся до свого двійника:

— Отже, — сказав він посміхаючись, — ви композитор Буальдьє? Мене це, признатись, трохи дивує.