Музиканти смiються

— Слухай, парубче, ти тут такого наплів, що нічого не можна второпати!

— А що ви маєте на увазі? — намагаючись стримати хвилювання, запитує викладач. — Може, не подобається моя методика?

— Та яка там методика, на біса вона? Мені потрібно знати, де «рє», де «хва», а ти там щось верзеш…

Виявилося, це був настирливий, свого часу популярний пісняр-«самородок», якого намагалися трохи підучити і спрямувати на шлях істинний.

Українського радянського композитора Андрія Штогаренка якось запитали:

— Ви слухали вчора нову симфонію молодого композитора?

— Так.

— Цікаво, як реагувала публіка, оркестранти?

— Що вам сказати?! Зіграли внічию…

Український радянський композитор Віталій Кирейко розповідав про казуси, які не раз траплялись на його уроках із студентами вокалістами. Деякі юнаки, маючи відмінні природні дані, були слабко підготовлені теоретично. Так, коли одному з них педагог пропонував визначити на слух інтервали, той показував їх… жестами. Терцій — хлопець легенько розводить руки: «Ось так», квінта — вже шириш, а якщо октава, то «ось-ось така а-а»! Дуже переконливо!

Американського скрипаля Ісаака Стерна, що гастролював у Радянському Союзі, запитали:

— Якої ви думки про Давида Ойстраха?

— Безперечно, високої! Це — другий скрипаль у світі.

— А хто ж перший?

— Перший? Перших багато, в кожній країні!

Якось молода харківська композиторка принесла в оркестр свою першу симфонічну партитуру. Чи то з необізнаності, чи від неуважності студентка написала гобою ноти, які неможливо взяти на цьому інструменті: «фа» і «соль» малої октави. Гобоїст глузливо звертається до авторки:

— Маестро, у нас немає клапанів, щоб взяти ці ноти!

— Натисніть на якісь інші,— безапеляційно відповіла дебютантка.

Київський композитор Левко Колодуб зараз з веселою посмішкою згадує хвилину, коли він вперше став за диригентський пульт, щоб виконати свій твір. Але в той час йому було не до сміху! Махнув паличкою раз, другий, третій, — альтист не вступає. В чому справа?

— Мені незрозуміло, чому ви якісь мертві петлі робите, — голосно скаржиться музикант.

Махнув диригент ще раз, другий, третій, — не вступає фаготист.

— В чому справа?

— Маестро, тут у вас багато написано у скрипковому ключі.

— Ну, то що?

— Так взагалі не пишуть… Ну, добре, я виучу скрипковий ключ і потім вам зіграю.

Після репетиції композитор знесилено опустився на стілець, а оркестранти його поздоровили:

— Для першого разу це просто чудової Молодець, витримав!

До війни в одному українському оперному театрі стався курйозний випадок в сцені дуелі в опери «Євгеній Онєгін» П. Чайковського. За недоглядом в пістолеті Онегіна було слабко набито заряд. І от в патетичну хвилину, коли Онєгін з рішучим виглядом натиснув курок, з дула, пістолета вилетіло клоччя. Звуку хлопавки, що мала імітувати постріл, по було, лише литаврист зробив один удар. Леньский завагався: падати чи почекати? На всякий випадок приклав руки до грудей, похитався туди моди і, нарешті, вирішив упасти. Тільки-но гепнувся, прибравши ефектної пози, як за лаштунками почалась страшенна стрілянина. Це «салютування» неабияк розважило публіку.

В м. Донецьку мав відбутися авторський концерт молодих київських композиторів Л. Колодуба і Я. Лапинського. Концерт був призначений на 2 квітня, а напередодні, 1 квітня, відбулася репетиція. Перед репетицією оркестранти про щось таємниче домовлялися, шепочучи й посміхаючись. Та от і репетиція. Оркестр на місці. В залі зібралися поважні керівні особи. Западає урочиста тиша. Я, Лапинський стає за пульт, робить паличкою кілька помахів на 2/4 (в такому розмірі написано його твір «Свято») і оркестр дружно гримнув увертюру до опери «Кармен» Ж. Бізе! Пролунало кілька тактів — і все затихло. Диригент немов скам'янів у якійсь чудернацькій позі. Довга гнітюча пауза. Всі мовчать. Нарешті трохи переляканий оркестрант вирішує розрядити обстановку:

— Маестро, вітаємо вас із першим квітня!

Тут диригент оживає і постукує паличкою по пульту:

— Ще раз, будь ласка, ще раз!

З МИРУ — ПО НОТЦІ

Обурений скрипаль телефонує редакторові американської газети:

— Я чотири рази повторив вашому репортерові, що скрипка, на якій я грав, — справжній інструмент Страдіваріуса, а в рецензії про це — жодного слова!

— Дорогий мій, — заспокоює його редактор, — оголошення в нашій газеті коштують п'ять доларів за слово, Не можемо ж ми робити містерові Страдіваріусу безплатну рекламу.

Молодий англійський композитор Еді Уорнер під враженням першості світу з футбола, що відбулася в Англії 1966 року, написав симфонію «Футбол». Твір має підзаголовок: «Симфонія з дванадцяти воріт і двох штрафних ударів».

Один композитор-модерніст виконував свій твір з такою шаленою експресією, що в роялі луснуло кілька струн.

— Як бачите, — сказав він самовдоволено, — я можу робити з інструментом що завгодно.

— Ви — чарівник! — сказав йому музичний критик, — Скажіть, а кришку цього інструмента ви можете закрити?

Одна з екстравагантних композицій Джона Кейджа — сучасного американського авангардиста — має назву «Погляд у тишу» і підзаголовок «4,33». Цей твір виконують у такий спосіб: піаніст сидить за роялем у цілковитій тиші чотири хвилини і тридцять три секунди. Після цього «твір» вважасться виконаним.

У Мельбурні (Австралія) виконували рок-н-рол. Раптом диригент, що грав на електрогітарі, дико заверещав. У залі залунали захоплені оплески. Виявилося, однак, що в електрогітарі трапилося коротке замикання і диригент закричав з болю.

По смерті Карузо його імпресаріо шукав, ким замінити великого співака. Вислухавши чергового кандидата, імпресаріо вигукнув:

— Ах, синьйоре, ви цілком могли б заступити покійного Енріке…

— Ви так гадаєте? — радіє той.

— …якби померли замість нього!

В одному з чисел французького журналу «Ілюстрасьон» з'явилося таке оголошення:

«Учитель музики шукає обдаровану подругу з метою можливого шлюбу. Беруться до уваги шанувальниці музики Бетховена. Прихильниць Гуно просять не турбуватися».

Другий баритон паризької опери посватався до доньки багатія.

— Не може бути й мови, — сказав батько. — Всі актори страшенні гульвіси.