Повiстi та оповiдання, драматичнi твори

Документальних свідчень про прем’єру ие виявлено, але збереглася афіша вистави, здійсненої трупою Л. Млотковського 23 січня 1.840 р. (див. Квітка-0 снов’ яненко Г. Ф. Зібр. творів. У 7-ми т., т. 2, с. 546—547). В ролі Лопуцьковського виступив Соленик. Про успіх комедії писав Квітка Плетньову у листі від 31 січня 1840 р.: «...я написал комедию и от здешнего театра получил 1000 р. Кроме того, пьеса очень иравится, и ее давали несколько раз по требованию и еще будут давать» (Квітка-0снов¹ яненко Г. Ф. Зібр. творів. У 7-ми т., т. 7, с. 241).

Оскільки справа з друкуванням «Шельменка-денщика» в Харкові затримувалася, Квітка звернувся до російського драматурга і редактора щомісячного театрального журналу «Пантеон русского и всех европейских театров» Ф. О. Коні з пропозицією надрукувати комедію в журналі і, отримавши згоду, 20 липня 1840 р. надіслав її до Петербурга. У відповідь він одержав лист, у якому Коні наполягав иа тому, щоб Гребінка переклав по-російськи мовну партію Шельменка. Квітці довелося погодитися, і він у листі від ЗО жовтня 1840 р. писав Коні: «Болтовню Шельменка... когда нужно, можно всю, слово в слово, взять из повести «Украинские дипломаты», «Современник]», книж-кіа] 2-я 40-го года. Там все ясно» (Квітка-Основ'яненко Г. Ф. Зібр. творів. У 7-ми т., т. 7, с. 272).

Справа в тому, що в 1840 р. в журналі «Современник» (т. XVIII, кн. 2, с. 1—212) була надрукована повість «Украинские дипломаты».

Те, що повість має багато спільного з комедією «Шєльменко-денщик» та суперечливі свідчення самого Квітки, викликало тривалу дискусію про їх генетичний зв’язок. Насправді первинною була комедія «Шельменко-денщик», а повість на її основі виникла кількома роками пізніше. Плутанину в цьому питанні спростував сам письменник у листі до російського письменника та видавця А. О. Краєвського від 11 липня

1841 р.: «Комедия «Шєльменко-денщик» ценсурована 1838 годом, что ясно видно на книжке, а повесть — в 1840-м, След[овательно], из комедии сделана повесть, а не комедия из повести. Опять ошибочное замечание в «Отечественных] зап[исках]» (Квітка-Основ'яненко Г. Ф. Зібр. творів. У 7-ми т., т. 7, с. 319. Ця заява Квітки була викликана тим, що в рецензії «Отечественных записок» (1841, т. XVI, № 6, від. VI, с. 116—118), автором якої вважається Бєлінський, писалося: «В одному періодичному виданні («Современнике».— Я. /.) п. Основ’яненко надрукував свою повість «Украинские дипломаты». Повість була дуже довіга і тому зручна для переробки в іншу літературну форму меншого обсягу — і ось із неї з’явився тепер «Шельменко-ден-щик», комедія у п’яти діях, у прозі. Так і треба робити з повістями: їх треба шити якомога ширшими й довшими та ще залишати запас, щоб вони були зручні, коли зносяться і повитираються, для перешивання на щось інше, на комедію, наприклад».

Одночасно Квітка піклувався, щоб комедію надрукували окремим виданням у Харкові, що й було нарешті здійснено в 1840 р., а на початку 1841 р. вона була надрукована в журналі «Пантеон русского и всех европейских театров» (ч. 3, с. 1—33). Письменнику довелося виправдовуватися перед Коні за те, що окреме харківське видання випередило публікацію в журналі, а це ледве не призвело до передруку третьої частини «Пантеона русского и всех европейских театров».

У цей час «Шельменко-денщик» готувався як бенефісна вистава російського актора П. І. Григор’єва І, який мав грати роль Шельменка в Александрінському театрі 2 травня 1841 р. Бенефісна вистава пройшла з успіхом. В огляді тогочасного репертуару М. Некрасов писав про п’єсу Квітки-Основ’яненка: «Вона, як і всі його твори, має на собі печать таланту і відзначається живим, оригінальним гумором, лише йому властивим. Головна особа окреслена з надзвичайною майстерністю: це тип усіх можливих Шельменків... П’єса мала великий

і цілком заслужений успіх» (Некрасов Я. А. Полн. собр. соч. и писем, М., 1950, т. 9, с. 492).

Більшість передових критиків вважала комедію «Шельменко-денщик» помітним явищем у вітчизняній літературі. «Побачивши цю п’єсу на сцені і потім прочитавши її в «Пантеоне»,— писав Ф. Коні,— ми вже подумки поздоровляли російську драматичну літературу з новим прекрасним надбанням, російську публіку з новим запасом насолоди, яку можна було сміло передбачити їй з майбутніх творів Грицька Основ’яненка» («Репертуар русского и Пантеон всех европейских театров», 1842, кн. 1, с. 45).

Однак оцінки комедії «Шельменко-денщик» були досить суперечливими. «Опять я, против воли и ожидания, попал на язык не только «Сев[ерной] пчелы», но, к унижению моему, даже фельетониста ее...— писав Квітка у листі до Плетиьова від 7 червня 1841 р.— Пьяный Меже-вич, по вражде с Григорьевым, принял и меня на зубки. Конечно, вздор и точно все ложь, но очень неприятно видеть себя афишируемым каким-нибудь уличным болтуном, который принял дерзость разбирать, имею ли я ум, способности, дарование» (Квітка-0 снов'яненко Г. Ф. Зібр. творів. У 7-ми т., т. 7, с. 311).

Особливого визнання набула комедія Г. Ф. Квітки-Основ’яненка після бенефісу М. Щепкіна у Великому театрі 20 лютого 1842 р. «Я бачив л. Щспкіна,— писав рецензент «Москвитянина»,— в ролі Шель* менка-денщика і скажу, що вище за цю гру уявити нічого не можна. Актора не було; це був живий, із полку, денщик, малоросіянин, колишній писар... Ви бачите Шельмепка не в цю тільки хвилину, але все життя його перед вами: ви знаете, скільки одержав він палиць за свою виправку,— а цей диявольський розум, якому не вистачає тільки широкого поля дій — чудово! Чудово! Слава артисту» («Москвитянин»,

1842, № з, с. 285).

І сьогодні безсмертна комедій Г. Ф. Квітки-Основ'яненка є окрасою репертуару багатьох театрів, вона була двічі екранізована.

Оскільки видання 1840 р. е виявом останньої волі автора, текст подається за цим виданням з беззастережним виправленням явних помилок у написанні імен окремих персонажів: Эвжени замість Па-зинька, Осип Прокопич замість Кирило Петрович.

¹ ...х ристиносы с карлистами Карлос Старший, дон Карлос (1788—1855) — син іспанського короля Карла IV, в(в боротьбу за іспанський престол. У 1833 р., підтримуваний прибічниками абсолютистського режиму, представниками реакційного духовенства, великих землевласників — карлістами проти регентші Марії Крістіни, розв'язав першу карлістську війну в Іспанії.

² Моя дорога мама (франц.).

³ А л и-п а ш а — албанський феодал Алі-паша Я пінський (бл. 1744—1822) — правитель значної частини Балканського півострова.

⁴ «Московские ведомости» — газета офіційного напряму, заснована при Московському університеті (1756—1917). Після 1803? р., коли її редактором став Катков, набула реакційного спрямування.

⁵ Когда возвратились во Францию Бурбоны...— Йдеться про повернення иа престол Людовіка XVIII (династія Бурбонів) після зречення від престолу Наполеона Бонапарта.

⁶ ...принялся сыскивать невесу герцогу Б с р р п и-скому...— Шарль Фердінанд, герцог де Беррі (1778—1820)—спи графа д'Артуа, згодом французького короля Карла X, у 1810 р. одружився з дочкою короля обох Сіцілій Франца 1 Кароліпою Фсрдінан-дою Луїзою.

⁷ Гражданская палата — цивільний суд у царській Росії.

⁸ ...в выборы идет — тобто має намір балотуватися иа дворянських виборах.

⁹ ...налицо никогда не служил — тобто був тільки записаний на службу. Йдеться про привілегію дворянства XVIII — початку XIX ст., яка давала можливість фактично ие служити, а бути приписаним до якогось відомства чи полку і навіть діставати підвищення по службі.

¹⁰ До речі (франц.).

¹¹ Дуже гарне, чудове! (франц.)

¹² Чому (франц.).

¹³ Ви кохаєтесь у квітах (франц.).