Лiтопис Руський. Повiсть минулих лiт
Лiтопис Руський. Повiсть минулих лiт читать книгу онлайн
«Літопис руський» — велетенська епопея про події всесвітньої історії та історії Давньої Русі від незапам’ятних часів до кінця XIII ст. Це — документальне першоджерело, де значуще кожне слово. Складається з «Повісті минулих літ», Київського літопису та Галицько-Волинського літопису.
Повість минулих літ — літописне зведення, складене в Києві на початку 12 століття, пам'ятка історіографії та літератури Київської Русі.
Оригінал (першопис) «Повісті минулих літ» до наших днів не зберігся. Збереглися лише пізніші списки. Під «списком» розуміють «переписування» («списування») з іншого джерела. Найдавніші з них — Лаврентіївський, переписаний 1377, що охоплює події до 1110, та Іпатіївський (Іпатський), переписаний на початку XV ст. з доведенням розповіді до 1117. Відомі три редакції «Повісті минулих літ»: перша — складена ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором із літописних зведень поч. XII ст. з доведенням розповіді до 1113; друга — ігуменом Видубицького монастиря Сильвестром у 1116; третя виготовлена у Видубицькому монастирі 1118 для Мстислава — сина Володимира II Мономаха.
«Повість минулих літ» — перша в Київській Русі пам'ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Висвітлює історію східних слов'ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов'янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи подаються порічно. Використано перекази, оповідання, повісті, легенди.
Переклад «Літопису руського» (з додатком творів Володимира Мономаха) українською мовою здійснено вперше. Книга містить фундаментальний науковий апарат, широко ілюстрована.
Видання універсальне. Воно придатне і для наукової роботи, і для задоволення інтересу любителів рідної історії.
Редакційна колегія:
О. Т. ГОНЧАР, Ю. П. ДЯЧЕНКО, М. Г. ЖУЛИНСЬКИЙ, В. І. КРЕКОТЕНЬ, О. В. МИШАНИЧ, Ю. М. МУШКЕТИК, В. В. НІМЧУК, Т. І. СЕРГІЙЧУК, П. П. Толочко, В. О. ШЕВЧУК
Відповідальний редактор О. В. МИШАНИЧ
Передмова, примітки, іменно-особовий та географічно-археологічно-етнографічний покажчики, генеалогічні таблиці, карти і плани Л. Є. МАХНОВЦЯ
Редактор С. А. ЗАХАРОВА
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
У РІК 981
У РІК 6489 [981]. Пішов Володимир до Ляхів і зайняв городи їх — Перемишль, Червен та інші городи, які є й до сьогодні під Руссю.
Сього ж року і вятичів він переміг, і наклав на них данину од плуга, як і отець його брав.
У РІК 982
У РІК 6490 [982]. Піднялися оружно вятичі. І пішов на них Володимир, і переміг їх удруге.
У РІК 983
У РІК 6491 [983]. Пішов Володимир на ятвягів і взяв землю їх.
І вернувся він до Києва, і приносив жертву кумирам із людьми своїми. І сказали старці і бояри: «Метнемо жереб на хлопця і дівчину, і на кого він упаде, — того заріжемо богам».
А був варяг один [Тури], — двір його був [там], де є нині церква святої Богородиці [Десятинна], що її звів Володимир, — і варяг той прийшов був із Греків і потай держався віри християнської. І був у нього син [Іван], гарний з лиця і душею, і на сього упав жереб по зависті диявола, бо не терпів [його] диявол, який має владу над усіма; сей був йому наче терен у серці, і прагнув погубити [його] окаянний, і підбурив людей.
І сказали, прийшовши, послані до нього, [варяга]: «Упав жереб на сина твойого, бо зволили боги його собі. Тож учинимо жертву богам». І сказав варяг: «Не боги вони суть, а дерево. Сьогодні є, а завтра вже згнило. Не їдять бо вони, ні п'ють, ні говорять, а зроблені вони руками з дерева, сокирою і ножем. А бог один єсть, [той] що йому служать греки і поклоняються, бо сотворив він небо, і землю, і людину, і зорі, і сонце, і місяць, і дав життя на землі. А сі боги що зробили? Вони самі зроблені є. Не дам сина свойого бісам»
Вони тоді, пішовши, повідали [се] людям. А ті, взявши оружжя пішли на нього і рознесли двір довкола нього. Він же стояв на сінях [189] із сином своїм, [і] вони сказали йому: «Дай сина свойого, ми оддамо його богам». А він відповів: «Якщо вони боги є, то нехай пошлють одного [з-між] себе бога і візьмуть сина мойого. А ви чому приносите їм жертви?» І зняли вони крик, і підрубали сіні під ними, а тоді повбивали їх. І не знає ж ніхто, де їх положили бо люди були тоді невігласами і поганами [190].
А диявол радувався цьому, не знаючи, що скоро буде погибель йому. Отак бо й раніше старався він погубити рід християнський але прогонили його хрестом чесним в інших землях. «Тут же, — думав собі окаянний, — тут, — мовляв, — єсть мені житво, бо ту не вчили апостоли, ні пророки [не] прорекли». Не відав він, що про рок [Осія] сказав [про слова господа]: «І наречу не моїх людей людьми моїми» [191]. А про апостолів [Давид] сказав: «По всій Землі розійшлися провіщання їх, і до кінця Всесвіту глаголи їх» [192]. Бо якщо апостоли і не були тут самі, то учення їх, яко труби, звучать по всім 65 світі в церквах. Їх бо ученням побіждаємо ми врага-диявола, топчучи [його] ногами, як ото потоптали його сі два побожники, діставши вінець небесний зо святими мучениками і з праведниками.
У РІК 984
У РІК 6492 [984]. Пішов Володимир на радимичів. А був у нього воєвода Вовчий Хвіст, і послав перед собою Володимир Вовчого Хвоста. І стрів він радимичів на ріці Піщані, [і] побідив Вовчий Хвіст радимичів. Тому й дражнять руси радимичів, кажучи: «Піщанці од вовчого хвоста втікають». Були ж радимичі із роду ляхів і, прийшовши, тут поселилися. І платять вони данину Русі, і возять повіз [193] і до сьогодні.
У РІК 985
У РІК 6493 [985]. Рушив Володимир на Болгар з Добринею, вуєм своїм, у човнах, а торків берегом [Волги] привів на конях, і так переміг болгар. І сказав Добриня Володимирові: «Оглядав я колодників [194], і всі вони є в чоботях. Сим данини нам не платити, підемо оба шукати тих, що в постолах». І вчинив мир Володимир з болгарами, і поклялися вони межи собою, і сказали болгари: «Тоді хай не буде миру межи нами, коли камінь стане плавати, а хміль — тонути». І вернувся Володимир до Києва.
У РІК 986
У РІК 6494 [986]. Прийшли болгари віри магометанської, говорячи: «Ти князь єси мудрий і тямущий, а не знаєш закону. Увіруй-но в закон наш і поклонися Магомету». Володимир запитав — «Яка є віра ваша?» І вони сказали: «Ми віруємо в бога, а Магомет нас учить, наказуючи робити обрізання, а свинини не їсти, і вина не пити, а по смерті з жінками чинити похіть блудну. Дасть Магомет кожному по сімдесят жінок красивих, і вибере одну красиву, і складе красу всіх на [неї] одну, і та буде йому за жону. Тут же, сказав він, належить чинити всякий блуд. Якщо ж на сьому світі хто буде убогим, то [таким буде] й там. Якщо ж багатим він є тут, то [таким буде] й там». І багато іншої облуди [вони говорили], що про неї й писати не можна сорома ради. Володимир же слухав їх, бо сам любив жінок і многоблудство, і вислухав [це все] з насолодою. Але се було йому не до вподоби: обрізання, і про їду свинячого м'яса, а про пиття — особливо. Він сказав: «Русі веселість — пиття, ми не можем без сього бути».
А потім прийшли німці [195] з Риму, говорячи: «Прийшли ми, послані папою». І сказали вони йому: «Мовив тобі папа: «Земля твоя [така], як земля наша, а віра ваша не [така], як віра наша. Віра бо наша — світло. Ми поклоняємось богові, який сотворив небо і землю, і зорі, і місяць, і всяке дихання, а боги ваші — дереве суть». Володимир тоді запитав: «Яка є заповідь ваша?» І вони сказали: «Постити по змозі. «Якщо хто п'є чи їсть — усе во славу божу» [196], — мовив учитель наш апостол Павло». Володимир же сказав німцям: «Ідіть назад, бо предки наші сього не прийняли».
Коли почули це жиди хозарські, [то] прийшли вони, кажучи: «Чували ми, що приходили болгари і християни, навчаючи тебе кожен віри своєї. Християни ж вірують [у того], що його ми розп'яли, а ми віруємо в єдиного бога Авраама, Ісаака, Іакова». І запитав Володимир: «Який є закон ваш?» Вони ж сказали: «Обрізатися, і свинини не їсти, ні заячини, суботи додержувати». Він тоді запитав: «То де єсть земля ваша?» І вони сказали: «В Єрусалимі». Він же спитав: «А чи там вона єсть нині?» І вони сказали: «Розгнівався бог на предків наших, і розточив нас по землях за гріхи наші, і оддана була земля наша християнам». Володимир тоді мовив: «То як ви інших учите, коли самі ви одкинуті богом? Якби бог любив вас, то не були б ви розкидані по чужих землях. Чи ви замишляєте, щоб і нам таке лихо прийняти?»
А потім до Володимира греки прислали філософа [Кирила], говорячи так: «Чували ми, що приходили болгари, повчаючи тебе прийняти віру свою. Але їхня віра оскверняє небо і землю, бо вони прокляті суть більше од усіх людей, уподобившись Содому і Гоморрі, на яких ото напустив бог каміння розжарене, і потопив їх, і потонули вони. Отак і сих жде день погибелі їх, коли прийде бог судити на землю і погубити всіх, що чинять беззаконня і скверну діють. Ці ж підмивають зади свої, обливавшись водою, і в рот [її] вливають, і по бороді мажуть [нею], згадуючи Магомета. Так же й жінки їхні чинять таку саму скверну та інше, ще гірше: чоловічі [викиди] од злягання вони поїдають».
