Лiтопис Руський. Повiсть минулих лiт

^{Похорон Ольги. Мал. XIII (XV) ст.}

Речім же до неї: «Радуйся, руськеє пізнання бога! Стали ми початком примирення [з ним]». Вона бо першою увійшла в царство небеснеє із Русі, і її восхваляють руськії сини яко зачинательку, бо й по смерті молилась вона богові за Русь. «Праведних же душі не вмирають» [160]. Як ото сказав Соломон: «Коли хвалять праведника, — веселяться люди» [161], «безсмертною бо є пам'ять його» [162], коли признається він богом і людьми. Її теж усі люди прославляють, бачачи, що лежить вона нетлінною многі літа. Сказав бо пророк [Ілій про слова господа]: «Тих, що прославляють мене, — я прославлю [163]». Про таких же і Давид говорив: «У пам'яті вічній буде праведник він поговору злого не убоїться. Готово серце його уповати на господа, утвердилося серце його і не здригнеться» [164]. Соломон же сказав: «Праведники вовіки живуть, і від господа нагорода їм є, і дбання од Всевишнього. Тому дістануть вони царство краси і вінець доброї од руки господньої, бо десницею захистить він їх і рукою покриє їх» [165]. Захистив бо він силою [своєю] блаженну Ольгу од врага і супостата диявола.

У РІК 970

У РІК 6478 [970]. Святослав посадив Ярополка в Києві, а Олега в Деревлянах.

^{Саркофаг Ольги (?). Київ, Десятинна церква. X ст.}

У цей же час прийшли люди новгородські, просячи князя собі: «Якщо не підете ви до нас, то ми знайдемо князя собі». І сказав їм Святослав: «Аби хто до вас пішов!» І відмовився [йти до них; Ярополк, і Олег. І сказав Добриня: «Просіте Володимира», — бо Володимир був од Малуші, улюблениці Ольжиної; [Малуша] ж була сестра Добринина, а отцем їм обом був Малко Любчанин, отож Добриня був вуєм Володимирові. І сказали новгородці Святославу: «Дай нам Володимира».

І взяли новгородці Володимира собі, і пішов Володимир з Добринею, вуєм своїм, до Новгорода, а Святослав — до Переяславця.

У РІК 971

У РІК 6479 [971]. Прийшов Святослав до Переяславця, і заперлися болгари в городі. І вийшли болгари на січу проти Святослава, і була січа велика, і одолівали болгари. І сказав Святослав воям своїм: «Уже нам тут полягти. Ударимо мужньо, браття і дружино!» А під вечір одолів Святослав [болгар] і взяв город списом, кажучи: «Се город мій!»

^{Наконечники списів.}

І послав він до Греків [послів], мовлячи: «Хочу на вас іти і взяти город [166] ваш, як і сей». І сказали греки: «Ми не в силі супроти вас стати. Так що візьми з нас данину [собі] і на дружину свою. Але скажіте нам, скільки вас, щоб дали ми по числу воїв». А це говорили греки, обманюючи русів: греки бо є хитромудрі й до сьогодні. І сказав їм Святослав: «Єсть нас двадцять тисяч», — і додав він десять тисяч, бо було русі десять тисяч тільки. І спорядили греки сто тисяч на Святослава, і не дали данини.

І рушив Святослав на греків, і вийшли вони супроти русі. І коли побачили [це] руси, то убоялися вельми множества воїв. І мовив Святослав: «Уже нам нікуди дітись, а волею і неволею [доведеться] стати насупроти. Тож не осоромимо землі Руської, а ляжемо кістьми тут, бо ж мертвий сорому не зазнає. Якщо ж побіжимо ми, — то сором нам. Тож не втечемо, а станемо кріпко, і я перед вами піду. Якщо моя голова ляже, — тоді [самі] подумайте про себе». І сказали вої: «Де голова твоя ляже, там і наші голови ми зложимо».

І приготувались до бою руси і греки насупроти [них]. І зітнулися обидва війська, і обступили греки русів, і була січа велика, і одолів Святослав, а греки побігли. І пішов Святослав, воюючи, до города [Цесарограда], і інші городи розбиваючи, які стоять пустими і до сьогоднішнього дня.

І зізвав цесар [грецький Іоанн] у палату бояр своїх, і сказав їм: «Що вдіємо? Адже не можемо ми стати супроти нього». І сказали йому бояри: «Пошли йому дари. Спитуємо його, чи падкий він є до золота чи паволок?» І послали вони до нього золото, і паволоки, і мужа мудрого, і сказали йому: «Стеж за поглядом його, і лицем його, і мислями його» [167].

Він же, [муж цесарів], узявши дари, прийшов до Святослава. І коли прийшли греки з дарунком, він сказав: «Введіте їх сюди». І прийшли вони, і поклонились йому, і поклали перед ним золото й паволоки. І сказав Святослав, убік дивлячись: «Сховайте». І отроки Святославові, узявши, [все] сховали, а посли цесареві повернулися до цесаря.

І зізвав цесар бояр, і сказали тоді послані: «Коли прийшли ми до нього і піднесли дари, він і не глянув на них, а повелів сховати іх». І мовив один [боярин]: «Спитуй його ще один раз. Пошли ще йому оружжя». Вони ж послухали того і послали йому меч та інше оружжя.

І принесли йому меч, і він, узявши, став любуватися [ним], і хвалити, і дякувати цесареві.

^{Греки підносять меч Святославу Ігоревичу. Мал. XIII (XV) ст.}

І прийшли [послані] назад до цесаря, і повідали все, що було. І сказали бояри: «Лютим буде сей муж, бо майном нехтує, а оружжя бере. Згоджуйся на данину». І послав цесар [послів до Святослава], кажучи так: «Не ходи до города, а візьми данину, навіть яку ти хочеш», — бо він замалим не дійшов до Цесарограда [168].

І дали вони йому данину, а він узяв і за вбитих, кажучи: «Рід його візьме». Узяв він також і дари многі і вернувся в Переяславець зі славою великою.

Побачивши ж, що мало дружини у нього, він сказав собі: «Іще, обманувши як-небудь, поб'ють вони дружину мою і мене», — бо багато загинуло було в бою. І сказав він: «Піду я в Русь і приведу більше дружини».

І послав він послів до цесаря в [город] Дерестер, — бо тут був цесар, — кажучи так: «Хочу я мати мир з тобою твердий і дружбу». І це почувши, цесар зрадів і послав йому дари, більші від перших.

Святослав же прийняв дари і став радитися з дружиною своєю говорячи так: «Якщо ми не вчинимо миру з цесарем, а довідається цесар, що нас мало є, то, прийшовши, обступлять вони нас у город А Руська земля далеко є і печеніги з нами вороги, — то хто нам поможе? Учинимо ж мир із цесарем, бо він же згодився нам на данину, — і сього хай буде досить нам. Якщо ж він стане не давати данини, то знову, зібравши воїв більше, ніж спершу, прийдемо з Русі до Цесарограда».

І до вподоби була річ ся дружині, і послали вони ліпших мужі до цесаря. І прийшли ті в Дерестер, і сказали [про них] цесареві. А цесар на другий день прикликав їх, і мовив цесар: «Хай говорять посли руські». Вони ж сказали: «Так говорить князь наш: «Хоч я мати справжню дружбу з цесарем грецьким на всі прийдешні часи».

Цесар же, рад бувши, повелів писцю писати на хартію всі реї Святославові. І стали говорити посли всі речі, — і став писець писати, — мовлячи так: «Згідно з другою угодою [169], що відбулась при Святославі, великому князеві руському, і при Свенельді, писано при Феофілові-синкелі до Іоанна, прозваного Цімісхієм, цесаря грецького, в Дерестрі, місяця липня, індикта 14, у рік 6479.