Бiблiя /Библия

18 І, покликавши їх, заповіли їм зовсїм не говорити анї навчати в імя Ісусове.

19 Петр же та Йоан, озвавшись до них, рекли: Чи праведно перед Богом слухати вас більш нїж Бога, - судїть.

20 Не можна бо нам того, що видїли й що чули, не говорити.

21 Вони ж заказавши, відпустили їх, не знайшовши нїчого, за що б їх покарати, задля народу; бо всї прославляли Бога за те, що стало ся.

22 Було бо більш сорока років чоловікові тому, на котрому стала ся ся ознака сцїлення.

23 Відпущені ж прийшли до своїх і сповістили, що казали до них архиєреї та старші.

24 Вони ж, вислухавши те, однодушно підняли голос до Бога й промовили: Владико, Ти єси Бог, що сотворив небо, і землю, і море, і все, що в них;

25 котрий устами Давида, слуги Твого, промовив: Чого збунтувались погане, і люде задумують марні речі?

26 Повставали царі земні, і князї зібрались докупи на Господа й на Христа Його.

27 Бо зібрали ся справдї на сьвятого Сина Твого Ісуса, що Його помазав єси, і Ірод, і Понтийський Пилат з поганами й людьми Ізраїлськими,

28 зробити, що Твоя рука і рада Твоя наперед призначили статись.

29 І нинї, Господи, споглянь на закази їх, і дай слугам Твоїм з усякою одвагою промовляти слово Твоє,

30 і простягай руку Твою на сцїленнє, і нехай ознаки й чудеса стають ся через імя сьвятого Сина Твого Ісуса.

31 А як помолились вони, захитало ся місце, де зібрались, і сповнились усї Духом сьвятим, і промовляли слово Боже з одвагою.

32 Множество ж вірних мали одно серце й одну душу; й нї один, що мав, не казав, що се його, а було в них усе спільнє.

33 І з великою силою давали апостоли сьвідченнє воскресення Господа Ісуса, й ласка велика була на всїх їх.

34 Та й в недостатку нїхто між ними не був; хто бо був властительом земель або домів, ті, продавши, приносили гроші за продане,

35 та й клали у ногах у апостолів, і роздавали кожному, як кому треба було.

36 Так Йосія, названий від апостолів Варнава (що єсть перекладом: Син одради), левит, родом Кипрянин,

37 мавши поле, продав, та й принїс гроші, та й положив у ногах у апостолів.

Дiї 5

1 Один же чоловік, на ймя Ананїя, з Сафирою, жінкою своєю, продав маєток,

2 та й приховав з цїни, за довідом жінки своєї, та, принїсши якусь частину, положив у ногах у апостолів.

3 Петр же рече: Ананїє, чого сповнив сатана серце твоє, щоб обманити сьвятого Духа та приховати з цїни за землю?

4 Хиба, що ти мав, не твоє воно було? й продане, не в твоїй властї було? На що положив єси в твоєму серцї дїло таке? Ти обманив не людей, а Бога.

5 Почувши ж Ананїя слова сї, упав без духу; й обняв страх великий усїх, що чули се.

6 Уставши молодцї, взяли його і винїсши поховали.

7 І сталось, годин через три після сього ввійшла й жінка його, не знаючи, що стало ся.

8 Озвав ся ж до неї Петр: Скажи менї, чи за стільки віддали землю? Вона ж каже: Так, за стільки.

9 Петр же рече до неї: Як се, що змовились ви спокусити Духа Господнього? Ось коло дверей ноги тих, що поховали чоловіка твого; то й тебе винесуть.

10 Упала ж зараз у ноги йому, та й зітхнула духа. І ввійшовши молодцї, знайшли її мертву, й винїсши, поховали коло чоловіка її.

11 І обняв страх великий усю церкву і всїх, що чули про се.

12 Руками ж апостолськими дїялись ознаки й чудеса в народї многі (і були однодушні всї в ходнику Соломоновім.

13 З инших же нїхто не важив ся приставати до них, тільки величав їх народ.

14 І прибувало все більш віруючих у Господа, - множество чоловіків і жінок.)

15 Так що виносили на улицї недужих, і клали на постелях та ліжках, щоб як ійти ме Петр, хоч тїнь отїнила кого з них.

16 Сходилось же множество з околичних городів у Єрусалим, приносячи недужих та мучених від нечистих духів, і всї сцїлялись.

17 Уставши ж архиєрей і всї, що з ним (тодїшня єресь Садукейська), сповнились завистю,

18 і наложили руки свої на апостолів, та й посадили їх у громадську темницю.

19 Ангел же Господень одчинив уночі двері темничні, і вивівши рече:

20 Ійдїть, і ставши промовляйте в церкві до народу всї слова життя сього.

21 Вислухавши ж ввійшли вранцї в церкву, та й навчали. Прийшовши ж архиєрей і ті, що з ним, скликал>

22 Слуги ж прийшовши, не знайшли їх у темницї, і вернувшись, оповіли,

23 говорячи: Що темницю знайшли ми замкнену з усякою осторожністю і сторожів знадвору стоячих перед дверима, та відчинивши, нїкого в серединї не знайшли.

24 Почувши ж слова сї священик і старшина церковний та архиєреї, сумнївались, що б воно таке було.

25 Прийшовши ж один, сповістив їх, кажучи: Що ось чоловіки, що ви повкидали в темницю, стоять у церкві і навчають народ.

26 Тодї прийшовши старшина з слугами, привели їх без примусу; боялись бо народу, щоб не покаменував їх.

27 І привівши їх, поставили перед радою; і спитав їх архиєрей,

28 кажучи: Чи не заказом же заказувано вам навчати в імя се? І ось сповнили ви Єрусалим наукою вашою, і хочете навести на нас кров Чоловіка того.

29 Озвав ся ж Петр і апостоли, і рекли: Більше треба коритись Богу, нїж людям.

30 Бог отцїв наших підняв Ісуса, що Його ви вбили, повісивши на дереві.

31 Сього підняв Бог правицею своєю в Князя і Спаса, щоб дати покаяннє Ізраїлеві і оставленнє гріхів.

32 І сьвідки Його в словах сих ми й Дух сьвятий, котрого дав Бог тим, хто корить ся Йому.

33 Вони ж почувши запалали гнївом, і радились, щоб повбивати їх.

34 Уставши ж у радї один Фарисей, на ймя Гамалиїл, учитель закону, поважаний від усього народу, звелїв на часину вивести апостолів,

35 і каже своїм: Мужі Ізраїлські, вважайте на людей сих, що маєте робити.

36 Бо перед сими днями встав був Тевда, кажучи, що він хтось такий; до него пристало число людей з чотириста; його вбито, і всї, хто слухав його, розійшлись і обернулись у нїщо.

37 Після сього встав був Юда Галилейський під час переписї, і потяг за собою доволї народу. І сей загинув, і всї, хто слухав його, розсипались.

38 А тепер кажу вам: Відступіть ся від людей сих і оставте їх; бо коли від людей рада ся або дїло се, то обернеть ся в нїщо;

39 коли ж від Бога, то не здолїєте його знївечити, та щоб іще й противниками Божими не зробитись вам.

40 Послухали ж його, і, покликавши апостолів та побивши, заказали їм говорити в імя Ісусове, та й відпустили їх.

41 Вони ж пішли веселі з перед ради, що за імя Його удостоїлись бути зневаженими.

42 І по всяк день не переставали вони і в церкві і по домах навчати й благовіствувати Ісуса Христа.

Дiї 6

1 У тиї ж днї, як намножилось учеників, було наріканнє Єленян на Євреїв, що у щоденному служенню не дбають про вдовиць їх.

2 Прикликавши ж дванайцять (апостоли) громаду учеників, рекли: Не личить нам, покинувши слово Боже, служити при столах.

3 Вигледїть же, брати, сїм мужів із вас доброї слави, повних Духа сьвятого та мудрости, котрих поставимо на сю потріб.

4 Ми ж у молитві і в служенню слова пробувати мем.

5 І вподобалось слово всїй громадї; і вибрали Стефана, чоловіка, повного віри і Духа сьвятого, та Филипа, та Прохора, та Никанора, та Тимона, та Пармена, та Миколая, нововірця з Антиохиї,

6 котрих поставили перед апостолами, і помолившись положили вони руки на них.

7 І росло слово Боже, і намножува="Tiось число учеників у Єрусалимі вельми, й велике множество сьвящеників покорилось вірі.

8 Стефан же, повний віри й сили, робив чудеса і ознаки великі між народом.

9 Устали ж деякі з школи, званої Либертинцїв, та Киринейцїв, та Александрийцїв і тих, що з Киликиї та Азиї, перепитуючись із Стефаном.

10 І не здолїли встояти проти премудрости й духа, яким глаголав.

11 Тодї під'устили вони людей, щоб казали, що чули ми його, як він промовляв слова хульні на Мойсея і Бога.

12 І підбурили народ, і старшину, й письменників, і напавши схопили його, і привели в раду,

13 і поставили кривих сьвідків, що казали: Сей чоловік не перестає слова хульні говорити проти місця сього сьвятого і проти закону: