Смак Благодатi

“По вірі вашій хай буде вам…”

ЩО ТАКЕ І ДЕ ВОНА, ІСТИННА ЦЕРКВА?

З листа читача: Це питання дуже цікавить християн. Одні кажуть, що істинна Церква – це спасаюча Церква, яка передає благодать через спасительні таїнства. Але якщо прийняти що спасеться кожен, хто покладає надію на Ісуса Христа, незалежно від конфесійної приналежності, то потрібен інший критерій істинності Церкви. Тоді скажуть, що істинна Церква – це та, де правильне вчення, завдячуючи якому «правильно» вірує і спасається людина. Але і ця теза не витримує критики. Більшість Церков не дуже переймаються тим, щоб навчати паству, і майже всі пастирі згідні з тим, що престаріла людина, яка з труднощами розуміє найпростіші догмати віри, – але вона буде з Христом, якщо щиро покладає на Нього надію.

На мою думку коротке формулювання критерію істинності Церкви може звучати так: «Істинна Церква служить Богові, а не людині»…

Відповідь: Правдива Церква служить Богові, а значить і людині (!), позаяк єдина Заповідь звучить так: “Возлюби Господа, Бога свого, і ближнього свого, як самого себе”. І в цьому – основне кредо Церкви.

Що є істинна Церква? Це зібрання праведників. Зібрання вірних, які знають Правду, і живуть за нею. Це живе (не бездиханне, не розіп’яте іржавими цвяхами лицемірства й гордині самозвеличення, насильства та користолюбства фарисейського) тіло Христове. Це ті “убогії духом”, які зреклися себе, і яких Господь називає Остатком – неперебиті “воїном” (світським духом агресії та нелюбовності) кості Христові, “кості Ізраїлеві”, розкидані нині “по всьому полю” світу цього (див. Єзекіїля, 37 розділ). Це Драбина в Небо, що підіймає щаблями духовного удосконалення до висот святості, набуття подоби Божої, до Боговідання. Це Неопалима Купина, в якій горить невгасимий вогонь Слова, Віри й Благодаті. Це ті “овечки Господні”, які є насправді у всіх дворах – у всіх конфесіях та релігійних деномінаціях. Це ті, хто “розжував” істину і, пізнавши її, іде цим “ясним та суворим шляхом” віри. А Істина ця насправді проста й доступна усім: від президента до “особи без визначеного місця проживання”. Вона в єдинім слові: ВОЗЛЮБИ, а для цього СМИРИСЬ, тобто прийми ближнього свого і обставини свого життя такими, якими вони є.

Друге питання: Де є істинна Церква? І я уже відповів на нього: овечки Господні є у всіх дворах! Але жоден з конкретних формальних “дворів” не являє сьогодні собою суб’єктивну істинну церкву – “Жінку, зодягнену в Сонце”. Адже правдива Церква повинна бути єдина в любові та в правді (“Будьте єдині…”), і члени її мають складати єдиний, живий організм. “В головному – єдність, в спірному – свобода, і в усьому – любов!”, – такий принцип співжиття народу віри виразив блаженний Августин. Тепер же в номінальному християнському світі на ділі немає ні єдності, ні свободи, ані любові...

Жодна із номінальних церков, чи то традиційна, чи нетрадиційна деномінація, не може мати “монопольного права” на Христа (немає Бога православного, католицького а чи протестантського), – Він “всюди є, і все наповняє”. Але всі конфесії сьогодні в масі своїй насправді відійшли від Нього: “По плодах ви пізнаєте їх…” “Плоди” ж – на поверхні: майже повна відсутність любові й смирення на фоні непомірної гордості та пихатості Лаодикії: “Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого…” (див. Об’явлення, 3 розділ, 17 вірш).

Ми живемо в останні часи – часи, коли “близько, уже під дверима…” І з абсолютною точністю збуваються слова, сказанні Христом про наш час:

“Тоді, як хто скаже до вас: «Ото, Христос тут», чи «Отам» (“Тільки у нас спасіння, тільки ми володіємо істиною в останній інстанції!..”, – лунає нині з амвонів та подіумів релігійного Вавилону), – не йміть віри.

Бо постануть христи неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити великі ознаки та чуда (прикриваючись хрестом і Словом Божим будуть проповідувати нетерпимість та ортодоксальний шовінізм, відкинувши за непотрібністю саму суть Вчення Смирення та Любові), що звели б, коли б можна, і вибраних (тобто не лише релігійних фанатів, але й тих, хто читає й знає букву Слова Божого, хто шукає Істину. Вибрані – це ті з покликаних, які усе-таки прийшли на “весільний бенкет ” і сидять біля столу премудрості Божої).

Оце Я наперед вам сказав.

А коли скажуть вам: «Ось Він у пустині» (в “юдейській пустині” бездуховності омертвленого догматизмом та обрядовірством, ретроградством та консерватизмом релігійного світу) – не виходьте; «Ось Він у криївках» (в невизнаних поки іще, новоспечених, нетрадиційних общинах), – не вірте!

Бо як блискавка вибігає зо сходу, і з’являється аж до заходу (блискавка – осяяння світлом Істини, воскресіння віри, прийняття Благодаті. Від сходу до заходу – від тих, хто тільки іще приходить до віри, до тих, які вже цілий день пропрацювали у винограднику Божому, віруючих “зі стажем”), так буде і прихід Сина Людського…” (Матвія, 24 розділ, 23–27 вірші).

БОГ ГНІВАЄТЬСЯ?..

З листа читача: Насправді небезпечною для людини являється лише одна річ. Це не біси, і не їхній проводар. Це навіть не смерть. Ця річ – гнів Божий. Ось для того, щоб визволити нас від праведного гніву Отчого, Христос і прийняв смерть на хресті...

Відповідь: За формою це вірно, але за змістом – ні! Бо “Бог є ЛЮБОВ”. А любов “довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає!” (1 Коринфянам, 13 розділ, 4–8 вірші). Бо “так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого… Бо Бог не послав Сина Свого на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся” (Івана, 3 розділ, 16–17 вірші).

“Гнівайтеся, та не грішіть...”, – читаємо у Святому Письмі... У дійсності ця фраза звучить так: “Гнівом не согрішайте”; синодальний переклад: “Гніваючись не грішіть”. Тут явна помилка перекладу Біблії як професора Івана Огієнка, так і отця Івана Хоменка, викликана швидше за все традиційним розумінням цього тексту. Істинний зміст означеного вірша чудово тлумачить святий Антоній Великий (див. “Добротолюбіє”, том 1, пункт 13 Настанов про життя во Христі):

“...Вивчай заповіді, які дані тобі у Писанні; тримай в пам’яті діяння святих, щоби душа твоя, пам’ятаючи заповіді, ревність святих мала собі за взірець.

Особливо старайся виконувати апостольську настанову: «сонце нехай не заходить у вашому гніві» (Ефесянам, 4 розділ, 26 вірш), – і думай, що це сказано взагалі по відношенню до кожної заповіді (тобто сонце благодаті хай не заходить для вас ні через гнів, ні через заздрість, ні через гордість, ні через який інший гріх), щоби не заходило сонце не лише в гніві, але й в іншому гріху нашому...”

Отже, в дійсності тут не “гнівайтесь, але не грішіть”, а “не согрішайте гнівом” (!):

“Гніваючись не грішіть, – сонце (сонце Правди, Христос) нехай не заходить у вашому гніві (через ваш гнів);

і місця дияволові не давайте! (бо де гнів, там – диявол!)” (Ефес. 4.26–27).

Бо всякий гнів неприйнятний Богові: “Бог є світло, і темряви немає в Ньому…” Гнів – це гріх, а отже темрява, і “…сам порух гніву є падінням для людини” (Сираха, 1 розділ, 22 вірш); “Гніву немає в Мені”, – промовляє Господь (Ісаї 27 розділ, 4 вірш).

Що є “гнів Господній”? Гнів – це відсутність любові, тобто відсутність Самого Бога! Тож коли ми читаємо в Біблії про “гнів Божий”, то мова тут йде не про що інше, як тільки про прокляття Боже!