Iще нiч...

БЛАЖЕННІ УБОГІЇ ДУХОМ

Запитання: Що означають слова Господні “Блаженні убогії духом”? Які “убогі” маються тут на увазі?

Відповідь: У запитанні, що його свого часу поставив читач однієї з моїх духовних рубрик, мова йде про першу із Заповідей блаженств Нагірної проповіді Господа нашого Ісуса Христа: “Блаженні вбогі духом, бо їхнє є Царство Небесне” (Матвія, 5 розділ, 3 вірш). Слово “блаженство” означає “щастя” і, як бачимо, шлях до щастя лежить саме через духовну убогість. Про що тут ідеться? Насамперед необхідно зазначити, що поняття духовної вбогості не є синонімом ущербності, недостатності а чи неповноцінності. Мова тут, безперечно, про інше. Про духовний стан, який є протилежним так званій, як модно нині висловлюватись, світській “крутості”, – ось про що тут ідеться! Тут вбогість позитивна, зі знаком “+”. “Вбогість”, яка насправді є силою. І силою не в проекції шкали цінностей “сильних світу цього”, але цінностей Божих. “Не силою й не міццю, але тільки Моїм Духом, говорить Господь Саваоф” (Захарії, 4 розділ, 6 вірш).

Поняття “бідняки Господні”, – давньоєврейською “ебіонім Ягве”, або “анавім” – “убогі”, – відоме іще з часів Старого Заповіту, і за змістом воно визначається як “лагідні, тихі, смиренні”. Блаженної пам’яті отець Олександр Мень пише з цього приводу у загальновідомій праці “Історія релігії”:

“«Лагідність» і «смирення» – слова, які сильно постраждали від неправильного вживання та хибних асоціацій; смирення легко ототожнюється нині з ханжеською єлейністю, низькопоклонством, принизливою покірністю. Проте смирення в біблійній старозавітній та християнській традиціях розуміється як духовна тверезість і доброта, що є протилежними сп’янінню гординею… Слова «анавім» та «ебіонім» і у євангельські дні означають тих, хто свідомо став на шлях добра й безкорисливості; і саме тому через вісім сторіч після [пророка] Ісаї у Своїй Нагірній проповіді Христос насамперед звернувся до «вбогих», «лагідних», гонимих та шукаючих правду. І про Себе Він каже: «…навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, – і знайдете спокій душам своїм» (Мф. 11.29)”.

Духовна вбогість має іще одне важливе значення. Убогі духом – це ті віруючі й вірні овечки стада Христового, які не зупиняються на досягнутому, серця яких наповнені невгасимою горливістю до Господа, завжди палають очищаючим, зігріваючим, просвітлюючим вогнем Божої любові. Це ті, які постійно прагнуть живої води Божого Слова, є воістину ненаситними у виконанні Волі Божої, і невтомно долають шлях здобуття Духа Святого, шлях до Небесних висот Благодаті. Які ніколи не скажуть з пихатим фарисейським самовдоволенням: “Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого...”, але як дійсно убогі постійно взивають до Господа: “Хліба духовного, хліба насущного дай нам сьогодні!..”

Блаженні убогі духом, бо їх путь – то дорога до святості, шлях до вічного Богоєднання, як і читаємо у Відкритті святому апостолу Івану Богослову: “І Ти [Христе] їх зробив для нашого Бога царями і священиками – і вони на землі царюватимуть!” (Об’явлення, 5 розділ, 10 вірш). Цей “царський шлях” символічно зображений у книзі Вихід у образах синів (плодів віри) священика Аарона, брата Мойсеєвого.

Біблія – Книга символічна, і всі персонажі її тою чи іншою мірою духовно є присутніми у кожному із нас. Священик Божий Аарон (ім’я Аарон означає “Горній”) символізує собою тих віруючих і вірних, які, ставши правдиво убогими духом, тобто смиренними перед Господом, піднялися на висоти досконалості, – на духовні висоти служіння Богові. Ми всі покликані стати отими “царями й священиками” для нашого Бога. Царями – тому що наш розум повинен царювати над нашою плоттю; а священиками – бо нам належить повністю віддатися на волю Божу, присвятити себе Йому, стати духовними “Ааронами”:

“І взяв Аарон Елішеву, дочку Амінадавову собі за жінку (“Жінка” в біблійній мові – це життя; “чоловік”, відповідно, – віра. Елішева, Єлизавета у перекладі – “Бог є клятвою її”. І це нам належить обрати собі оту “Елішеву” – життя праведне, з’єднане із Богом), і вона породила йому Надава, і Авігу, і Елеазара, і Іфамара” (Вихід, 6 розділ, 23 вірш).

Ім’я Надав означає “Завзятий”, “Охочий”, “Ревний”, “Горливий”. Це перший плід віри, що його нам належить принести Богові, перша умова й ознака істинного служіння Йому, коли за словом Псалмоспівця “ревність до дому Твойого [о, Господи!] з’їдає мене” (Псалом 68(69), 10 вірш). І якщо є в нас оця “ревність про Боже”, якщо “ходимо не за тілом, а за духом”, якщо “духом умертвляємо тілесні вчинки” і “думаємо про духовне”, а не про тілесне (тобто, коли власне і є “вбогими духом”), – то обов’язково стаємо ми синами Божими по благодаті Христовій, “бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі” (див. Римлянам, 8 розділ). Тоді обов’язково народжується в серці нашому “другий син Ааронів” – Авігу (Авігу, або Авіуд – “Бог – мій батько”). А за ним і третій – Елеазар (Елеазар – “Бог допомагає”, Благодать Божа): тобто усе, чого тільки не попросимо у Отця нашого Небесного в Ім’я Його – дасться нам… А відтак і четвертий, Іфамар (Іфамар – “Острів пальм”, а пальма в Біблії – символ прославлення: згадаймо хоча б славний в’їзд Господа в Єрусалим. Пальмовим віттям та вигуками “Осанна”, “Спасіння” зустрічали Ісуса). Відтак являємо своїм життям, життям своєї родини, церкви, громади твердий, надійний “суходіл” – острів прославлення Божого посеред бурхливого моря пристрастей світу цього, “житейського моря, схвильованого спокус бурею”, – острів істинного Православ’я! Острів, на якому царює Господь...

“Блаженні убогії духом, бо їхнє є Царство Небесне…”

БУЛА Б ВІРА…

Запитання : Чому ви хрестите немовлят, адже сказано: “Тож ідіть, і навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа…” Отже спочатку треба навчити, а потім уже охрестити, бо Благодать дається по вірі.

Відповідь: Стосовно дорослої людини так воно і є, але стосовно дитини акценти дещо зміщуються. Хіба правильно було б стверджувати, що діти й осуд приймуть за невір’я своє разом із дорослими, як сказано: “Хто не ввірує – засуджений буде” (див. Мк. 16.16)? Безумовно ж, ні! Новонароджене немовля – як чистий аркуш паперу. Гріх іще не спотворив його душу, не проявився назовні, хоча й існує в серці дитини у вигляді закону плоті, туго закрученої пружини потенційного, так званого первородного гріха. Чи ж можна, знаючи це, не допускати дітей до Христа, свідомо позбавляючи їх Благодаті Святого Хрещення? Коли учні забороняли дітям приходити до Ісуса – Він докоряв їм за це:

“До Нього ж приносили й немовлят, щоб до них доторкнувся, а учні, побачивши, їм докоряли.

А Ісус їх покликав та й каже: « Пустіте дітей, щоб до Мене приходили , і не забороняйте їм, – бо таких Царство Боже” (Лк. 18.15–17).

У Посланні святого апостола Павла до галатів сказано: “Бо… всі, що в Христа охрестилися, у Христа зодягнулися!” Як одяг прикриває наготу й захищає тіло, так і хрещення прикриває наготу душі захищаючи її Христовою благодаттю. Чи ж вірно буде позбавити дитину цього захисту? Як одяг вирізняє одну людину від іншої, так і хрещення різнить християн від язичників. Чи ж добре полишати дитину цієї печаті духовної? Як одяг прикрашає тіло людини, так і хрещення красить душу Благодаттю. Чи ж варто позбавляти дітей наших цієї Небесної прикраси?

Противники хрещення дітей посилаються на те, що благодать Всесвятого Духа подається по вірі, а отже немовлята, які не здатні свідомо вірити, не можуть мовляв і здобути Благодаті. Проте ми маємо у Святому Письмі приклад, коли Благодать зійшла на людину по вірі інших людей – у даному випадку по вірі чотирьох друзів, що принесли до Ісуса тіло свого паралізованого товариша, який втратив уже всяку надію на зцілення:

“І прийшли ось до Нього, несучи розслабленого, якого несли четверо.