Розкажи все

Із провулка, по той бік кухонних дверей, чоловічий голос каже: «Стук-стук». Вікна стуманіли від пари. Повітря у кухні вогке і тепле, як у сауні помешкання «сад Аллаха». Моє волосся висить прямими пасмами, воно прилипло до мого спітнілого лоба, як прямий локон Луїзи Брукс [86].

Тінь від голови падає на зовнішній бік вікна, на ту його частину, де моя міс Кеті викарбувала серце. По той бік стуманілого вікна чоловік каже: «Це терміново». У розгорнутому листі написано: «Моя найдорожча Кетрін, справжня любов зовсім не лежить за межами досяжності». Я притуляю лист до вологого скла, і він прилипає, тримається там наче шпалера, приклеєна сконденсованою парою. Сонячне світло ллється в будинок із провулка, світло робить папір прозорим, сліпучо-білим, а написані від руки слова висять у рамці у формі серця, вигравіюваного в склі. Лист ще стирчить на вікні, а я відчиняю засув, відсовую ланцюжок, повертаю ручку й відчиняю двері.

У провулку стоїть чоловік і тримає блокнот, сторінки якого пурхають. Кожна сторінка заповнена іменами та стрілами, схожими на діаграму подач у футболі. Серед імен можна прочитати: Єва Арден... Марлен Дітріх... Сідні Блекмер... [87] У другій руці чоловік тримає білий паперовий мішок. Поряд з ним баки для сміття виливають свої троянди та гарденії на бруківку. Гладіолуси та орхідеї випадають із них і лежать у смердючих калюжах із бруду й дощової води, яка біжить до центру провулка. Сморід жимолості та зіпсованого м’яса. Блідий садовий жасмин змішується із рожевими камеліями та червоними, наче кров, півоніями.

— Ну ж бо, швидше, де пані Кетрін? — каже чоловік, тримаючи блокнот, і трясе його так, що сторінки розвіваються. На деяких із них імена випромінюються в усіх напрямках із великого прямокутника, який займає весь центр сторінки. Імена чергуються за статтю: Лєна Горн, потім Вільям Велман, потім Естер Вільямс. Чоловік каже: — Я очікую на двадцять чотири гостя на обід, і я терміново маю вирішити, кого куди садити...

Діаграми — це насправді схема розміщення гостей. Прямокутники — обідній стіл. Імена — список гостей.

— Як додатковий стимул, — каже чоловік, — скажіть її величності, що я приніс її улюблені цукерки — мигдаль по-йорданськи.

Її величність анітрішечки не з’їсть, кажу я йому.

Цей чоловік, це саме обличчя посміхається з-поміж учасників битви по телевізору — битви під Ґеттісберґом... [88] Це ж Теренс Террі, колишній містер Кетрін Кентон, колишній танцюрист за контрактом на «Ласкі Студіоз», колишній коханець Монтґомері Кліфта, утримуваний хлопчик Джеймса Вейла, колишній коханець Вільяма Гайнса, колишній гомосексуаліст, п’ятий член «Джаз-бенду колишніх», перед обличчям кризи — кого ж посадити біля Селести Голм на званому обіді, який він влаштовує сьогодні.

— Це надзвичайна обставина вечірки, — каже зразок Теренс, — я маю почути відповідь Кетрін: чи ненавидить Джек Б’юкенен Даму Мей Вітті.

Я кажу, що він мав потрапити до в’язниці за те, що одружився з міс Кетті. За законом гомосексуалісти не можуть одружуватися.

— Тільки один з одним, — відповідає він і заходить до кухні.

Я закриваю двері в провулок, повертаю ручку, повертаю на місце ланцюжок, зачиняю засув.

Що б там не було, кажу я, шлюб не можна брати тільки для того, щоб покращити резюме. Кажучи це, я беру сторінку чистого поштового паперу з кухонного стола, потім розташовую цю сторінку на вологому вікні таким чином, що він вишиковується із любовним посланням, яке вже висить на шибці.

— Її величність зовсім не зобов’язана приходити на наш обід, — каже цей Теренс Террі. — Просто скажіть мені, кого запхати біля Джейн Вайман.

Користуючись ручкою із синім чорнилом, я починаю водити нею за оригінальним письмом, яке просвічує крізь цю нову, чисту сторінку.

— Леді Кетрін може сказати мені, Джон Аґар користується правою чи лівою рукою, — каже цей зразок Теренс. — Вона знає, хто Рін Тін Тін [89] — чоловік чи жінка.

Повчальним тоном, усе ще виводячи стару букву на новому папері, я пропоную йому почати із чистого аркуша. Пустого обіднього стола. Посадіть Дезі Арнас по ліву руку від Гейзел Корт. Розмістіть Розмарі Клуні навпроти Лекса Баркера. Фетті Арбакл завжди плюється, коли розмовляє, отже посадіть його навпроти Біллі Доува, який занадто сліпий, щоб помітити це. Користуючись власною ручкою, я втручаюсь у роботу Террі й малюю власні стрілки від Джин Гарлоу до Лона Чейні-старшого, до Дуґласа Фербенкса-молодшого. Як Кнут Рокне робить начерки футбольних ігор, так я обводжу у кружечок Ґілду Ґрей і Гетті МакДеніел, і я викреслюю Джун Гевер [90].

— Якщо вона морить себе голодом, — каже Теренс Террі, спостерігаючи за моєю роботою, — то вона, напевно, знову закохується, — стоячи на місці, він розгортає верхню частину білої паперової сумки. Засунувши туди руку, Террі виймає пригорщу мигдалю в пастельних тонах — рожевому, зеленому, синьому. Він кидає один горішок до рота, жує.

Не тільки морить себе голодом, кажу я, а ще й робить вправи. Якщо не вдаватися в подробиці, тренери приєднують електричні дроти до всіх м’язів, які їм вдається знайти у неї на тілі, і б’ють її електрошоком, що створює ефект, ніби вона біжить перегони із перешкодами, при чому весь час у неї потрапляють блискавки. Я кажу, що це дуже добре для її тіла, але жахливо для волосся.

Після цього випробування моя міс Кеті замовляє видалення волосся з ніг, вибілювання зубів і зрізання кутикул.

Прожувавши та проковтнувши, Теренс Террі каже:

— І хто він, новий коханець? Я його знаю?

Телефон, який висить на стіні кухні біля плити, — він дзвонить. Я знімаю слухавку, кажу «алло» і чекаю.

Дзвонять у двері.

В телефоні чоловічий голос каже:

— Міс Кетрін Кентон вдома?

А я питаю, чи можу поцікавитися, хто це дзвонить?

У двері дзвонять.

— Це Гейзі, економка? — каже чоловік по телефону. — Мене звуть Вебб Вестворд. Ми зустрічалися кілька днів тому, в мавзолеї.

Вибачте, кажу я, але боюся, ви помилилися номером. Це, кажу я, офіційна резиденція злочинно недбалих жінок. Я прошу його, будь ласка, більше не дзвонити. І кладу слухавку.

— Я бачу, ти все ще... — каже зразок Теренс, — захищаєш її величність.

Моя ручка копіює написані від руки рядки листа, повторює кожну петлю й кожну крапку слів, які просвічують, копіюючи їх на цей новий аркуш поштового паперу, речення: «Моя найдорожча Кетрін, справжня любов зовсім не лежить за межами досяжності».

Я копіюю слова: «Я заберу тебе в суботу о восьмій, поїдемо вип’ємо чогось».

Копіюю рядок: «Одягни щось приголомшливе».

Моя ручка копіює підпис: «Вебстер Карлтон Вестворд III».

Усі ми, так чи інакше, живемо в її тіні. Неважливо, що ще ми робимо зі своїм життям, у наших некрологах червоною стрічкою пройде фраза «довічна оплачувана компаньйонка кінозірки Кетрін Кентон» або «п’ятий чоловік легенди кіно Кетрін Кентон»...

Я ідеально копіюю оригінал листа, тільки замість «суботи» я підроблюю почерк, той самий нахил і кут, і пишу «п’ятницю». Складаю цей новий лист удвічі, пхаю його в той самий конверт із написом «міс Кетрін» на зворотному боці, облизую смужку з клеєм — мій язик відчуває смак язика цього зразка Вебстера. Аромат кави «Максвелл Хаус», що залишився. Запах тонких сигар «Тіпарілло» й одеколону «Бей рам». Хімічний склад слини Вебба Вестворда. Рецептура його поцілунків.

Теренс Террі ставить пакунок із мигдалем у глазурі на кухонний стіл. Усе ще жуючи горішок, дивиться телевізор. Він питає:

— А де ж цей жахливий малий бовдур, якого вона підібрала... скільки? Вісім років тому?

Він тепер актор, кажу я і киваю на телевізор. І це було десять років тому.

— Ні, — каже зразок Теренс. — Я про пекінеса.

Я знизую плечима, відчиняю засув, прибираю ланцюжок і відкриваю двері. Я кажу йому, що песик ще тут. Можливо, нагорі, куняє. Я кажу йому залишити мигдаль, а я подбаю про те, щоб міс Кеті його отримала. Стоячи біля відкритих дверей, я кажу «до побачення».