Меч Арея

Те вiдали й усi тут присутнi, й Ецiй сам собi дивувався, як то вiн забув про старого сенатора. Вiн пильно поглянув на кожного, й у всiх у вiчу була надiя…

Через двадцять днiв бiлий, як сметана, й досить опасистий сенатор Мецiлiй, який уже давно вiдiйшов од державних справ i насолоджувався тихим спокоєм у своєму галльському маєтку на березi мальовничого озера, звiдки видно було гострий конус давно згаслого вулкана Канталум, постав перед очi велемiжного Ецiя. Не давши сенаторовi спочити пiсля важкої дороги через увесь Центральний гiрський масив Галiї, воєвода римський виклав сутнiсть його мiсiї.

Мецiлiй загалом знав, про що йтиметься в розмовi, й не дуже охоче їхав сюди. Але вiн i сам був зацiкавленою особою в сiй вiйнi, й не вельми впирався на вмовляння.

Вони сидiли в ясно-синiй полотцi головнокомандувача тiльки вдвох, i лише крокiв за десять стовбичили, незворушно розставивши голi ноги, обплутанi ремiнцями сандалiй, два вої в гривастих шоломах. Один тримав шуйцю на рукiв'ї короткого меча, iнший був озброєний сулицею з широким сталевим овершям. Ецiй сказав:

— Готи здрять усе твоїми очима, сенаторе, й чують твоїми вухами. Лiта 439-го вказав єси готам мир – i вони пристали на твою раду. Вкажи їм зараз на меч.

Сенатор мовчав i думав про те, чи згадає Ецiй про його маєток. I воєначальник таки не проминув кинути свiй головний козир:

— Твоя земля лежить у пiднiжжi гори Канталум, високий сенаторе. Якщо ми не втримаємо гунiв тут, Аттiла поведе їх на полудень, щоб злучитись iз головними силами вандалiв…

Мецiлiй посмiхнувся. Ецiй мiг i не пiдкреслювати сього. Але се була суща правда. На березi чудового озера в нього прекрасна вiлла, й квiтучi поля, й нi з чим не зрiвнянна теплиця. Коли гунам не перетяти шлях, вони обов'язково, йдучи до Iспанiї, натраплять на його маєток i вщент зруйнують його. Та й самого Мецiлiя навряд чи пожалiють –вiдомого царедвiрця й сенатора, який чимало шкоди завдав гунам у не так давно минулi часи. Але Мецiлiй був досвiдчений оратор i полiтик, вiн не мiг просто так узяти й погодитись, не витягши з того бодай найменшої користi. Вдавано безпорадно розвiвши руки, вiн схилив долу очi.

— Коли такий високий мiж молить мене о помiч, я не потраплю вiдрiкти йому.

Й хоч хитрiсть вийшла не дуже глибока, та Ецiй якомога мiцнiше потиснув сенаторовi його бiлу руку, що, здається, нiколи не знала нi меча, нi сулицi.

Наступного ж ранку старий сенатор, морщачись од болю в суглобах, бо надворi йшов дрiбний i майже осiннiй холодний дощ, побрався верхи на захiд шукати табiр невловного Теодорiка. Ецiй же, переконаний в успiшному завершеннi його мiсiї, наказав своїм i Ромуловим легiонам просуватися в тому ж керунку –назустрiч готам.

Конунг Теодорiк i справдi не змiг вiдмовити своєму давньому друговi Мецiлiєвi. Сенатор сказав йому головне:

— Якщо гуни здобудуть гору в ратi сiй, вони зметуть i тебе, й твiй народ. I доведеться готам знову шукати притулку собi на островах або ж у пустелях Африки. Се речу тобi я. Ти ж вiдаєш, я здавен маю любов до готiв. Чи не досить їм тинятися по свiтах? Рим одвiв їм Ланди –найкращу землю мiж Пiренеями та Гаронною. Коли станеш пiд прапор великого Риму, iмператор дасть тобi й землi за Гаронною –до самої Луари…Коли ж нi –сам знаєш Аттiлу. Та й Гейзерика з вандалами –такоже.

Конунг Теодорiк Рудобородий мiркував i зважував два днi, третього ж уранцi наказав своїм герцогам, графам та баронам згортати полотки. Готська рать пiшла вгору понад лiвим берегом Луари. Подолавши її притоки В'єнну, Ендр та Шер, вони заглибились у лабiринти ста озер, що мали назву, дану їм галлами, Солонь. Вода в озерах була й справдi мало придатна для пиття, зате сюди навряд чи наважилася б ступити кiнна рать Аттiли.

Тут iз Теодорiком i зустрiлися легiони Ецiя та Ромула. Незабаром привiв своє ополчення й Лiторiй.

У серединi п'ятого мiсяця травного сполученi сили римлян i готiв, маючи в собi численнi слов'янськi полки, пiдвладнi Римовi, були на мiсцi. Прийшли й полки жупана Сватоплука та вже раз битого русинами жупана Мiровоя, якому пощастило уникнути полону, хоч при сьому утратив i жону, й малого сина свого, й безлiч можiв ратних.

У сей час полки старого конюшого Вишати Огнянича тримали в облозi могутню римську фортецю Генабум[23] Вишата робив се на власний розсуд. Лишивши в Стребернiй, тобто в Аргентiарiї, мiцну залогу на чолi з досвiдченим воєводою витичiвським Стоїменом, вiн вирiшив просунутися далi на захiд, щоб, коли настане день рiшучої ратi, а той день швидко близився, руське воїнство мало мiцний правий бiк.

Вишата копiєм вийняв двi фортецi: Скалон на березi рiчки Марни й Мелену над повноводою Сеною. Потому звернув майже на полудень i схопив мiцною пiдковою Генабум, що здiймався чорними кам'яними стiнами над неосяжною рiвниною високого правого берега Луари.

Про те, щоб узяти копiєм i сю твердь, не могло бути й мови. Побившись об стiни пiвтора дня, Вишата вiдтяг воїв на сотню сажень i наказав обкласти Генабум за всiма правилами облоги. З обозiв було пiдкочено до стiн громохкi тарани та iншi стiнобитнi вежi, розкаряченi кидуни метали через мури камiння й важкi стрiли, схожi на велетенськi сулицi з конопляними хвостами: мiцний лук кидуна натягало п'ятеро й шестеро можiв, на лук ставили стрiлу, пiдпалювали прядиво й пускали. Стрiла з ревiнням неслася через городськi мури, тягнучи по собi довгий i чорний хвiст полум'я та диму, й викликала в городi гвалт i пожежi.

Коло трьох ворiт городу стояли захищенi цупким панциром з волячих скор тарани з важкими баранячими головами на кiнцях колод. Вони лунко били в дубовi, кованi мiддю ворота й поступово розхитували їх, дарма що по той бiк захисники ввесь час пiдпирали ворота сохами й кам'яними брилами.

З-помiж визубнiв заборола городської стiни стрiляли з лукiв простими й важчими стрiлами, й хоча се не дошкуляло тим, що пiдковою стояли круж городу, але заважало воям коло таранiв та веж.

З ними боролися тими-таки стрiлами: зумиснi вежi, якi могли вищати й нижчати, пiднiмалися на рiвень стiнного зуб'я, й з отворiв на латинських воїв сипався град стрiл. Але такi вежi часто займалися. Латинцi обливали їх смолою й пiдпалювали. Тодi палахка потвора з рипом одкочувалася назад i на її мiсце ставала нова чи полагоджена й укрита свiжозмоченими волячими скорами.