Погоня за вівцею
Погоня за вівцею читать книгу онлайн
Твори японського письменника Харукі Муракамі (1949) вже більше двадцяти років підкорюють серця та вражають уяву мільйонів читачів в усьому світі. Народився письменник у великому японському портовому місті Кобе. Закінчив відділення класичної драми престижного університету Васеда. Автор романів «Слухай пісню вітра», «Китайский більярд 1973», «Танцюй, танцюй, танцюй» та ін. За роман «Погоня за вівцею» Муракамі був присуджений приз для починаючих письменників.
Здавалося б, сюжет роману невигадливий. Від журналіста, що творить рекламні тексти й іншу порожнечу навколо себе, йде дружина. Та дарма — все одно не було між ними нічого яскравого. Замість того з’являється дівчина-повія з чарівними вухами. Любов не любов, але хоч якесь пожвавлення. А потім в життя героя входить вівця — єдина у світі, яку варто розшукати. Ця вівця час від часу вселяється в підхожу людину і стає її сутністю. Вона всемогутня і злопам’ятна. Така уперта тварина. Що за вівця і звідкіля прийшла — невідомо. Та й не це важливо. Пошук вівці — єдине, у чому є сенс. І якщо вже доля звела людину з цією твариною, нікуди від неї не сховатися. Адже вівця легко стає і долею, і думками, і навіть зовнішністю…
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
— Вихованій дівиці довго сидіти не годиться, — сказав я.
— З Пацюком зустрічався?
Поклавши обидві руки на прилавок, я глибоко зітхнув.
— Зустрічався.
— Це також довга історія?
— Такої довгої ти ще ніколи в житті не чув!
— А якщо коротко?
— Якщо коротко, то нічого не зрозумієш.
— З ним усе гаразд?
— Гаразд. Хотів тебе побачити.
— А я зможу коли-небудь з ним зустрітися?
— Аякже, зможеш! Ми ж тепер компаньйони. І ці гроші ми вдвох з Пацюком заробили.
— Я такий радий!
Я зліз зі стільця і вдихнув на повні груди повітря рідного бару.
— До речі, як співвласник я вимагаю, щоб ти придбав більярд і музичний автомат.
— Гаразд, придбаю до твого наступного приїзду, — пообіцяв Джей.
Уздовж річки я дійшов до її гирла, добрався до залишків морського берега завдовжки метрів п’ятдесят, сів на піску — і дві години поспіль проплакав. Ще ніколи в житті я так не ридав. Лише через дві години я зміг підвестися. Куди йти — я не знав, але все одно встав і обтрусив штани від налиплого піску.
Коли сонце зайшло за обрій, я рушив — і почув за плечима легкий шум хвиль.
