Нiчого особистого

— Знаєш, дорогенька, я не просто директор, я власник фірми. То не тобі мені розказувати, що робити із моїми грішми. — Головний набурмосився в мавпочку і самозлився в унітаз, тобто попрямував до виходу з офісу.

Фіндир, стара мудра фіндир, що прожила у «Фармацеї» одинадцять років, провела поглядом СС до виходу, потім підійшла до Новицької та прошепотіла:

— Анька, дурепа, мовчи, бо подумають, що в тебе відкат. Борисенко ж під тебе риє. Не наривайся зараз… Я-то знаю, що ти не береш. Вас таких на ринку не більше ніж у мене пальців на руках. А вони ж не повірять… Я закластися ладна на штуцер…

Ледве на ринок просочилася інформація про те, що «Фармацея» змінює рекламну агенцію, як на Новицьку обрушився шквал дзвінків. Першими телефонували агенції, яких вона раніше ввічливо відсилала погуляти, та чемно цікавилися, чому їх не запросили на тендер. Потім нагадали про себе агентства, яких вона спрямовувала погуляти у дещо брутальнішій формі. Ці питали, скільки відкату дали їй «БрейкВей», і чи можна поговорити з керівником Новицької. Вона кидала слухавку і матюкалась. Таких нахабних Новицька вже не терпіла. Мабуть, по ринку пішла плітка, що «БрейкВей» обслуговуватиме «Фармацею» не за рішенням маркетинг-директора, а за вказівкою згори. Тому Новицьку було подумки викреслено з категорії топ-менеджерів компанії. Точніше з категорії decision makers. [20] Останнього імейла Новицька отримала від підмороженої жіночки Алли Горянецької, яка два роки тому почала своє знайомство із маркетинг-директором зі сварки, а потім довго цікавилася, чому з нею не хочуть працювати. Мда, адекватних людей небагато. Не те щоб Новицька себе вважала цілковито адекватною (навіть навпаки), проте цілком неадекватних було ще більше.

У четвер відбулося чергове засідання клубу гри в мафію в кабінеті головного, після того заступниця із тріумфальною кривуватою посмішкою поклала на стіл головного роздруківки розмов з робочих мобільників.

— Новицька, тобі ж телефонували медіа-новини. Сімнадцятого, о п'ятнадцятій сорок! — закричав СС, трясучи роздруківкою дзвінків та бризкаючи слиною, як сенбернар.

— Нєа.

— Шо нєа? — озвірився СС. — Ось у роздруківці 15:40 550-30-99. Це їх офісний. Мені доповіли.

Блін. Блін. Блінааа. Точно. Був дзвінок. Вона його скинула, бо була на зустрічі з рекламним агентством. А потім забула і не перетелефонувала. Круто. Улипла по самісінькі вуха. Якби не абсурдність такого припущення і цілковите нерозуміння мети — її тупо, але дуже well-planned [21] підставили. Тільки навіщо? НАВІЩО? Новицька випала із півхвилинної задумливості та обвела важким поглядом топ-менеджмент концорціуму. Усюди забриніли ледь приховані уїдливі посмішки. В очах старого мудрого фіндира німо блимало «Анька, що я тобі казала?». Хто розумніший, посміхається менше, той, хто дурніший — сильніше, відвертіше. Нічьо сваї люди, сачтемся.

Директор із продажів глянув на неї поверх окулярів, не приховуючи презирства. Ось і попалася! А не треба так носа задирати від зіркової хвороби. Незамінних людей не буває (© Й. В. Сталін). Це ж треба, королева маркетингу попалася на такій дурні, як злив конфіденційної інфи. Ще б на відкаті погоріла. Мізки відсутні. Абсолютно.

— Ну і що доводить ваша роздруківка? Те що мені телефонували на мобільний? Що з того? Я була в рекламній агенції, те, що я скинула дзвінок, вам підтвердять. Хоча, я думаю, будуть дивитися як на божевільних, коли будете про це розпитувати.

— А ви запитайте, запитайте, — підтримав директор із продажів, звично почавши полірувати нігті під столом.

— А слабо зсунутись у сусідній рядок і глянути тривалість розмови 1 сек.? Слабо? — гавкнула Новицька.

СС знітився, набурмосився та почав щось підбубнювати собі під ніс.

— Ну і що? А як ти їм потім зі стаціонарного зателефонувала? — Сейлз-директор не міг заспокоїтись.

— Ага, з укртелекомівського вуличного апарата, — ощирилася Новицька і м'якше додала: — Знаєте, з мене досить, з четвертого мене тут немає.

Я вас попередила із сьогоднішнього числа. Рахуйте 10 робочих днів.

— Новицька, ти що — здуріла? Я твою заяву порву, — СС почав усвідомлювати небезпеку лишитися восени без маркетинг-директора.

«Дура апредельонно», — відмітила подумки Борисенко, проте примудрилася приховати своє задоволення. Звільнятися підчас економічної кризи та суцільних скорочень персоналу? У часи, коли треба ковбасити і не дзюжчати? Психопатка. Нехай би чаю зі звіробою попила.

— Так я вам нову напишу, — відповіла Новицька спокійніше.

— Я їх буду рвати стільки, скільки ти напишеш, — не заспокоювався СС.

— Тоді отримаєте заяву поштою замовним листом із повідомленням та оголошеною цінністю.

— Новицька, кінчай дуріти… Ми ж тебе любимо. І нікуди не відпустимо. Посварились і досить. Усе забули…

— Сергію Сергійовичу, — спробувала щось заперечити Борисенко.

— Я сказав — питання закрито. А ти, Новицька, кидай ці жарти. Ти нам потрібна, ми тебе любимо.

Ага, люблять. Як мазохіст — батіг, а презерватив — змазку. Звичайно, на осінь треба запускати чотирнадцять препаратів, усі потенційні «дійні корови». Краще освідчитись у «коханні» маркетинг-директору, ніж влетіти на бабки. Але Новицька готова була закластися на штуку баксів, що у рекрутингові агенції сьогодні надійде запит на маркетинг-директора. Якщо не надійшов раніше. Дзуськи, вона теж сьогодні набере свого рекрутера, хай витягає її із цього божевільного дому. Все, дєвочка созрєла. Жирна крапка.

Удома Новицька безцільно блукала на www.odnoklassniki.ru. Раптом серед «друзья моих друзей» вона побачила знайоме прізвище: Карина Мигаль. Новицька клацнула мишею, аби подивитися зв'язок.

Анна Новицька, Людмила Борисенко, Карина Мигаль.

Грандіозно! Заступниця головного в друзях у Мигаль. Тітки активно освоюють інет. Однокласники, однокурсники. І, треба думати, не вперше і не востаннє спілкувалися перед виходом статті про НАЦМЕДПРЕППОСТАЧ. А ще наїжджають на неї через односекундний дзвінок на мобільний.

Коли за півгодини Новицька вирішила написати листа головному із доданням кількох скріншотів із підтвердженням зв'язку між зам. директора та журналісткою, вона із жахом віднайшла наступне:

Користувача видалено

Коза! Випередила на півкроку. Хай не бреше, що не перевіряє чужу пошту та Інтернет трафік. Яке на фіг privacy?

Vae victis!

П'ятниця. Чи зважаючи на ненормальність тижня, пятніццо.

Дві чіткі смужки на Solo-тесті зарожевіли зранку.

Добре. Дуууже добре.

Це означає, що у найближчу добу буде овуляція. Своя овуляція. Перша після трьох місяців стимуляції гормональними препаратами. Дві рожевенькі смужки. А це означає, що в неї буде цілих 24 години, аби get a child. Ні, навіть менше, бо хоча сьогодні і п'ятниця, нарада триватиме до десятої так точно.

Фармацея запускала на український ринок новий препарат для профілактики потенції «ОгірОК». Цей препарат був настільки вистражданим дитям, що всі наради з приводу його launch [22] залишали на вечір п'ятниці, як десерт. А головні суперечки точилися щодо цільового сегменту. Директор із продажів стояв на тому, щоб спрямувати рекламу на чоловіків. Анна Новицька, як маркетинг-директор, запропонувала нестандартний хід — дати рекламу для жінок зі слоганом «потурбуйся про свого чоловіка». Оскільки головний вирізнявся нерішучістю, то щоденні наради з фінального вибору цільової аудиторії перетворилися на обговорення того, яке слово, фалос чи пеніс, краще використовувати у піар-статтях.

— Ви мене пробачте, це цілковите безглуздя, — зауважила Анна. — Я б навіть сказала цілковитий БРЄД. Із великої літери Б. Навіщо обговорювати статті, коли ми досі не знаємо цільовий сегмент. Якщо все ж таки підемо на жінок — то пробачте, в Наталі, наприклад, ваш що фалос, що пеніс — одна фігня буде. Доведеться все переробляти в стилі дрючків та тичинок.