Подвiйний Леон. Isтоriя хвороби

З і ґ ф р і д. Що, братику, що?

М а р к багатозначно показує на Т а й н я к - р е к е т и р - о ф і ц і а н т а. Той, помітивши, що його маневр викрито, знову починає проходжуватися залою, прикидаючись, що його ніскільки не цікавить питання часу.

Т а й н я к - р е к е т и р - о ф і ц і а н т. Лише в сучасному суспільстві люди, подібні мені, почали користуватися належною повагою. Не забувайте, що з часів Парацельса наш авторитет незмірно виріс. Це ми намічаємо нові шляхи людства. Будь ласка, негайно поверніть мені окуляри. (Ф а в н  нахиляється і щось шепоче З і ґ ф р і д о в і  на вухо. З і ґ ф р і д регоче. Т а й н я к - р е к е т и р - о ф і ц і а н т  награно обурюється). Де тут двері? Я погано бачу… У мене в очах такий туман… Ви самі сказали, що вони вже зовсім білі. Я хотів би вийти.

М а р к. Йти нікуди. За дверима — смерть. (Довга пауза). Як хочеш — біс із тобою, йди. (Т а й н я к - р е к е т и р - о ф і ц і а н т  не рухається). Продовжуємо.

Ґ о р в і ц. Я можу запропонувати йому оптову партію окулярів.

А р т у р. Я теж. Китайські. Зі знижкою. Оправа черепахова. Лінзи…

Ґ о р в і ц (перебиваючи А р т у р а). Ти хто такий — Боббі Вотсон?

А р т у р. Я — Артур. Не прикидайся ідіотом. Який ще Боббі Вотсон?

Ґ о р в і ц. Боббі Вотсон, син старого Боббі Вотсона, двоюрідного стрия Боббі Вотсона, котрий помер. Всі Боббі Вотсони — комівояжери.

Т а й н я к - р е к е т и р - о ф і ц і а н т (поступово трансформуючись у  Р е к е т и р - т а й н я к - о ф і ц і а н т а — подальші трансформації залишаємо поза ремарками). Комівояжер! Яка важка професія. Але досить таки прибуткова. (Бере зі стільця свою малинову блюзку, вдягає її, набирає погрозливого вигляду, говорить зухвало.) А чё, мужики, крыша конкретная у вас в натуре есть? А то у меня тут братаны на стрёме кантуются. Чисто по приколу. Так будем базарить, нет?

А р т у р (збентежено). Не така вже й прибуткова наша справа. Правду кажучи, самі лиш збитки. З нашими порядками, тим паче. (Пауза. Звертається до  М а р к а.) Чи не час мені, бува, приймати заспокійливе?

М а р к. Ні.

Ґ о р в і ц (пошепки А р т у р о в і). Не бзди, пацан. Він блефує. (Голосно й гаркаво до Р е к е т и р - т а й н я к - о ф і ц і а н т а.) Ой, я вас умоляю, не смешите мои тапочки. Чтоб я так жил. Откуда у бедного еврея деньги? Вы что, думаете, очки — это бизнес? Может, вы думаете, наше здравоохранение допустит такое количество близоруких в независимом государстве? И при чем тут крыша? Я на вас просто удивляюсь. Вы, может, думаете, если человек сидит в психушке, то у него обязательно крыша поехала? А где, я вас спрашиваю, ещё можно встретить столько интеллигентных лиц? (Змінюючи інтонацію). И вообще, козёл, ты на эту тему с Каролем базарил?

К а р о л ь (піднімається з-за столу. Він усе ще в уніформі митника. Зневажливо дивиться на  Р е к е т и р - т а й н я к - о ф і ц і а н т а). Чого це ви так зблідли?

Р е к е т и р - т а й н я к - о ф і ц і а н т. Зблід? Дивно…

К а р о л ь. Як стіна. Або, якщо точніше, — хе! хе! — немовби труп.

О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а й н я к. Це метафора?

К а р о л ь. Можливо. Ми університетів не закінчували. Ми стріляємо.

О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а й н я к. Де тут двері? Я погано бачу… У мене в очах такий туман… Ви самі сказали, що я блідий. Я хотів би вийти.

М а р к. Ні. (Пауза.) То як у тебе з очима?

О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а й н я к. Погано.

М а р к. А ноги як?

О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а й н я к. Погано.

З і ґ ф р і д. Але ходити можеш?

О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а й н я к. Так.

З і ґ ф р і д (скипівши). Ну то ходи! (О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а й н я к  доходить до стіни, впирається в неї руками й чолом). Ти де?

О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а й н я к. Тут я.

З і ґ ф р і д. Іди сюди! (О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а й н я к  повертається до свого крісла). Чому ти мене не вб'єш?

Т а й н я к - о ф і ц і а н т - р е к е т и р. Я не знаю секрету буферного замка.

К а р о л ь. Так не буває!

Ґ о р в і ц (пошепки А р т у р о в і). Я ж казав, він блефує.

Ф а в н. А як же ти виконуєш мої доручення? Звідки добуваєш їжу?

О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а й н я к. Що конкретно вас цікавить?

Ф а в н. Я двічі не повторюю.

А р т у р (плетучи якісь власні інтриги). Може, дати йому спокій? Як-не-як це старша людина, напевно дуже чесна, але пожмакана життям, зір ослаблений… Врешті-решт він має право на помилку.

О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а й н я к. Ну я піду, мабуть. Маю справи.

З і ґ ф р і д. Де, на кухні?

О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а к с и с т (пригнічено). Угу. (Пауза). То я піду?

М а р к. Ні.

О ф і ц і а н т - т а й н я к - т а к с и с т (істерично). Чому ви не дозволяєте мені вийти? Це недемократично!

А р т у р. Справді, чому?

М а р к. Нікуди він не піде. За дверима — смерть. (Пауза.) А, зрештою, як дуже хоче — хай іде.

Всі зриваються. Чути вигуки: «Принеси щось пожерти! Закусь давай! Неси хавку бігом! Кашка! Де моя кашка?! Принеси ти йому кашки! Краще печива! І «Чупа-чупс»! Хрін тобі в рот, а не «Чупа-чупс»! І водяри захопи зо дві пляшки! Три! Три!!! Краще чотири! І пива! Тільки темного і щоб холодне! Нехай нормальної жранини принесе. Всім по порції солянки і гриби в підливі!» О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а к с и с т  не рухається, М а р к  мовчки спостерігає. Поступово всі стихають.

М а р к. Продовжуємо.

О ф і ц і а н т - т а к с и с т - г і д р а в л і к. Кому принести слимаків « ostreidae»? (Усі мовчать).

Т а к с и с т - о ф і ц і а н т - г і д р а в л і к. Таксі хтось замовляв? (Усі мовчать).

Г і д р а в л і к - о ф і ц і а н т - т а к с и с т. Може, в кого кран протікає? (Усі мовчать).

Довга пауза. Пронизливо дзвенить дзвінок, секунд, скажімо, десять. Це великий настінний годинник з боєм і блискучим маятником, однак замість глухо бамкати, він дзеленчить, немов будильник. Усі завмирають. Пауза. Дзвінок дзвенить іще гучніше, секунд, скажімо, п'ять. Тиша. Довга пауза.

Ф а в н (дивлячись у стелю). І знову день видався на славу. (Пауза. Опускає голову, складає руки, закриває очі, губи його ворушаться в беззвучній молитві, секунд, скажімо, десять. Перестають ворушитися. Руки, як і раніше, складені на грудях. Пошепки.) Во ім'я Господа нашого Ісуса Христа. Амінь! (Розплющує очі, кладе руки на стіл. Пауза. Знову підносить руки, заплющує очі, і знову ворушить губами в німій молитві, секунд, скажімо, п'ять. Пошепки.) Во віки віків. Амінь! (Розплющує очі, знову кладе руки на стіл. Пауза.) Починай, Леоне. (Пауза.) Починай свій день, Леоне! (Всі втуплюються в мене. Очікування).

Я (невпевнено цитуючи панам'ять). О, вірна моя подруго! Ти вірила в мене незмінно й віддано… (Збивається, дивиться на  М а р к а).

М а р к. Продовжуй. (Всі: «Давай, Леоне! Покажи клас! Більше чаду!»)

Я. Ти вірила в мене незмінно й віддано весь довгий вік, ми ніколи не розставалися з тобою, ніколи, але тепер, в мить нашої слави, безжалісний натовп розлучив нас…

(Всі хором: «В одній могилі — спільних хробаків!»)