Парфуми

Гренуй запитав вартових, яким шляхом помандрував другий консул. Постовий кивнув на північ. Невже не в бік Кабрі? Чи іншою дорогою, що вела до Орібо та Напуля? Певно, що ні, відповів вартовий, він же на власні очі бачив.

Гренуй понісся назад містом до своєї повітки, поклав у свій мішок полотнину, горнятко з помадою, лопаточку, ножиці й гладенького дрючка з оливкового дерева та й вирушив негайно в путь, тільки не до Гренобля, а за вказівкою свого носа: на південь.

Цей шлях, прямий шлях до Напуля, проходив повз витоки Таннерону й низинами Фражеру та Сьяжу. Йти було зручно. Гренуй швидко просувався вперед. Коли з правого боку на верхів’ях гір замаячив Орібо, він відчув, що майже наздогнав утікачів. Трохи пізніше був з ними на однаковій висоті. Зараз відчував нюхом кожного окремо, навіть їхніх коней. Втікачі були не далі як за півмилі на захід, десь у лісах Таннерону. Рухалися на південь, до моря. Точнісінько, як він.

Біля п’ятої пополудні Гренуй дістався до Напуля, зайшов до заїзду, попоїв і попросив дешевого нічлігу, сказавши, що він — помічник дубильника з Ніцци і їде до Марселя. Це означало, що переночувати він може й у хліві. Там він і ліг у кутку перепочити. Носом відчував, як наближалися троє вершників. Йому треба було тільки зачекати.

За дві години — вже добряче сутеніло — ті прибули. Щоб залишатись інкогніто, вони перевдяглись. Обидві жінки мали на собі темні накидки й вуалі, Ріші — чорний сюртук. Він видавав себе за дворянина із Кастеллани; завтра він хоче переправитися на Лерінські острови, тож хазяїн має подбати, щоб до сходу сонця напоготові був човен. Чи є в заїзді, крім нього та його людей, ще інші гості? Ні, відповів хазяїн, тільки підмайстер дубильника з Ніцци ночує в хліві.

Ріші провів жінок у покої. Сам зайшов до хліва, щоб, як він сказав, взяти щось у сідельній збруї. Спочатку не міг знайти підмайстра, тож узяв у конюха ліхтаря. Тоді побачив, як той міцно спить у кутку на соломі під старим рядном, поклавши голову на свою дорожню торбу. Підмайстер був такий непоказний, що в Ріші на мить склалося враження, ніби то не людина, а химера, народжена тінню від ліхтаря. У всякому разі збагнув, що цього зворушливо безневинного створіння боятися нічого, тож тихенько, аби не збудити його, вийшов і повернувся в будинок.

Повечеряв Ріші разом із дочкою в кімнаті. Він не пояснив їй удома мети й доцільності такої дивної подорожі, не зробив цього й зараз, хоч вона допитувалася. Завтра він відкриє їй таємницю, і Лора пересвідчиться, що тато робить усе для її блага й щастя.

Після трапези вони зіграли кілька партій у карти, він увесь час програвав, бо не стежив за картами, а милувався донькою, насолоджувався юною красою. О дев’ятій Ріші провів Лору до її кімнати, що була навпроти його, й, поцілувавши на ніч, замкнув двері ззовні. Потім пішов спати сам.

Нараз відчув страшенну втому від напруженого дня й минулої ночі, та разом з тим був задоволений собою й перебігом подій. Без найменшого хвилювання, без похмурих передчуттів, які ще вчора так його мордували, зараз він заснув одразу й спав без сновидінь, і стогонів, без нервового здригання й совання. Ріші давно не пам’ятав такого глибокого, спокійного, здорового сну.

Тим часом Гренуй підвівся зі свого лігва в хліві. Він теж був цілком задоволений собою та перебігом подій і почувався бадьоро, хоч жодної секунди не спав. Коли до хліва заходив Ріші, щоб подивитися на нього, він удав сплячого, аби ще дужче посилити враження безневинності, яке й так поширював завдяки своєму запахові непомітності. Консула це завело в цілковиту оману, натомість Гренуй сприйняв його надзвичайно точно, нюхом, зафіксувавши всі нюанси стану й настрою благодушності.

Так обидва взаємно переконали один одного й заспокоїлись. Як на Гренуя, це було добре, бо полегшувало йому справу.

45

Гренуй узявся до діла з професійною обачністю. Розв’язавши мішок, він витяг полотнину, помаду з лопаточкою, потім розстелив полотнину на простирадлі, на якому досі лежав, і заходився намащувати її жиром. Робота ця вимагала часу, бо жир потрібно було наносити то товщим, то тоншим шаром, у залежності від того, до якої частини тіла притулятиметься та чи та пілка полотна. Рот і пахви, груди, геніталії та ступні віддавали завжди більше запаху, ніж, наприклад, голінки, спина та лікті; долоня — більше, ніж тильний бік руки; брови — більше, ніж повіки тощо; тому треба було відповідно забезпечити ці місця жиром. Отже, Гренуй зразу моделював на полотнині ароматичну діаграму тіла, яке збиравсь обробляти. І це задовольняло його, власне кажучи, найбільше, оскільки йшлося про своєрідне мистецтво почуттів, фантазії та рук, яке давало найвищу насолоду від сподіваних наслідків.

Вимастивши цілий слоїк помади, Гренуй зробив ще кілька мазків, знімаючи жир в одному місці й переносячи на інше, заретушував, перевірив змодельований ландшафт ще раз — між іншим, носом, а не очима, бо все відбувалося в цілковитій темряві, що, напевне, теж позитивно впливало на радісно-врівноважений настрій. Цієї ночі, на молодику, ніщо не відвертало Гренуєвої уваги. Світ був не що інше, як суцільний запах та ще трохи шум прибою. Гренуй був у своїй стихії. Тоді він склав полотнину намащеним досередини. Це було прикро, бо він добре знав, що за найбільшої обережності сформовані контури частково сплюснуться й змістяться. Але іншої можливості перенести полотнину не було. Згорнувши її так, щоб можна було нести під пахвою, він засунув лопаточку, ножиці й дрючка з оливкового дерева собі за пояс і вислизнув надвір.

Було хмарно. В будинку не світилося. Єдиною іскрою цієї темної ночі тремтіло світло маяка на острові Сен-Маргеріт за милю звідси, крихітна світла цяточка в синяво-чорній скатерті. З бухти долинав легкий вітерець. Собаки спали.

Гренуй попрямував до гумна, де стояла драбина. Піднявши її, збалансувавши, затиснувши три щабелі під правою рукою, він поніс її двором під вікно дівчини. Вікно було напіввідчинене. Піднімаючись драбиною, немов сходами, він радів, що випала нагода зібрати врожай запаху дівчини тут, у Напулі, бо в Грасі при заґратованих вікнах та суворій охороні будинку все було б значно складніше. Тут вона навіть спала сама. Не треба було морочитися ще й з камеристкою.

Відхиливши віконниці, він проник до кімнати, поклав додолу згорток промащеного полотна й підійшов до ліжка. Навколо домінував запах волосся, бо дівчина лежала горіспини, поклавшись лобом на руку, ідеально підставивши потилицю під удар дрючком.

Удар був глухий і хрипкуватий. Гренуй цей звук ненавидів. Ненавидів уже через те, що це був звук, звук у загалом беззвучній справі. Тільки зціпивши зуби, він міг знести цей бридкий звук, і ще хвилю по тому стояв непорушно, судомно стискаючи дрючок, ніби побоюючись, що звук може повернутися звідкілясь, як відлуння. Та натомість повернулась тиша, навіть глухіша, ніж досі, бо не було чути вже дихання дівчини. Та Гренуєве напруження (його можна було б узяти за судомну хвилину мовчання) швидко минуло, а його тіло обм’якло й розпласталося.

Гренуй відклав дрючка, сповнений завзяття. Спочатку розгорнув полотнину, розстелив її догори змащеним на столі та стільцях. Потім він відкинув ковдру. Прекрасний запах дівчини, що раптово піднявся теплою хвилею, запаморочив його. Гренуй знав цей запах, а насолоджуватися, насолоджуватися до повного сп’яніння він буде ним пізніше, коли приборкає й по-справжньому заволодіє ним. Зараз ішлося про те, щоб упіймати його якомога більше, не дати йому втекти, тож треба було діяти зосереджено й швидко.

Вправно розрізавши нічну білизну, він роздяг дівчину, схопив намащену полотнину й накинув на оголене тіло. Тоді перекотив його боком, обтяг донизу краї полотнини й старанно попідмощував їх під тіло, неначе пекар калача. Тепер тіло було замотане з ніг до голови. Лише волосся визирало з мумієподібного згортка. Гренуй обтяв його якнайкоротше й запакував у нічну сорочку. Зрештою накрив ще вільною пілкою полотна обстрижену голову, пригладив кінець, що теліпався, притиснув його ніжним дотиком пальця й повністю перевірив пакунок. Більше не зяяло жодної щілинки, жодної складки, куди міг би втекти коштовний аромат. Дівчина була загорнута бездоганно. Не лишалося більше нічого, як сидіти й чекати, чекати цілих шість годин, до самого досвітку.