Розкажи все

А з усіма цими шрамами, опіками й подряпинами цей скалічений зразок Вебстер більше схожий на того монстра, про якого я попереджала міс Кеті.

У жорсткому переході ми швидко переходимо до наступного кадру — генеральної репетиції нової постановки на Бродвеї, у той момент, коли лунає музика, а весь акторський склад співає, у той час коли міс Кеті піднімає американський прапор на острові Іото, а їй допомагають Джек Вебб і Акім Таміров [199]. Вишикуваний, як у Флоренза Зіґфелда [200], хор із красунь Мака Сеннета [201] піднявся, коли військові з японської імператорської армії в розроблених Едіт Гед [202] коротеньких костюмах, які майже нічого не прикривають, зчепилися ліктями й стали танцювати, так високо піднімаючи ноги, що було видно їхні фашистські сідниці. Спектакль займає весь кадр, зйомка йде із середньої відстані, зображення наповнено рухом, кольором і музикою, поки камера не від’їжджає і ми не бачимо, що ряди партеру — знову — майже всі порожні.

Луїза Райнер співає трохи фальшиво під час «Різанини в Нанкіні», а Конрад Фейдт помилився в кількох танцювальних па під час «Маршу смерті в Корреґідорі», але в усьому іншому перша дія, здається, пройшла гладенько. Постійний плюмаж, справжня грибоподібна хмаринка з білого сигаретного диму підіймається з місця Ліліан Гелман у центрі п’ятого ряду; на флангах сидять Майкл Кертіс [203] і Сінклер Льюїс [204]. На Західній 34-й стрит уже стоїть намет із написом: ««Безумовна капітуляція» — у ролях Кетрін Кентон і Джордж Цукко. Музика й лібрето Джерома Керна та Вуді Ґатрі [205]». Біля службового входу розвантажують вантажівку від друкаря — цілі стоси глянсуватих програм. За кулісами Елай Воллак у ролі Говарда Г’юза [206] щось робить, сидячи в кабіні макета «Смерекового гусака» [207] в натуральну величину, якого виготовили з бальзи.

Падає завіса в кінці першої дії, а дівчата з хору біжать переодягтися в розшиті блискітками костюми акул для сцени потоплення військового корабля США «Індіанополіс» на початку другої дії. Рей Болджер готується померти від того, що серце його переповнилося кров’ю — у ролі Франкліна Делано Рузвельта. Джон Мек Браун готується прийняти посаду в ролі Гаррі Трумена навпроти маленької епізодичної появи Енн Сазерн [208] у ролі Марґарет Трумен.

Посеред моря вільних місць сидимо ми з Теренсом Террі — у двадцятому ряду, в центрі, а нас підпирають пакунки й сумки з товарами від «Блумінґдейлс» і різноманітні пляшки-термоси.

На самоті в дванадцятому ряду, справа від сцени, сидить Вебстер Карлтон Вестворд III, не зводячи своїх яскраво-карих очей з фігури міс Кеті. Його широкі плечі нахилилися вперед, обидва лікті спираються на коліна, американське обличчя повернуте до неї у світлі прожектора.

Якщо сидіти ближче ніж у п’ятнадцятому ряду, фарбоване волосся міс Кеті виглядає жорстким, наче дріт. Її жести нервові й напружені, її тіло оточене страхом і тривогою, роблячи з неї те, що Лоуелла Парсонз назвала б «Нафарбована людина-палиця». Незважаючи на постійну загрозу вбивства, вона відмовляється повідомити поліцію через острах, що з неї будуть сміятися В. Г. Мурінґ у «Філм Віклі» чи Гейл Гортон у «Фотоплей» — зобразять її як недоумкувату колишню, засліплену інтриганом-жиголо. Це вибір між молотом і ковадлом: бути вбитою і приниженою в книзі, яку написав Вебб, чи залишитися живою й приниженою Донованом Педельті чи Міріам Ґібсон у журналі «Скрін бук».

Робітники сцени змінюють гіпсові скелі острова Іото на парусиновий корпус приреченого «Індіанополіса», я неохайно продовжую записи. Моя авторучка шкрябає по паперу, пишучи рядок за рядком — я розробляю план і змову про те, як урятувати мою міс Кеті.

Дивлячись на зразок Вебстера, на риси ідола денних спектаклів, на американський профіль Вебба, Террі питає, чи ми знайшли новий план убивства.

Посеред речення, не перериваючи писати, я знову знаходжу останні сторінки «Рабині кохання» й кидаю їх на коліна Террі. Я кажу йому, що знайшла цей новий варіант у валізі Вебстера сьогодні вранці.

Террі питає, чи я організувала охорону для прем’єри наступного тижня. Якщо ні, він може заїхати по мене до таунхауса. Його очі швидко рухаються туди-сюди по надрукованих сторінках, а він питає, чи міс Кеті вже бачила цю версію своєї кончини.

Перегорнувши сторінки, не припиняючи писати, я кажу йому — так. Через це вона така vibrato [209].

Дивлячись поверх сторінок «Рабині кохання», крадькома кидаючи погляд на мої записи, він питає, що я пишу.

Податкову декларацію, кажу я йому. Я знизую плечима і кажу, що відповідаю на листи шанувальників міс Кеті. Переглядаю її контракти й капіталовкладення. Нічого особливого. Нічого дуже важливого.

Читаючи вголос з нового фіналу історії життя міс Кеті, Террі каже: «Кетрін Кентон цього не знала, але японські якудза заслужено відомі в цілому світі як безжальні, кровожерливі наймані вбивці...»

АКТ ДРУГИЙ, сцена десята

«...Убивця з якудзи, — читає коментатор голосом Теренса Террі, — може виконати вбивство всього лише за три секунди...» У наступному кадрі ми бачимо туманну вулицю. Уявні дублери міс Кеті та Вебстера прогулюються, роздивляючись вітрини, по безлюдному міському тротуару, позолоченому шкіркою сонячного світла магічної години. Це світанок чи сутінки, напевно сказати не можна. Швидка пара затримується біля вітрин, і міс Кеті уважно роздивляється блискучі намиста і браслети, які там виставляються, щільно й щедро оздоблені пучками блискучих діамантів і рубінів, а Вебстер не зводить очей з її обличчя, зачарований її красою так само, як вона — сяючим багатством численного виблискуючого каміння.

Коментатор читає далі: «...Згідно із звичайною технікою вбивства, до цілі треба наблизитися ззаду...»

Пройшовши кілька кроків слідом за міс Кеті, ми бачимо особу, вдягнену в чорну-пречорну одежу; її обличчя сховане за чорною лижною маскою. Чорні рукавички приховують її руки.

«Те, що насправді сталося, може назавжди залишитися найдовшою таємницею світу кіно. Ніхто не зміг би сказати, хто саме заплатив за цей жахливий напад, — читає голос Терpi, — але в ньому виявилися всі ознаки роботи професійного найманого вбивці...»

Щаслива пара продовжує прогулянку, не звертаючи уваги ні на що, крім виблискуючого каміння та власного щастя. Вони рухаються в уповільненій бульбашці власного найвищого блаженства.

«Знаряддям убивства став звичайний льодоруб...» — читає Террі.

Ми бачимо, як фігура в масці витягує клин із гострої, наче голка, сталі, що мерехтить у сонячному світлі, з кишені пальта.

«Супротивнику треба лише зробити один крок, щоб дотягнутися до спини жертви...» — читає Террі за кадром.

Фігура в масці потайки підходить і миттєво опиняється за спиною міс Кеті. Ідучи за нею, чоловік протягує руку до її стрункої шиї, стискаючи жорстоко загострений льодоруб.

«Слідом за тим досвідчений найманий убивця протягує руку над плечем жертви й встромляє кінчик стальної зброї глибоко в м’яку ділянку над ключицею, — читає Террі. — Швидкий поперечний ривок серйозно пошкоджує підключичну артерію та діафрагмовий нерв, викликаючи смертельне знекровлення й задуху впродовж секунди...»

Так-так-так — на екрані відбувається саме це. Кров оббризкує найближчу вітрину, в якій виставлені яскраві, виблискуючі діаманти й сапфіри. Згустки й потоки гарячої крові малюють смужки яскраво-багрового кольору на полірованій шибці, а вбивця в масці тікає, і звук його кроків віддається луною по П’ятій авеню. У сцені вбивства Вебстер Карлтон Вестворд III стає на коліна в швидко зростаючу калюжу темно-червоної крові міс Кеті, бере її обличчя кінозірки в свої великі чоловічі долоні. Світло в її знаменитих фіалкових очах згасає — згасає — згасає.