Вiзантiйська фотографiя

Графомани з сусіднього мурашника (ворожого Місту Термітів) розповідають три хрестоматійні анекдоти про Місто і його мешканців. Ми наводимо їх тексти, але блискучого гумору мурах-графоманів передати не в змозі. Мурахи розповідають анекдоти у темпі «престіссімо» (дуже швидко), а ми звикли споживати гумор у темпі «анданте» (розмірено).

Анекдот № 1

Йшов терміт. Йшло його число. Йшов його колір. Хідник завалився. Терміт здох. Все інше пішло далі.

Анекдот № 2.

З'явився Досконалий Терміт. Жителі Міста сказали: «У-у-у…» Всі, крім одного. Один мовчав. Його спитали: «Чого не радієш?» Той відповів: «А Щелепа була цікавішою».

Анекдот № 3.

З'їв терміт мураху. Ходив, будував хідники. Забув, що з'їв мураху. Ходив, будував хідники. Забув, що з'їв мураху. У хіднику його з'їли кочові терміти. Тоді він остаточно забув, що з'їв мураху — став Остаточним Термітом Що Забув.

Серед мурах розповсюджене також пророцтво Великого Му, згідно з яким в останній день Міста Термітів біля нього з'явиться Несправжнє Дзеркало, у якому зруйнується досконалість…

Для того, щоб уявити собі Місто Термітів у повноті його існування, необхідно доповнити стратегічні спостереження та філософські студії чимось побутово-фраґментарним. Як писав Лонґфелло: «мацьонька мить нам зберігає вічність…» А може не писав. Тільки думав.

Отже, уявимо зустріч двох термітів у підземному хіднику між 10252-им та 5674-им термітниками і спробуємо зрозуміти їхню бесіду. Рух термітів у цьому хіднику пульсуючий. Складні ритми пульсуючого руху нагадують розгортання фіолетових спіралей «Весни священної» Стравінського. На висхідній синусоїди ритму, посеред хідника, зустрічаються два терміти: просто терміт № 10252 і терміт-мордент [15].

— Ти чув, — питає терміт-мордент, — що на жовто-західному кордоні зловили чотирьох комах-шпигунів?

— Трьох, — уточнив просто терміт. — Число четвертого вмерло [16].

— Шпигунів напророчив ординатний Бог [17] термітника № 675, — сказав мордент.

— У 675-му всі Боги пророчі [18], — зауважив мешканець 10252-го термітника.

— А у нашому, — вусики мордента заворушились несиметрично, — Богів вбивали фіолетово [19], а тому вони всі вертикальні [20].

— Якщо Бога вбивати фіолетово, то від нього потім тхне вапняковими числами, — погодився просто терміт.

— Ну, бувай, — сказав мордент.

— Біжи, старий, — сказав просто терміт.

Одинадцятий ступінь

Справжній текст не повинен мати початку, інакше його творцеві довелось би ускладнювати поверхню знаками, що їх зміст наближався б до труїзму: «Спочатку було…»; відтак він мав би розповісти про все відбуте потому. Справжній текст виринає нізвідки; одною зі своїх інкарнацій справжній текст стверджує:

«…бо каста жерців є прадавньою. У первісній простоті Бронзового еону авторитет, замкненість, родова та знакова спадковість цієї касти народжувала владу, необмежену в світі прихованому і значну в світі відкритому.

Якщо на першому ступені посвяти піддані світових імперій давнини були спроможні бачити лише боротьбу династій та торгових кланів — на вищих щаблях втаємниченості Обраному відкривалась заглиблена у містику знакоутворення і заклять боротьба храмів та святилищ за владу істину приховану, боротьба, де спадково переданий прадавній знак важив більше за царство, де магічна формула упосліджувала потугу армій.

Вище знання передбачає три наріжні камені свого існування межи смертних: по-перше, це — гранично узагальнений Бог, можливо Божествений принцип, Єдиний та всеохоплюючий, небайдужий до перебігу земних подій; прийти до Нього можливо через будь-яке з його імен; по-друге, це наявність у середовищі Обраних систем універсальних символів, що мають ієрархію таємничих значень і зрозумілі в цих значеннях всім носіям відповідних ступенів посвяти на планеті; по-третє, це інформація про первісний центр езотерії (Шамбала, Біла Пагода, Безіменний храм тощо), де зберігаються вичерпні дані про втручання Єдиного у земну історію. Деякі з містиків називають цей Центр Спогадом, інші — Присутністю.

Одним із найуніверсальніших символів Присутності для Обраних є знак, що виглядає як коло з крапкою у центрі. Від передвічних часів ойкумени, оповитих мороком неписьменності сущих, цей символ ототожнюється з Сонячним диском і для посвячених учнівських ступенів його зміст огорнутий містеріями сонячної магії. Для посвячених четвертого ступеня (в системі Розенкрейцерів цей щабель обраності обтяжений назвою „Наближений до істини“, в ієрархії Марганця — „Учень Коена, Великий Обраний“) відкривається глибше значення символу. Воно подвійне. У першому розгорненні крапка уособлює Єдиного, а коло, всі сегменти якого рівновіддалені від центральної: — імена Його, що несуть їм Числа [22]. У другому розгорненні центральна крапка позначає таємний центр Присутності, коло — Обраних в океані смертних і суєти смертних.

На шостому ступені посвяченості („Старший Адепт“ в Розенкрейцерів і „Великий Будівничий“ ієрархії Мартинця) тлумачиться порожній простір між крапкою та колом. Вчителі Обраних шостого ступеня визнають цей простір хаосом світу непосвячених, що знають форми Єдиного під виглядом імен його, але неспроможні пізнати Його Сутність безіменно та безформенно — апофатично. Носіям шостого ступеня пояснюють напис гробниці Хревеф у Египті, виконаний невідомим Обраним, ймовірно восьмого ступеня, у 1370 році до н.е. Напис стверджує: „живе Ра-Гор-Ахт, радісний у небесному вирії, в імені своєму як Шу, що є Йот“.

Тлумачення напису починають з пояснення, що „Ра-Гор-Ахт“ є одним із найпотаємніших імен Єдиного в єгипетському лімесі [23] езотерії Обраних, сутність якої — утотожнення всього в Єдиному, що „Йот“ — геометричний знак Сонця, ускладений до Числа.

В окультній системі Тарота Символ розгортається у Число 6-212-666. Остання цифра у Каббалі позначена літерами „мем-самен-вов“ і на восьмому щабелі посвяченості тлумачиться як…»

На цьому текст обривається — справжні тексти пірнають у небуття безболісно. На відміну від людей, тексти не бояться Безодні — рідної сестри своєї, розлученої з ними в давні часи Присутності.

…Ніхто не зміг передбачити, що Маг Внутрішньої ложі Мемфісу обере для Реконструкції Семюела Джеремію Маккона, Магістра Храму. Це сталось у середу, 6 серпня 1780 року, на зібранні Королівської Арки Лондона при мовчазному здивуванні братів вищих ступенів посвяти.

Через три місяці хворий на астму, кульгавий та короткозорий Реконструктор Маккон зійшов пандусом іспанського барка «Амалія» у плинний портовий простір віце-королівської Ліми. Морська подорож знесилила Маккона катастрофічними санаціями шлунку, хворобою, від якої жовтіють вуха та відсутністю ванни. Хвилі двох океанів поглинули три пари дорогих гонвудівських панчох, подертих Реконструктором на слизьких трапах «Амалії», капелюх і два пасма фарбованого волосся, втрачених під час шторму в бухті Сан-Лосіано. Залишаючи барк, Маккон насилу втримався від прокляття Хоні, що ним проклинають негостинні криївки у час прощання; стримала його заборона проклять і клятв, якою зв'язувались Обрані Мемфіської ложі.