Вiзантiйська фотографiя
Вiзантiйська фотографiя читать книгу онлайн
«Візантійська фотографія» презентує прозові твори відомого українського поета, прозаїка, критика, публіциста, автора наукових досліджень з герменевтики текстів, філософії; екзеґета, популяризатора станіславівського феномену.
Про автора:
Володимир Єшкілєв
Народився 23 травня 1965 року. Автор романів «Адепт» (1993, у співавторстві з О. Гуцуляком), «Пафос» (2000), «Імператор повені» (2001), поетичних збірок «Диптих» (2001) і «Занепад Галичини» (2001). Упорядник Малої української енциклопедії актуальної літератури «Повернення деміургів» (1998, разом із Ю. Андрухрвичем, проект отримав відзнаку Форуму видавців). Автор розвідки «Воццекургія Бет» (1998). У 1995 та 1997 роках отримував гранти Міжнародного фонду «Відродження» на персональний проект літературно-філософського часопису «Плерома», у 1999 р. Преміальний грант МВФ. Концептор проекту «Четвер-Імперія» (1993). Автор проекту «Арт-паломництво» (Україна-Ізраїль, 1998). У 1998-2000 роках — куратор міжнародного виставкового проекту «Ознака», у 2000-2001 рр. — концептор і куратор російсько-українського видавничо-виставкового проекту «Станіслав+2», з 2001 року — редактор літературного часопису «Потяг 75/76».
«Єшкілєв відомий як „сірий кардинал нової української літератури“» (Ігор Сід, Москва)
«У „Пластиліновій рушниці…“ Єшкілєва маємо справу з тією Україною, якої, на жаль, більше, ніж усіх інших разом. Це пластилінова, безнадійно інфантильна Україна, що, будучи відштовхнутою батьківською імперською владою, так і не спромоглася пройти обряд ініціації і здобути через друге народження нову, хай навіть віртуальну цілісність». (Олександр Бойченко, Оксана Пендерецька, Чернівці)
«Що Єшкілєв не поет, не критик і не прозаїк — це ясно кожному». (Григорій Штонь, Київ)
«Володимир Єшкілєв — це Дмитрій Галковський української літератури». (Наталія Ігрунова, Москва)
«Невже Єшкілєв — це наш новий Франко?» (Віктор Неборак, Львів)
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
7-ма хвилина уроку
У знаковому просторі назва нової теми спрощується до слова «кохання». Друга частина Симфонії Стану, підпорядкована цій темі, відбувається в темпі Andante (спокійно) і супроводжується символами підпілля та андерґраунду. Центр розгорнення спіралі визначається у відношенні глибинних станових цілісностей Юлії Маркевич та Юрія Зацького. — «3.141. Речення не є сумішшю слів, — читає Балюта, — як музична тема не є сумішшю звуків. 3.142. Сенс можуть виражати лише факти, а не група назв». — Геннадій Пузло потихеньку дістає з-під столу самвидавський рок-часопис. — Вчителька цитує Ковалевського: «Біля Харкова є місце, яке називають Гужвінське, що належало поміщикам Земборським, котрих любив Сковорода за добрість їх…» — Ґольдман нишком підглядає за Золотаренком, який уважно записує лекцію, і лише зрідка відволікається, щоб подивитись на муху. — Тодоська робить помилку в прізвищі «Земборські» і пише «Зомборські». Світлана Гундяк зауважує це і згадує фільм про зомбі. «Зомбі, зомбі, зомбі», — пошепки наспівує вона, обертається і наштовхується на дикуватий погляд Вікторії.
8-ма хвилина уроку
Рука Зацького все ще вивчає структуру тканини Юліної спідниці. — Дмитро Сич витягує з торби підручник з біології і чує шепіт сусіда: «Та не буде він перевіряти домашки. З бе-класу казали, що Тарас Богданович водив їх на екскурсію в парк та навколо озера». — Вивчення структури тканини триває: наявна на Маркевич спідниця зроблена з трикотину (25% вовни, 75% полікапролактаму (— NH — (СН2)5 — CO — In), хоча в можливих паралельних станових визначеностях Другої Теми присутні також міні-спідниці з плащівки, чистої вовни, капрону, нейлону, крепдешину тощо. Ворс трикотину, ніжний на дотик, зігрітий теплом стегна, тягнеться за вологою долонею Зацького. — Ґольдман читає в романі: «Дівчина закриває у живоплоті хвіртку, на котрій відразу спалахує напис: „Не турбувати!“»
9-та хвилина уроку
Розгублена безперервним штурмом вікна, муха сідає на підвіконня. — «Переборюючи втому і хворобу, — розповідає Тетяна Юрківна, — Сковорода прибув у село Іванівку.Тут він 9 листопада 1794 року і скінчив свій життєвий шлях. Запишіть дату, вона є на дошці». — Іван Гундяк на прізвисько Бічуноза перестає чухати носа і записує дату. Мітов штовхає його стілець. Бічуноза не обертається. Він виводить число «1794» і згадує, що Галина Соболь живе в дев'яносто четвертій квартирі. Йому знову свербить ніс. — «Запишіть, будь ласка, — продовжує вчителька, — славетний напис, який Григорій Савович заповів викарбувати над місцем свого останнього спочинку:
„Світ ловив мене, але не спіймав“». — «3.262. Те, що не знаходить свого виразу в знаках, виявляється в їх застосуванні», — смакує Балюта карбовану тезу Вітґенштайна: «Те, що знаки приховують, виповідає їхнє застосування». — Зацький знімає руку зі стегна Маркевич. Та повертається до нього і шепоче: «Стомився?» — Тодоська замість «спіймав» пише «споймал». Світлана Гундяк штовхає її лікоть: «У тебе помилка!» — У Попадюка перестає писати ручка і він розгвинчує її корпус. Шість обертів. Ампула порожня, як лоно пустелі Аравійської. — Уляна Тарасівна відмічає в записнику: «Біографія Сковороди — десять хвилин».
10-та хвилина уроку
Розгорнення теми Кохання отримує додатковий імпульс: Маркевич розстібає верхній ґудзик шкільної уніформи. Зацький намагається не дивитись у її бік. Соболь повертається до сусідки і помічає червоне обличчя Зацького та розщеплений ґудзик у Юлії. В просторі обумовлених координат стану Галини колір згаданого обличчя розпадається на п'ять відтінків: аонь, май, шангао, юаро-бінь, бінь-го (згідно з класифікацією, визнаною китайським імператорським двором в епоху імператриці у (684—705 pp.). (Колір вух Зацького поступ змінюється від частково-локального Каро-бінь до повного бінь-го. Юлія Маркевич торкається середнім пальцем лівої руки другого ґудзика). — Ґольдман знову спостерігає за Золотаренком і згадує, що забула вдома зошит з біології. — Пузло відкриває рок-часопис на сімдесят дев'ятій сторінці, де вміщено інтерв'ю Єгора Лєтова і текст його пісні «Місячний лилик». Пузло починає переписувати текст «Місячного лилика» у свій записник. Роблячи це, він гризе ніготь великого пальця лівої руки.
11-та хвилина уроку
«З.32. Знак є частиною символу, який можна сприйняти чуттєво». — Маркевич бере другий ґудзик двома пальцями. Тетяна Юрківна не витримує і повертається до неї: «Тобі парко, Юліє?». Їхні погляди на мить зустрічаються. У великих чорних очах Маркевич мавпує Безодню безмежний, нерухливий, впевнений у високій якості мавпування, спокій: «Так, Тетяно Юрківно, дуже парко». Зацький вдає, що пише в зошит. Галина Соболь усміхається. — «А тепер, — каже вчителька, — Діанка прочитає нам вірша Максима Рильського, присвяченого Григорію Савовичу Сковороді». Діана Гундяк іде до дошки. Золотаренко помічає масну пляму на її спідниці. — Пузло зустрічає в тексті Лєтова нецензурне слово і вагається, чи записувати його, чи поставити три крапки.
12-та хвилина уроку
«Благословенні ви, сліди, — читає вірша Діана, — Не змиті вічності дощами…» Горембйович підглядає за Балютою і намагається прочитати назву книги, що читає співголова Філософського товариства. «Що він читає?» — питає Олег Антіна Попадюка. «Про Еманюель», — повідає той. — Маркевич тулиться до Зацького і питає його: «Хочеш, я розстібну всі ґудзики?» Зацький мовчить. Тетяна Юрківна дивиться на Юлію гранично можливим для вчительки поглядом. Так втомлений шляхами клоун мандрівного цирку дивиться на дресировану мавпочку, котра псує йому антре раптовою втечею з арени. — «Використовується сучасна література. Актуалізація теми», — нотує завуч і додає: «Вірш…» — перекреслює слово «вірш» і пише: «поезія М. Рильського». — «Головне у відкритому уроці — відкритість», — вирішує Балюта, і на зовнішньому обрії Симфонії виникає поблажливо-благословенний фантом Карла Ясперса. Славомирові кортить ще раз подивитись у бік Маркевич, але він визнає таке бажання «комплексом Лоліти», стримує себе і замикає над своїми бажаннями стулки Ясперсової категорії Gehäuse [14] — Галина Соболь виймає із зошита-чернетки клаптик паперу і пише на ньому: «Будеш далі чіплятися до Юрка, сучко, отримаєш в морду». Вона віддає записку Стьобецькій: «Передай Маркевичці».
13-та хвилина уроку
Стьобецька чекає — вчителька нахиляється над класним журналом, ставлячи «п'ятірку» за відповідь Діані Гундяк. Галина Гундяк витягує з-під підручника чотирикутне дзеркальце. — «Ось ми познайомилися з біографією Григорія Савовича Сковороди, — говорить Тетяна Юрківна, — а тепер нам потрібно зрозуміти його філософську теорію. Ось на дошці…» Вчителька бере указку і обертається до дошки. Стьобецька кидає записку Соболь на стіл, де сидять Маркевич і Зацький. — Пузло дописує «Місячного лилика». Його сусід Олійник витягує з ранця іграшку «робот-трансформер» і запитує в Пузла: «Як буде по нашому „трасформер?“» «Якщо російською — „обманоїд“, то українською буде „облудоїд“», — відповідає Пузло. — «…Ось ви бачите на дошці схему», — Тетяна Юрківна робить указкою обертовий жест, подібний до фехтувальної вправи часів Людовика Тринадцятого. — «На схемі репрезентовано світогляд Сковороди». Намальована на дошці схема складається з трьох кіл, з'єднаних між собою подвійними стрілками. У лівому колі написано: «мікрокосм людини», в правому: «макрокосм, або Природа», у центральному: «світ біблійних символів». «Перш, ніж я поясню вам зміст схеми, — каже вчителька, — перемалюйте її в зошити». — Наявний простір наповнює дріботливе грюкання писемних пристроїв.
14-та хвилина уроку
Зацький піднімає руку: «Тетяно Юрківно, можна вийти?». Вчителька киває головою на знак дозволу. Зацький проминає двері класу, виходячи з внутрішнього простору симфонічної орхестри; з цього моменту Тема Кохання в Симфонії Стану починає занепадати. — Учні й завуч перемальовують схему в свої зошити. В трактаті Вітґенштайна Балюта натрапляє на тезу: «У реченні „Цей старий уже дуже старий“, де друге слово є іменником, а останнє прикметником, ці слова мають не просто різне значення, а є різними символами».