Задуха

І тільки згодом, через багато років, коли цей маленький невдаха закінчив із відзнакою коледж і вступив на медичний факультет Університету Південної Кароліни — коли йому було вже двадцять чотири й він навчався на другому курсі, коли мамі поставили діагноз, і його призначили її опікуном, — тільки тоді до нього дійшло, до цього маленького шмаркатого ябеди, що вирости сильним, багатим і розумним — це тільки перша половина в історії твого життя.

А зараз у нього ломить вуха від холоду. Паморочиться в голові, дихання прискорене. Груди вкрилися сиротами. Соски затверділи від холоду, як два червоні прищі, і він каже собі, цей дрібний слизняк: насправді, так мені й треба.

І мама йому каже:

— Хоча б стій прямо.

Він розпростує плечі й уявляє, що світло від фар — це прожектор за спиною розстрільної команди. Запалення легенів — так йому й треба. Туберкульоз — так йому й треба.

Дивись також: гіпотермія. [3]

Дивись також: черевний тиф.

І мама йому каже:

— Завтра мене вже поруч не буде.

Мотор крутиться вхолосту, з вихлопної труби виривається синій дим.

І мама каже:

— Тому стій спокійно й не виводь мене з себе, а то я точно тебе відшльопаю.

І вже, звичайно, цей маленький шкода заслужив, аби його відшльопали. Все, що з ним відбувається, — це все справедливо. Так йому й треба, шмаркатому недоумкові, який і справді вірить, що все обов'язково буде краще. Коли-небудь у майбутньому. Якщо ти вперто працюватимеш.

Якщо ти сумлінно вчитимешся. І швидко бігатимеш. Усе буде добре, і ти неодмінно чогось досягнеш.

Різкий порив вітру — сухий і колючий сніг осипається з дерев. Сніжинки колють вуха та щоки. Сніжинки тануть між шнурками черевиків.

— Ось побачиш, — каже мама, — це варте того, щоби трішечки постраждати.

Це буде історія, яку він розповідатиме своєму синові. Коли-небудь.

Та дівчина зі Стародавньої Греції, каже мама, вона більше не бачила свого коханого. Ніколи.

І дурний хлопчик дійсно вірить, що картина, скульптура або історія і справді здатні замінити тобі людину, яку ти любиш.

І мама каже:

— У тебе ще все попереду.

У це важко повірити, але дурненький маленький хлопчик — лінивий, смішний і недоладний — просто стоїть і тремтить од холоду, мружачись при світлі фар, і ні крапельки не сумнівається, що в нього все буде добре. Коли-небудь у майбутньому. Він поки ще не розуміє і зрозуміє ще дуже не скоро, що надія — це просто черговий перехідний період, який треба перерости. Він вірить, що це можливо — створити щось таке, що залишиться на віки.

Тепер лише при згадці про це він почувається ідіотом. Дивно навіть, як він прожив так довго.

Отже, якщо ви збираєтеся це читати, то не треба.

У цієї історії не буде доброго, сміливого, відданого героя. Герой цієї історії — не та людина, в яку можна закохатися.

Просто до відома: те, що ви збираєтеся читати, — це жорстка й безжальна історія запеклого наркомана. Тому що майже в усіх реабілітаційних центрах, розрахованих на дванадцять ступенів, четвертим пунктом стоїть завдання описати своє життя. В усіх подробицях. Кожний зрив, кожна провина, кожне паскудство, яке ти вчинив, треба все записувати. Повний опис твоїх гріхів. Таким чином, ти їх нібито усвідомлюєш. Для себе. І потім начебто більше не повторюєш. Принаймні намагаєшся не повторити. Такі програми існують для алкоголіків, наркоманів, ненажер і людей, які страждають на секс-залежність. Одержимих сексом.

Таким чином, у вас завжди є можливість повернутися в минуле — до найгірших моментів із вашого життя.

Тому що вважається: той, хто не пам'ятає свого минулого, приречений повторити його знов і знов.

Отож, якщо ви все-таки це читаєте… сказати по правді, це не з вашим розумом братися до цієї справи.

Той дурний маленький хлопчик, та холодна ніч, усе це — чергова маячня, аби було про що подумати під час сексу. Щоб довше не кінчити. Ну, то якщо ви хлопець.

Той дрібний засранець, якому мама сказала:

— Іще трішки, зовсім ледь-ледь. Потерпи. Постарайся не рухатися. Постарайся, і все буде добре.

Авжеж.

Мама сказала:

— Коли-небудь ти зрозумієш, що воно того варте. Я обіцяю.

І маленький безглуздий дурник, найвредніший на світі хлопчисько, просто стояв напівголий у снігу, ловив дрижаки і дійсно вірив, що хтось і справді може пообіцяти щось настільки нездійсненне.

Тож якщо ви гадаєте, нібито вас це врятує…

Буцім і справді є щось, що вас урятує…

Це було останнє попередження.

Розділ другий

Коли я добираюся до церкви, на вулиці вже темно. Пускається дощ. Ніко чекає біля бокових дверей, аби хто-небудь їй відчинив. Вона мерзлякувато щулиться. На вулиці холодно.

— Ось, потримай поки що, — каже вона й суне мені в руку теплий жмутик шовку.

Вона каже:

— У мене немає кишень.

На ній — коротке півпальто зі штучної оранжевої замші з яскраво-оранжевим коміром. Із-під пальта вибивається поділ плаття у квітковому узорі. Ноги голі, без колготок. Вона піднімається сходами, незграбно ступаючи в своїх чорних туфлях на височенних шпильках.

Шматинка, яку вона мені дала, тепла й волога.

Це її трусики. І вона всміхається.

Всередині, за скляними дверима, якась жінка човгає шваброю по підлозі. Ніко стукає в скло й показує на годинника в себе на руці. Жінка занурює у відро швабру. Потім витягає, віджимає, прихиляє до дверей і лізе до кишені за ключами. Відмикає нам двері, кричить крізь скло:

— Ваша група сьогодні в кімнаті 234! У класі недільної школи!

Народ уже збирається. Під'їжджають машини, люди підіймаються сходами. Я пхаю трусики Ніко до кишені. Всі з нами вітаються, ми вітаємось із усіма. Вірте чи не вірте, але ви всіх їх знаєте.

Ці люди — живі легенди. Всі ці чоловіки й жінки — ви про них чули. Не могли не чути.

У 1950-х одна провідна компанія з виробництва пилососів унесла невелике вдосконалення в дизайн. Вони помістили у всмоктувальний шланг маленький обертовий пропелер, і він розрізає нитки, собачо-кошачу шерсть і взагалі всяке сміття, яке може забити шланг.

Так, ідея була непогана.

А що з неї вийшло? Багатьом із цих чоловіків довелося звертатись у травмопункт із покаліченим членом.

В усякому разі, так подейкують.

Або ось іще стара міська легенда про симпатичну домогосподарку, якій друзі та родичі вирішили влаштувати сюрприз на день народження. Вони всі нишком зібралися в далекій кімнаті, а коли всім натовпом посунули до вітальні з криками «З днем народження!», вони виявили, що винуватиця торжества лежить напівгола на канапі, а цуцик — улюбленець усієї сім'ї — лиже її між ногами, де намазано арахісовою олією…

Так ось, це було насправді.

Або та легендарна жіночка, що полюбляла робити мінет хлопцям, коли вони за кермом, тільки одного разу її кавалер утратив керування й так різко вдарив по гальмах, що вона відкусила йому половину. Я особисто знаю обох.

Всі ці чоловіки та жінки — вони всі тут.

Саме через них у кожному травмопункті серед хірургічних інструментів обов'язково є дриль із алмазним свердлом. Аби просвердлювати дірки в товстих денцях скляних пляшок із-під шампанського чи содової. Тому що поки не просвердлиш дірку, пляшку не вийняти — через тиск.

Люди приходять до травмопункту серед ночі й заявляють, що оступились і впали просто на кабачок, або на лампочку, або на ляльку Барбі, або на більярдну кулю, або на домашнього пацюка, який так недоречно потрапив під ноги.

Дивись також: більярдний кий.

Дивись також: плюшевий хом'ячок.

Вони постійно сковзаються в душі й падають точнісінько задом на густо змащену жирним кремом пляшечку з шампунем. Вічно на них нападають на вулиці збоченці-маніяки й ґвалтують за допомогою свічок, бейсбольних м'ячів, зварених круто яєць, електричних ліхтариків і викруток, які тепер треба вийняти. Я знайомий із кількома хлопцями, які застрявали в зливних отворах своїх джакузі.