Твоя дитинка

Бо ми є тiльки тим, ким себе вiдчуваємо.

Вона - його жабка. Вони вiдчувають це обоє. Тому Алоїз так її i називає. «Жабка» любить проводити з ним ночi. Але не секс робить їх цiкавими (хоча жодна нiч не минає без любощiв). Вночi вони нiколи не розтуляють обiймiв. Вiн пригортає її мiцно-мiцно. А вона, яка так завжди не любила, коли хтось бiля неї спить, приймає його руки, як щось найкраще на свiтi…

Їхня квартира крихiтна. Але якщо б вона була ще втричi меншою, вони б цього навiть не помiтили…

Вони кохають одне одного, але страждають самотнiстю, ревнощами та iншими страхами, якими їх нагородило життя у процесi набування досвiду.

Алоїз постiйно вiдчуває якесь невдоволення життям. Часто ввечерi, коли Нiнка стоїть бiля плити, Алоїз каже:

- Кицю, така спустошенiсть всерединi. Така незрозумiла туга…

Вона мовчить, але думає так само. Просто не озвучує. Жiнки в цьому сенсi набагато розумнiшi за чоловiкiв.

«Звiдки береться той сум?», - думає вона, i чомусь не говорить, що її серце часто безпричинно б'ється занадто швидко.

Для того, аби збудувати правильнi стосунки, потрiбно, щоб мiж людьми була довiра.

Коли Нiна розповiдає Алоїзовi про вечiр проведений не з ним, вiн ображається, бо не вiрить, що вона нi з ким бодай не поцiлувалася.

Коли Алоїз розповiдає про вiдрядження, вона також не вiрить у його чеснiсть. Кожного разу, коли хлопець повертається з дороги, Нiна плаче, привертаючи до себе увагу. Хоче, щоб вiн вдесяте, всоте казав, що йому потрiбна тiльки вона, його мишка, його оленяточко. Що Нiна - це все, що в нього є. Аби вiн покривав цiлунками заплаканi очi. I вже не важливо, чи мав чоловiк у тому вiдрядженнi жiнку, чи нi - головне, що зараз вони разом.

Коли Нiна розповiдає про вечiр його вiдсутностi, тепер уже ображається Алоїз. Ясна рiч, вiн не плаче. А вона так само його голубить, обiймає, запевняє. Нiна називає його тими словечками, якi вигадав для неї вiн.

Але пестунка щедрiша на лагiднi прозивки, тому завжди їх говорить. Алоїз часто робить вигляд, що йому не подобається, коли дiвчина бiгає до нього кожну хвилину, особливо, якщо вiн працює.

Вiн кривиться:

- Менi потрiбнен абсолютний спокiй! Не заважай.

I тiльки-но вона виходить із кiмнати, ображена неувагою, як вiн одразу бурмоче собi пiд нiс, але так, щоб почула Нiнка:

- Щось в хатi зимно… Що б тепленьке накинути на плечi? Ти не пiдкажеш?…

1.8

Привiт, кицько!

Уночi погано спав. Усiляка дурня в голову лiзе. З'явилися манiї. Наприклад, що можу стати iмпотентом. Уявляєш?

А на твоє запитання моя вiдповiдь така: ми будемо разом. От тiльки, чи надовго? Зрештою про це взагалi не варто думати. Треба просто ЖИТИ. Жити, як хочеться нам.

Знаєш, сьогоднi я подумав, що, можливо, це випробування потрiбне. Це як пiст перед Великоднем. Аби його оцiнити, треба за нього перестраждати. Але скiльки вже можна страждати?

Менi чомусь думається, що ми будемо незвичною парою.

Я скоро стану безстатевим, як янгол.

Цiлую тебе.

Твiй задивлений у майбутнє Алоїз.

2.8

Мине деякий час i тобi зателефонує Владiмiр. Ти дуже здивуєшся, бо номера твого телефона майже нiхто не знає.

Пiсля довгої мовчанки i копошiння в пам'ятi ти нарештi запитаєш, чого йому треба. Вiн вiдповiсть, що хоче з тобою прогулятися. Ти, трохи подумавши, вирiшиш пiти заради того, аби пояснити йому, що не прагнеш, аби хтось розбавляв твою самотнiсть.

Ви гулятимете мiстом, i вiн запрошуватиме тебе в усi нiчнi клуби, пропонуватиме поїхати з ним в грецiї-францiї-iталiї- швейцарiї… Ти ж тiльки втомлено зiтхатимеш.

Потiм вiн глипне на твої чобiтки i скаже:

- Так-так. Завтра ми должни пойтi на ринок i купiть тєбє новиє сапожкi.

- Нi, - скажеш ти, - менi i в цих добре.

- Та ти чо! Кагда дают - нада брать.

Ти пошкодуєш, що погодилась на зустрiч, але змовчиш.

- А какiє тєбє духi купiть? - знову недоречно запитає вiн.

- А для чого?

- Давай пайдьом на дiскотєку!

- Нi, дякую…

- В рєстаран… - його рука весь час намагатиметься обiйняти твою талiю. Тебе струсоне: чому, ну чому має знайтися хтось, хто висмикує тебе зi стану спокою!… I тодi ти почнеш розмiрковувати над новою фiлософiєю. Фiлософiєю пристосування. Вчитися бути щасливою попри те, що тобi заважають.

- Я так хачу женiться, iмєть дєтєй… Мнє так адiнока… Я хачу iмєть трьох-чєтирьох дєтiшек. Чтоби в домє всєгда било шумно, чтоби дєтi бєгалi i називалi меня папой…

А ти милуватимешся старим Рейном, кораблями й казковим небом, на тлi якого так виблискує вода. Ти полюбиш цю спокiйну воду, цi бiлi пароплави, високе небо i навiть цього Владiмiра, що несе тут казна-що, аби вкласти тебе до лiжка…

- Я так люблю сматреть на звьозди… - почне вiн третю безуспiшну атаку. - Нєбо i звьозди… Рамантiка… А кагда єщьо

любiмая дєвушка рядом… О, какоє ето счастьє! Душа трєпєщєт…

Ти ж згадуватимеш набережну рiдного унiверситетського мiста. Мiста, де ти вперше побачила стежку до свого щастя. Хтось iз провiнцiйних лiтописцiв писав, що тут найдовша липова алея в Європi… Але тобi все одно: довша вона чи коротша. Яке це має значення, коли ти її любиш? Але так само ти любитимеш i цю рейнську набережну. На твiй стан крадькома, нiби боячись бути вiдкинутою, знову ляже наполеглива рука. Ти нiби ненароком вiдсунеш її, аби нiкого не образити. Але рука не зрозумiє натяку.

Тодi ти зупинишся, подивишся у вiчi Владiмiру i скажеш:

- Послухай. Якщо ти хочеш заманити мене в лiжко, то так i скажи. I я дам тобi свою вiдповiдь. Тодi ми будемо чесними. Для чого ця гра? Я не хочу грати… - i спокiйно простуватимеш далi, спостерiгаючи за рудою баржою, навантаженою вугiллям. Бо перша ознака щастя, це коли тобi легко казати «нi».

- Ти мнє просто очєнь нравiшься… Я гатов повторять ето снова i снова.

- Володя, я не буду з тобою кохатися. Бо не хочу цього.

- Да пошла ти на фiг! - несподiвано прошипить вiн i, розвернувшись, пiде геть.

Ти навiть не озирнешся. Йтимеш далi, доки не побачиш лавицю. Сядеш, продовжуючи милуватися спокiйною рiкою i високим небом. Бо твоя фiлософiя дуже проста: нiщо не має вiдволiкати тебе вiд стану внутрiшнього щастя…

Ти подумаєш, що варто написати коханому листа i сказати, що йому не потрiбно себе стримувати. Бо хто ти така, щоб обмежувати його свободу?

Головне, щоб людина робила те, що хочеться. Тодi буде гармонiя.

Бачиш, ти теж навчилася вiдпускати! Навчилася не робити пут для близької людини. Твоє его нарештi пiшло геть. Невже, ставши щасливою, обмежуватимеш свободу iнших?

Разом iз его пiшли ще двi речi: вiчне порiвняння i ревнощi.

Тепер ти вже не прагнутимеш, аби вiн був тiльки твоїм…

3.8

Одного дня, випадково прочитавши в газетi про вагiтнiсть i протизаплiднi засоби, десятилiтня дiвчинка подумала: «А що як я завагiтнiю?? Що менi скаже тато?»

Тому на перше вересня вирiшила подарувати своєму семикласнику власноруч зробленi презервативи. Її фантазiї вистачило на те, аби вiдрiзати з гумових рукавичок пальцi. Оце вона й понесла до школи у свiй новий п'ятий клас.

Пiсля урокiв вони ховалися в зарослях очерету, який упирався в берег невеличкої рiчечки.

- Ти впевнена, що це презервативи? - розглядав з цiкавiстю хлопець.

- Звичайно! Справжнiсiнькi!

- Ну, тодi менi потрiбен бiльший розмiр!

- Не пiдходять?

- Нi, малi… Завузькi…

- Шкода.

- Слухай, а ти не хочеш попробувати справжнього сексу?

- А хiба в нас - не справжнiй?

- Нi, не справжнiй. Я вже раз пробував, коли був у баби на канiкулах.

- Що ж я маю робити?

- Нiчого, просто нагнутися. Отак.