Пригоди Мак-Лейстона, Гаррi Руперта та iнших

На ріжку Гаррі став, притулившися до стінки, й удавав, ніби розглядає щось чи поливає паркан. Кет узяла гроші й через три хвилині — всі три хвилині Гаррі стояв, мов прикутий до паркана, — повернулася з одежею. Було пізно, на вулицях уже нікого не було. Гаррі швиденько перевдягався, і вони пішли в корчму, де наймали нумери для проституток. Кет сіла на ліжко, Гаррі витяг з кишені документи, що йому дав Дюваль. Тут був закордонний пашпорт з усіма візами до Радянського Союзу. Було сотні півтори доларів.

— Що то в тебе? — запитала Кет, побачивши, що Гаррі мовчить і про щось міркує.

Гаррі не одповідав.

— Любенький мій, тебе спіймають! — жалісливо сказала Кет.— Од них не втечеш.

— Ти хороша дівчина, — одказав Гаррі. — Я тебе взяв би був із собою, та це ніяк не виходить. Треба хоч самому втекти.

В цій хвилині клацнули двері в кімнаті поруч. Хтось займав сусідній нумер. Гаррі й Кет роздяглися й лягли на ліжко...

Лейстон, приїхавши до Нью-Йорку й наплювавши на телефонограми й таке інше, поїхав просто до Моргана сам своєю особою.

Ніхто вже не брав його акцій. Щоб підвищити курс, він сам купував їх гамузом. Акції летіли в його контору, а чеки вилітали з контори. В нього опинилось більш як половина власних акцій, а вони все падали й падали в ціні.

Морган його не прийняв. Немає вдома.

За три дні Морган скупив всі його акції по ціні, нижчій від номіналу. Лейстон почув, як у нього згинаються коліна. Морган вирішив з'їсти його живцем!

В розмові з бухгальтером з'ясувалося, що доктор Ріпс вів неправдиві рахунки. Хоч сума, яку забрав цей шановний учений, не могла мати ніякого значіння в загальному балансі Лейстоновому, але міліярдер скреготав зубами, думаючи, що доктор завіз із грішми й дочкою його комерційне щастя. Бухгальтер меланхолійно витер піт з лисини...

Лейстон починав тупіти. Раптом йому схотілось спати. Не встиг він дійти до спальні, як його перестріла міс Древінс, головна економка.

— М-р Лейстон, м-р Сідні щез з дому, — промовила вона... й сіла на підлогу. Поважна жінка, побачивши вираз на лиці Лейстона, сіла просто на підлогу. З-під неї потік струмочок і обтік її навкруги калюжкою. Лейстон копнув її ногою й увійшов у спальню. Це був уже не славетний і могутній м-р Лейстон, король хемічної промисловости, це був просто беркширський кнур, ірландський крамарчук. На його тупій пиці було написано тільки одне бажання — виспатись!

Увійшовши в кімнату, він повалився на ліжко й захропів.

В домі зчинилася метушня. Викликано лікарів. Лейстон прокинувся, обложив лікаря кількома словами, не уживаними в манастирях та інститутах для шляхтянок, виразно плюнув на підлогу й, повернувшись до стінки, захропів ізнову.

Міс Древінс нарешті підвелась з підлоги.

— Дженні, затріть підлогу, — сказала вона. — Я розлила шклянку води.

Дженні затерла калюжу. Вона була дуже здивована, не побачивши ніяких слідів шклянки. Невже ж міс Древінс заховала її під спідницю!

Вночі Кет прокинулася від якогось рівного гудіння, наче хтось пустив механічне свердло. Вона збудила Гаррі, й вони стали прислухатись. Гуло з сусідньої кімнати. Кет схопилася з ліжка й кинулася до дверей. Двері розчинилися — вона вийшла в коридор. Так, не було сумніву, гуло з сусіднього нумеру. Кет швиденько вдяглася і збудила служника.

— Хто в сусідньому з нами нумері? — запитала вона нервово.

— В сусідньому нумері... — протер очі служник, — у сусід-ньому нумері — а який це нумер?

— 27! — випалила Кет. — Кажіть мерщій. Хто такий, що він робить?

— У 27-ому якийсь робочий з струментом. Він робить якісь дірки в чомусь. Продає щось на базарі. Для чого це вам?

— Так, — сказала Кет і пішла до Гаррі.

Той, розміркувавши справу, знову завалився спати.

Треба було виспатися в певнім місці. Хтозна, чи доведеться спати завтра? Кет сиділа й слухала. Гудіння спинилося, почало стукати молотком. Було дві годині ночі. Кет заснула сидячи, мотнула головою, прокинулася й знову лягла на ліжку. Молоток ізмовк. Вона заснула.

Посвердливши діру, д-р Ріпс вийшов навшпиньках у коридор і заклеїв шпарки на дверях у 26-ий нумер. Потім він узяв з робочого мішка цинковий балон, приладив кран до дірочки в стінці й одкрив його. Через десять хвилин він закрив кран, витягши його з дірочки, і заклеїв дірочку наготовленим корком. Ще через п'ятнадцять хвилин благородний учений знову вийшов, акуратно й безслідно зняв приклеєний молоком папір з дверей нумера 26-го і, увійшовши в 26-ий нумер, засвітив кишеньковий ліхтарик, поставив на підлогу якусь триногу посудину з порошком, вилляв у порошок якусь рідину й вискочив знову з кімнати.

Ще через три хвилині д-р Ріпс знову увійшов у 26-ий нумер. Тепер він насипав у свій триніжок вугілля й підпалив його папером.

Далі благородний хемік обшукав Гаррі якнайпильніше, витяг усі документи й гроші. Тіло було ще зовсім тепле. Ріпс стягнув з трупа кальсони й ретельно шукав ще. Нарешті йому пощастило. Піднявши картонову підстілку в черевикові, він побачив, що вона списана насподі хемічними формулами. Цю табличку він захопив у кишеню.

Методично й не поспішаючи, д-р одяг Гаррі, витягнув і спалив підстілку з другого черевика, поклав документи й трошки грошей Гаррі назад в кишеню. Потім поставив на триніжок чайник з водою. Газ од триніжка вже вдаряв йому в голову. Він вийшов, зайшов до свого нумера, забрав речі й спустився сходами вниз.

За три дні він вирушає до Радянського Союзу. Те, що не вдалося Мессебі й Лейстонові, удалося докторові хемії Джимові Ріпсу. В його руках був спосіб добувати штучний протеїн. Гаррі й Кет ще теплі лежали поруч на ліжку...

Такого-то числа, такого-то місяця доктор хемії Джим О. Кенан вийшов з вагону Sleeping Car на пероні Червоного Петрограду. Він ішов... втім, треба сказати, що зараз він не думав про те, куди він іде. Він дивився скільки міг — адже ж він приїхав в країну голодних дикунів.

Почалося з того, що містер Кенан викинув на перон недокурок сигари. До містера Кенана підійшов чоловік у форменім одязі й, зробивши чемний жест рукою, запропонував йому йти за ним. Містер Кенан, вважаючи, що чоловік хоче з ним познайомитись, вирішив, що заводити знайомства в країні дикунів ще зарано, й попрямував спокійно до виходу. Але чоловік наздогнав його, став перед ним і повторив жест.

— Забирайтесь к лихій мамі, — сказав О. Кенан по-англійськи. — Я не маю ніякого бажання з вами випивати!

Коло них зібралось дві-три душі. Якийсь чоловік у військовій сорочці сказав по-англійськи:

— Ви мусите сплатити штраф за те, що викинули недокурок на перон!

— Goddam, — розсердився Кенан. — В Нью-Йорку, в культурній країні кожен громадянин викидає те, що йому не потрібне, на вулицю!

— В нас викидають сміття в скриньки, — чемно сказав чоловік у сорочці.

Заплативши штраф, м-р О. Кенан почав обмірковувати свою справу. В багажі він мав консерви м'яса, супа консоме, супа з черепахи, каву, шоколад і все інше, що мусить мати культурний чоловік у країні голодних дикунів.

Він міг, правда, якось полагодити свої справи з АРА й дістати звідти пайок, але м-р О. Кенан дуже добре знав, які продукти постачав для АРА містер Мак-Лейстон і інші благодійники голодного людства й, згадуючи ці продукти, його навіть трошки вернуло.

Поки що м-р Кенан не мав ніяких документів від АРА і знав напевне з оповідань емігрантів, що його по виході з поїзду негайно заарештують і посадять в «Тше-Ка», де його годуватимуть супом із щурів. Він свідомо йшов на це, бо іншого виходу все одно не було — доведеться перетерпіти, дикунам він пояснить, що культурний «yankee» не може їсти суп з пацюків, бо це шкодить йому на шлунок, і що таким чином місцеві звичаї, очевидно, до нього не стосуються.

На превелике здивування м-ра О. Кенана, його на вокзалі не заарештовано. Не заарештовано його також по виході на вулицю. Мало того, м-р О. Кенан і сліду не бачив мальовничих бандитів із Тше-Ка, що з них кожен обвішаний бомбами, оперезаний кулеметними стрічками, а в зубах про запас тримає ножа. Замість бандита до нього підійшов той чоловік у сорочці, що пояснював йому інцидент на вокзалі.