Iнтелigент

«… Распутін…»

Кілька окремих облич. Зніяковілих, полохливих, пересичених змістом, пригнічених. Обличчя дружини, що говорить: «тсс»…

Ви не помітили нічого спільного в усіх цих різноманітних виразах? – Спільне є завжди в таких випадках: задоволення… Так, так, – не дивлячися навіть на пригніченість… Люди страшенно люблять подібні балачки про свою владу, смакують їх, насолоджуються, а хто навіть слинку пускає. Необхідність таємниці – тільки посилює задоволення. Як перець, скажімо… Необхідність ця, звичайно, очевидна й безперечна. Мій герой – людина розумна й тому завжди законослухняна та льояльна…

Інтеліґент, б’ючи себе в груди, з щирим почуттям вигукує:

«Куди ми йдемо?!»

Ніхто не відповідає, але всі, кожен по-свойому, захоплені… Інтеліґент робить страшне обличчя:

«Так це ж…»

Тривожне очікування на лицях слухачів напружується до останнього…

«… революція!!!»

Лиця слухачів цілком збентежені… Екран темнішає.

Дорогий читачу, для нас з вами зараз слово «революція» стало таким же звичайним, як слово «здрастуйте». Тому, можливо, вам трудно буде зараз зрозуміти страшний вплив, що в ті часи це слово робило на суспільство, в якому мій герой жив… Проте багацько з вас теж жили в ті часи в тому суспільстві, – вам досить просто згадати… Згадайте ще купчиху в Островського з «металом», «пеплом» і «жупелом»…

Екран темнішає, не будучи в силах передати з належною яскравістю ті збентежені почуття, що обурювали певну частину громадянства в ті передгрозові дні… Та й нічого приємного не було в цих картинах… На темному екрані з’являються контури літер:

Прийшли…

На екрані знову ляльки. Посередині лялька Миколи II стоїть непорушно з обличчям, що нічого не показує. Вбігає лялька жандарма. Вона стурбована, стурбовано рапортує. Лялька Миколи махнула рукою. Жандарм тягне кулемета, влаштовується, збирається стріляти. Микола ввесь час зберігає лялькову непорушність…

По вулицях бурхливі маніфестації. Над головами віють прапори…

Знову ляльки. Микола, як і раніш, непорушний. Жандарм метушиться біля кулемета… Величезні чоботи входять у кадр. Летить у бік жандарм з кулеметом. Далі летить Микола… Лялька Миколи лежить боком у повному ляльковому спокої…

Точна, історична правда…

Бурхлива маніфестація робітників.

Ви чуєте мірний крок? Спільний крок, міцніший кроку «в ногу», – ним керує ритм душ. Раз! Два!

Генерал перекидається, як лялька…

Ви бачите, як чітко він перекинувся?.. Раз! Немає!

Поважна дама падає, як лялька…

Раз!..

Поважний цивільний перекидається, як лялька…

Раз! Немає!

Поважні мощі валяться, як лялька…

Раз! Два!.. Режисер своєчасно обрізав шматок, бо мощі напевно розсипалися, а в цьому естетичного немає нічого…

Інтеліґент з дружиною біля вікна. Обережно виглядають на вулицю. Обидва перелякані…

Обличчя маніфестантів – бадьорі, радісні…

Інтеліґент з дружиною переглядаються: здається, нічого страшного. Інтеліґент щось говорить дружині. Дружина хитнула головою, пішла геть. Інтеліґент знову дивиться у вікно. Дружина принесла стрічку, нашвидку зробила бант і приколола його до піджака Інтеліґента. Інтеліґент виставив груди, поправив банта, розпрощався з дружиною, пішов…

Увага, читачу! Мій герой входить у революцію!.. Картина йде скаженим темпом, намагаючися навздогнати життя…

На якомусь перехресті Інтеліґент, видравшися на тумбу, в оточенні невеличкої юрби, промовляє. Інтеліґент жестикулює, б’є себе в груди… Проголошує:

«Ми знищили царат!»

Ну, ось, дорогий читачу, вже тепер, у цей урочистий мент приєднання мого (скажімо прямо – нашого) дорогого героя до великої революції – ви, сподіваюся, згадали його: він ваш старий знайомий, – ви певно не раз його бачили в ті дні в подібні моменти. Для тих, хто сумнівається, режисер навіть показує, як саме революційно поводився мій (наш) герой.

Інтеліґент з хоробрим і революційним обличчям підходить до ляльки Миколи і революційно перекидає її кінчиком черевика…

«Ми знищили аристократію!»

Інтеліґент революційним кроком підходить по черзі до генерала, дами, цивільного й мощей – і революційно знищує їх кінчиком черевика…

Оплески юрби.

Ви себе не помітили в цій юрбі?.. Дехто з вас безперечно був там, оскільки я пам’ятаю…

Вечеря з участю Інтеліґента. Тесть та ще кілька йому подібних… Інтеліґент, по звичаю, промовляє:

«Ми, інтеліґенція, квіт нації, ми мусимо голосно проголосити…»

Присутні відкривають роти, за виключенням тих, хто занятий спішним прожовуванням чергового шматка…

«… війна до перемоги!»

Всі проголошують. Загальний ентузіязм… Екран темнішає…

Ви присутні при урочистому моменті. Справжні слуги народу (згадайте початок цієї частини) справжньо радіють звільненню цього дорогого народу й закликають його до перемоги, до контрибуції, до Дарданелл… Пам’ятаєте?.. Прекрасний мент! Квіт нації був готовий в той мент вжити всіх зусиль на організацію й полегшення цієї перемоги… Справжні непомітні герої. Бо хто ж міг підозрівати наявність героя в будь-кому з цієї компанії, що непомітно переводила свою корисну справу, працюючи для держави (чоботи, сіно, коні, провіянт і. т. ін., і т. ін.), дбаючи про дорогу армію, про христолюбиве воінство, про руських богатирів… І цей народ, ці «дорогі, широкі маси», – виявили себе страшенно невдячними. Сумний обов’язок, обов’язок безстороннього історика – засвідчити це…

Починається…

У Інтеліґента гості. Дружина Інтеліґента говорить гаряче, з округлими очима:

«Жах! Жах!»

Присутні виявляють жах. Дружина продовжує з тим самим виразом:

«Чайна ковбаса – дев’яносто копійок фунт!»

… Потрясені, співчутливі, знаменні вирази облич гостей.

Справжня жахливість цього відомого факту дійшла до їхньої свідомости й устрашила іх… А думка про те, що фунт буде, можливо, коштувати карбованець – жахлива думка – родилася у багатьох… Так маленька хмарка на обрії передвіщує гураґан… Ковбаса іноді може відогравати ролю хмарки…

Балачки загальні й по групах провадяться в злегка збудженому, стурбованому тоні. Всі трошечки підвипили, і це загострює сприймання речей.

Інтеліґент взяв слово і говорить, говорить, палко жестикулюючи, як завжди. Переходить на тон знижений, конфіденційний.

«… Правительство…»

Присутні роблять зрозумілі вирази і зрозуміло-пригнічено хитають головами…

Інтеліґент ще більш конфіденціяльно шепотить:

«Народ починає поводитися непристойно».

Картина йде скаженим темпом…

Інтеліґент у дворі казарми з автомобіля промовляє солдатам:

«Від імени Тимчасового Уряду я закликаю вас до спасіння отчизни!»

Солдати реагують слабко. Інтеліґент б’є себе в груди кулаками:

«Отчизна в небезпеці! Війна до перемоги!!»

Реакція солдат цілком несподівана для Інтеліґента. Жадних овацій. Явні ознаки незгоди.

Коли ви, або хтонебудь з ваших близьких був колись комісаром Тимчасового Уряду, ви легко зрозумієте обурення і патріотичний біль патріотичної душі мого героя…

Молодий хлопець скочив на підніжок автомобіля, безцеремонно відштовхнув Інтеліґента і крикнув:

«Вся влада радам!!»

Інтеліґент в жахові…

Ви колись, сподіваюся, були більш-менш здатні зрозуміти цей жах… Пам’ятаєте «Грядущого хама»? – Пам’ятаєте «Взбунтовавшегося раба»?.. Пам’ятаєте?.. Проте, хто старе згадає, тому око геть… Не розумію, чого ради я ризикую власними очима…

Інтеліґент в жахові, ніби чорта побачив. Кинувся на подушки…

Юрба солдат реаґує співчутливо… Інтеліґент спішно штовхає шофера в плече… Шофер повернувся з веселою посмішкою…

Інтеліґент зробив було сердите обличчя, але швидко згадав, стримався, примушено усміхнувся.

Машина поїхала.

Солдати регочуться. Молодий хлопець схопив ґвинтівку в сусіди, стрільнув у повітря…

Інтеліґент в жахові пригнувся, схопився за голову… Шофер оглянувся й весело показав зуби…

Бідний, благородний герой мій! Вороги з усіх боків…