Капелан Армii УНР

своєї церкви).

В 1920 році емігрує в США, керівник православними парафіями

в Америці.

В грудні 1923 року московський патріарх викликає

митрополита Платона в Москву для канонічного суду над

ним, його звільняють від керівництва Північноамериканськими

єпархіями. Та митрополит Платон не підкорився

своєму патріархові. Затятий ворог Української автокефалії,

в жовтні 1933 року проголошує Американську церкву

автономною. У відповідь фактичний місцеблюститель патріаршого

престолу Сергій і московський синод 16 серпня

 157

постановляють віддати митрополита Платона під суд архієреїв

із забороною у священнослужінні.

Заборона не була знята до смерті митрополита Платона,

тільки по його смерті дозволено було відслужити панахиду.

Митрополит Олександр (Микола Іванович Іноземцев)

(1882/1887 – лютий 1948, Мюнхен)

Ієрарх Польської православної церкви.

Народився 1882 (за іншими даними – 1887) року в Тобольській

губернії. Закінчив Тобольську духовну семінарію і

Санкт-Петербурзьку духовну академію зі ступенем кандидата

богословія (1909–1913). Прийняв чернечий постриг в 1912

році. Ієродиякон (1912). Ієромонах (1912). Після закінчення

залишився при академії на посаді помічника інспектора.

Коли єпископ Юрій (Ярошевський) з посади ректора в

1917 році був призначений на кафедру єпископа Мінського і

Турівського, він викликав архімандрита Олександра в Мінськ

і призначив єпархіальним місіонером.

В кінці 1919-го супроводжував архієпископа (майбутнього

митрополита) Юрія/Георгія (Ярошевского), який покинув

Харків перед його захопленням Червоною армією. Потім з Новоросійська

відплив 16 січня 1920 року в Константинополь.

В серпні 1921-го переїхав у Польшу. Секретар Собору

православної митрополії у Польші, що відбувся 24 січня 1922

року у Варшаві.

Хіротонізований 4 червня 1922-го митрополитом Юрієм

(Ярошевським) і архієпископом Діонисієм (Валединським) на

єпископа Люблинського.

Член Священного синоду православної митрополії в

Польщі. Єпископ Пінський і Поліський (1922). Архієпископ

Поліський і Пінський (1927). Був прихильником автокефалії

Польської Православної Церкви.

Після того, як у вересні 1939 року радянські війська зайняли

Західну Україну і Білорусію, Російська Православна Церква

розгорнула інтенсивні заходи для підпорядкування єпархій

на новоприєднаних землях. На Волинь прибув патріарший

екзарх, архієпископ Миколай Ярушевич, місцевих ієрархів

Іван КОРСАК158

було змушено приїхати до Москви і скласти там заяву вірності

Московській патріархії. Не зробили цього лише архієпископ

Поліський Олександр та єпископ Луцький Полікарп

(Сікорський).

Під час Другої світової війни був одним з творців Української

Автокефальної Церкви під предстоятельством митрополита

Полікарпа (Сікорского) (1942). Голова церковного синоду

8-10 лютого 1942 року в місті Пінську. Возведений цим

синодом в сан митрополита.

Протягом дяльності цього синоду архієпископами Полікарпом

Сікорським і Олександром Іноземцевим були висвяченні

в єпископи: архімандрит Никанор (Абрамович) (9

лютого) і архімандрит Ігор (Губа) (10 лютого).

В 1944-му з Пінська евакуювався в Мюнхен. Перейшов

в юрисдикцію Російської Православної Церкви Закордоном

(РПЦЗ). Загинув в кінці лютого 1948 року за трагічних обставин,

в м. Мюнхені.

Архієпископ Фадей (Успенський)

Уродженець Нижньогородської губернії. В 1908 році висвячений

на єпископа Володимир-Волинського.

В період УНР демонстративно відмовився листуватися з

представниками української влади українською мовою. Певний

час перебував у Житомирі.

Був архієпископом Саратовським, Тверським владикою,

займав інші посади.

Арештований в 1937 році, його звинувачували в керівництві

церковно-монархічною організацією, засуджений до

найвищої міри покарання. За одними свідченнями, розстріляний,

за іншими – того, хто відмовлявся листуватися з владою

українською мовою, а тільки російською, самі ж росіяни

втопили у ямі із нечистотами.

Юрій Ярошевський

(1872 – 8 лютого 1923)

Церковний діяч, митрополит Православної Церкви в

Польщі.

Родом із Поділля, зі священицької родини.

 159

1896 року закінчив Київську духовну академію, з 1906го

– єпископ-помічник в Тулі, згодом лубенський єпископ, з

1910-го – ректор Петербурзької духовної академії.

В 1917 році був призначений на кафедру єпископа Мінського

і Турівського.

В 1919-му – харківський архієпископ.

1921 року переїхав до Польщі, був іменований від константинопольського

патріарха екзархом Православної Церкви

в Польщі і піднесений до сану митрополита.

Автокефалія тієї Церкви, що її бажав уряд Польщі, відповідала

бажанням українських церковних діячів, які прагнули

порвати зв’язок Української церкви з Москвою.

Митрополит Юрій сприяв цьому задумові, всупереч опорові

росіян.

У розпалі церковної боротьби Юрія Ярошевського застрелив

російський ректор Волинської духовної семінарії, архімандрит

Смарагд (в миру – Павло Латишенков).

Найважливіші праці Ярошевського: «Соборне послання

апостола Якова», «Соборне послання апостола Петра» та інші.

Василь Біднов

Народився 2(14) січня 1874 року в родині заможних селян

у селі Широке Херсонської губернії (нині селище міського

типу Дніпропетровської області, районний центр).

Початкову освіту здобув в однорічній земській школі в

Широкому. У 1885–1889 роках навчався в Херсонському духовному

училищі.

У серпні 1898-го Біднов вступив до Київської духовної

академії.

Після закінчення її Біднова 2 серпня 1902 року призначили

в Астраханську духовну семінарію викладачем історії та

викриття розколу й сектантства. У липні 1903-го Василь Олексійович

домігся переведення на посаду помічника інспектора

Катеринославської духовної семінарії, де мав викладати психологію,

історію, філософію, гомілетику, німецьку та давньоєврейську

мови, а з 28 квітня 1905 року – громадянську історію.

Справжня наукова праця, яка принесла Біднову визнання,

почалася у Катеринославі.