Борозна у чужому полi

зентації його виступ цього разу був найкоротшим:

Я подаю у відставку з голови ВУО…

Довга й наче електрикою наповнена тиша, десь за вікном пискнув на розвороті трамвай, а врешті всі озвалися майже відразу.

----- 21

П ромиготять роки, мов раптовий вітер з ше- лестом прогорне сторінки розкритої книги,

і Степан Прокопович з неабияким інтересом пере- читуватиме чернетки своїх давніх листів до Воло- димира Вернадського. Читатиме так, мов то було зовсім чуже життя, в якому ж до того щось можна змінити та відредагувати...

«15 липня 1922 р.

303 Harrison Building

15 th Market street. Philadelphia USA Дорогий Володимире Івановичу!

Вельми радий Вашій поштовій листівці і споді- ваюся отримати від Вас ширшого і детальнішого листа, де Ви б оповіли, що діялося у Вас в останні роки, якою сьогодні є Росія і російська наука. Ви пи- шете, що наукова робота іде. Та я не уявляю, щоб вона могла йти успішно, коли люди помирають від голоду і живуть в неопалювальних приміщеннях. Що стосується мене, то я кожен день дякую долі моїй та удачі. Мені вдалося і самому виїхати, і ви- везти свою сім’ю. Життя в Югославії мені дуже сподобалося. Загреб – прекрасне місто з хорошою бібліотекою і мальовничими околицями. Я та всі мої – превеликі прихильники природи, і для нас було неабияким задоволенням пішки подорожува- ти околицями.

Зараз я починаю нове життя. Три тижні живу в Філадельфії. Служу в Vibration Specialty C, де за- ймаюся застосуванням моїх знань в галузі механіки

і теорії пружності саме для вирішення практич- них завдань, найпершим чином пов’язаних з будів- ництвом військового флоту. Питання ці мене за- вше цікавили, і я поринув у роботу з головою. Хоча після милого Загребу і його неповторних околиць тут мені видалося спочатку не вельми затишно, та я зважився випробувати свої сили на новому поприщі. Через місяць перевезу сюди свою сім’ю і почнемо американське життя. Люди, з якими зу- стрічаюся, мені подобаються. Немає вузького «на- ціоналізму», з яким Ви повсюдно зустрічаєтеся в Європі і який особливо неприємним був для мене в маленьких слoв’янських країнах, на зразок Югосла- вії або Чехословакії. В Югославії навіть слово «Уні- верситет» переінакшили в Sveuciliste. З наукою в моїй царині тут слабувато, але я дивлюся на мій нинішній стан як на перехідний. Як тільки утвер- джуся в мові – постараюся повернутися до науко- во-педагогічної діяльності. Будь ласка, напишіть, чому Ви себе обмежуєте 5 місяцями і не залишаєте- ся в Європі на більш тривалий час. За 5 місяців Ви ж книги свої не зможете видати. Виїжджати ж назад, не завершивши свою капітальну працю, – немож- ливо. Прошу передати вітання Вашій дружині.

Ваш С. Тимошенко»

«22 грудня 1922 р.

Дорогий Володимире Івановичу, щиро вітаю Вас зі святами і бажаю всього найліпшого в році, що на- ступає. Як було б гарно, коли б Ви здійснили Вашу пропозицію про переселення в Америку. Тут же у Вас є чимало знайомих, американських знайомих, і з їх поміччю Ви напевне легко могли б влаштува- тися. Адже тут велика бідота з науковими сила-

ми. Зовсім не те, що в Західній Європі, де в нинішні часи працівник науки опиняється цілковито за- йвим. Про можливість Вашого влаштування тут я говорив з Вашим давнім знайомим Михайлом Михайловичем Карповичем (він служить у кон- торі Бахметьєва Rector Str. New York). Він вельми просив передати свій уклін. М. М. весь час служив у Бахметьєва, має чималенько знайомих, і я його просив дізнатися все, що могло би становити ін- терес у зв’язку з Вашою пропозицією стосовно Америки. З отриманих довідок випливає, що на- чебто влаштування в одному з університетів має більші складнощі, аніж, для прикладу, отримання служби в Carnegiе Institution. Та якщо у Вас в уні- верситетах є особисті знайомства, то це міняє цілковито справу. Мені видається, ні в жодній країні знайомства і зв’язки не грають такої ве- личезної ролі, як тут. Я досі ще задоволений своєю роботою, та не полишаю задумок повернутися до педагогічної діяльності. Як тільки ліпше освою мову та глибше ознайомлюся з тутешніми поряд- ками – почну клопотати про професуру. Зараз до- волі часто отримую листи з Росії і чим далі, тим більше зміцнююся в думці, що напевне не доведеть- ся повертатися додому – надто вже похмурі ві- сті доходять. Все зруйновано, і ті крихти науки, що залишилися, цілковито не відповідають укладу отого нинішнього російського життя і поступово можуть щезнути зовсім.

Між іншим, недавно отримав листа від одно- го з моїх колишніх учнів – прекрасного праців- ника. Просить розшукати книги: Whitehead and Russel, Principia Mathematika, Cambr. Univ. 2/ Boole

G. Su Investigation of the laws of Thought  (London,

Cаmbridge, Macmillan and C). Тут знайти ці книги нереально. Можливо, щось вдіяти вдасться з поміч- чю французьких чи англійських професорів? Книги можна було б подарувати Путєйській бібліотеці, де мій знайомий числиться викладачем.

Ваш С. Тимошенко»

«303, Harrison Bldg. Philadelphia, Pa. USA 7 th of March, 1923

Дорогий Володимире Івановичу.

Зараз отримав Вашого листа від 18.ІІ. Я про- довжую служити на попередньому місці і поки не маю стосунку до тутешньої науки. Чим пильніше придивляюся, тим більше переконуюся, що наука тут не в великій пошані. Професорська платня не перевищує зарібок залізничного машиніста, а кло- потів у професора стільки, що важко їх поєднувати із науковою роботою. Довелося з одного питання виконати кілька дослідів у фізичному інституті тутешнього університету. Інститут жалюгід- ний – дерев’яний будиночок, бідняцьки обладнаний. Професор не тільки всі приготовлення та приспо- соблення зробив власноручно, навіть коли для дослі- ду потребувалася залізна балка, то особисто пішов у відповідний магазин, купив балку і притарабанив її по місту на власних плечах. Як бачите, в інсти- туті зовсім немає потрібного нижчого персоналу. Проникнути в місцеве академічне коло мені досі ще не вдалося, та це й не просто, особливо як узяти до уваги моє недостатнє знання мови. Стосовно двох книг, про які я писав Вам, нічого додатково сказати