Сестри Рiчинськi. (Книга друга. Частина перша)

А проте його чесність і стійкість все ж таки буде у прямо пропорціональному відношенні до того, як довго зможе достачати йому батько на сніданок каву з булкою, посмарованою маслом.

А коли батька не стане? Тоді його синами заопікуються ті, що пишуть сьогодні у шовіністичній пресі:

«Прагнемо якнайбільше русинів, людей, які мають руську кров у жилах, бачити поляками, людьми, які без застережень почуватимуться членами нашого народу. Не будемо утруднювати їм доступу до ніякої акції, до ніякого терену польської національної праці, коли вони самі зголосяться до нас. А вони зголосяться. При розумній політиці нашого уряду їх прижене до нас голодний живіт і босі ноги».

Невже ж колись і його синів зажене у табір ренегатів голодний живіт і босі ноги? Невже ж і його хлопці могли б стати перевертнями, які, аби відвернути від себе підозру нещирості, будуть з ще ревнішою зненавистю паплюжити все рідне?

— Це неможливе, — сказав уголос. — В нашому роді не було ренегатів.

Орест Білинський розгублено повів очима по столу, і погляд його спинився на синьому, не розпечатаному ще конверті. Лист на зворотному боці не мав адвокатської печатки. Виходило, що його надіслав Орестові Білинському не оборонець ворожої сторони.

Орест Білинський ножиком розрізав конверт і прочитав:

«Вельмишановний пане меценасе!

Ініціативна група людей, яким не байдуже майбутнє українського народу, його селянина, робітника й інтелігента-трударя, вирішила видавати газету, що ставитиме собі за завдання політичне усвідомлення мас та консолідацію людей доброї волі.

Звертаємося до вас з проханням співпрацювати в нашій газеті. Просимо при нагоді завітати до нашої редакції з метою обговорення конкретних питань, зв'язаних з вашим співробітництвом в нашій газеті. Редакція задумує вести рубрику «Правничі поради». Ваші юридичні знання разом з довголітньою адвокатською практикою зможуть бути надзвичайно цінними для запланованої нами рубрики. З пошаною…» Підпис нечіткий.

Прізвище автора листа і так не сказало б Орестові Білинському нічого. Це міг би сказати й про загальний зміст листа, якби не одне словечко, а саме «інтелігент-трудар». В той час слово це служило за гасло, яке якщо й не давало точного означення, то бодай вказувало напрям лівий.

Орест Білинський відкинувся спиною на бильце фотеля, піддавшись цілковито відпруженню м'язів.

Куди-куди йому вже до лівого крила тепер, коли у молодості не знайшов у собі досить рішучості й цивільної відваги порвати з традиціями?

Минулася підвечіркова пора, закінчилася перерва у праці, треба було братися за поточну роботу, а він і далі сидів напівлежма у фотелі, кружляючи думками довкола листа незнайомого автора.

Йому цікаво було знати, чи багато з нашівських інтелігентів отримало листа подібного змісту? Якщо багато, то нема про що думати, але якщо він, маловідомий ще на грунті Нашівщини адвокат, опинився в числі вибраних, то є над чим помізкувати.

Трударі! Ідея інтернаціоналізму!..

Пробі, таж він, Орест Білинський, у молодості теж марив про велике братерство поміж народами в ідеалістичному суспільстві.

Перечитав ще раз листа. Стривайте, стривайте: «політичне усвідомлення мас та консолідація людей доброї волі». Хто його знає? А може, цього у теперішню хвилю найбільш потрібно народові?

Може, саме інтернаціоналізм і є тим ключем, який зможе відкрити його синам двері у широкий, вільний світ де місце у суспільстві не визначається їхньою національною належністю чи соціальним походженням, а особистими заслугами?

Думка про запросини до редакції держалася Ореста Білинського й тоді, коли після роботи і вечірнього чаю вийшов пройтися перед сном.

Ні, не мав певності, як правильніше поступити: зігнорувати лист, тобто зовсім не появлятися в редакції, чи показатися і заявити, що він стоїть осторонь всякої політики і тому не може співпрацювати в газеті, яка далека від його теперішніх консервативних поглядів.

Але хто сказав, що у нього консервативні погляди? Самі погляди в нього, може, й прогресивні. Та біда в тому, що це не переконання, а чисто філософська, абсолютно далека від практики життя абстракція.

Проте на другий день, всупереч всім своїм вчорашнім роздумам, Орест Білинський таки вибрався до редакції ще не існуючої газети.

Був, треба признатися, трохи заскочений, коли по вказаній адресі зустрів його… інтелігент.

Професія адвоката зробила його око зірким, коли йшлося про визначення класової приналежності а чи професії людини.

Ореста Білинського з першого погляду прихильно настроїв до себе той худорлявий старанно причесаний, у бездоганно скроєному костюмі, з вузьким обличчям мислителя чоловік.

Орест Білинський любив педантизм в одязі інших, хоч сам не встигав у цьому.

Вітаючи гостя без провінціальної багатомовності, редактор на самому вступі сказав:

— Я чекав вас, пане меценасе. Був майже певний, що ви зайдете.

— Цікаво, бо я, — завагався, чи сказати по щирості, — ще вчора не був у цьому певний…

— Ми б хотіли довкола нашої газети об'єднати всіх людей доброї волі. Писати про це в листі було б недоцільним, але ви ж, напевно, знаєте, — редактор зробив паузу, — що дуже активно організується антифашистський фронт.

— Під прапором… — підказав Орест Білинський, не докінчуючи думки. Серце його калатнуло ритмічно.

— …під прапором боротьби з фашизмом. Вважаю, програма досить ясна…

— Для вас — так, — Орест Білинський якось примостився незручно в кріслі, і це частково також діяло йому на нерви, — бо ви, без сумніву, знаєте, чого хочете. Але… — крісло знову заскрипіло, — погодьтеся зі мною, власне, під цим плащиком боротьби з фашизуючим урядом скривається чимало всяких опортуністичних угруповань… так що, пробачте, для пересічної людини це ще не досить ясна програма…

Відчував на собі проникливий погляд редактора, але навмисне вдавав, ніби не помічає цього.

— Ви не помиляєтесь, — сказав тамтой нарешті. — Наша газета буде пролетарською, хоч і замаскованого… революційного напрямку. Ви хотіли, щоб я це сказав?

— Так, — кивнув головою Орест Білинський. — Так. А тепер я вас запитаю: ви тут людина зовсім нова, — щойно тепер усвідомив собі, що при знайомленні тамтой не назвав свого прізвища. — Ви знаєте, пане редакторе, як наші патріоти дивляться на співробітництво у всяких революційних, у всякому разі, лівих органах?

— Знаю, як буржуа дивляться на ці речі. А патріоти? Кого ви маєте на думці, пане меценасе? — Орест Білинський відчув неприємне враження від того, що його співробітник глузує злегка з нього. — Можливо, ви боїтеся, що скомпрометуєте себе в очах своїх клієнтів… І вони перейдуть до вашого конкурента?

Якщо він зараз не відпарирує належно, то в редактора зародяться підстави припускати, що має справи з обмеженою людиною, дарма що адвокатом по професії. Та ось він знайшов уже, що саме відповісти:

— Видно, пане редакторе, ви дуже нова людина в цих околицях. Немає, — пробує посміхнутися Орест Білинський, — перевівся клієнт з такими твердими принципами, як ви думаєте… Добрий адвокат той, котрий виграє справу… Я якраз не думав про клієнта…

Редактор вичікуюче нахилився до нього. Орест Білинський переждав хвилину, а потім спитав про інше:

— Я хотів би знати, пане редакторе, що саме спонукало вас написати до мене? Ви мусили поінформуватися перед тим щодо моєї особи… Тож, напевно, знаєте, що я давно ухилився від політично-громадського життя. А щодо статей на юридичні теми… я, прошу пробачення, не вірю, щоб ви цього не знали. Такі статті для газети може достачати кожний перший-ліпший правник.

Редактор доброзичливо притакує словам Ореста Білинського, хоч ледь уловима лукава посмішечка не сходить з його худорлявого лиця. Орест Білинський волів бачити навпроти своїх очей обличчя більш читабельне.

— Ви маєте рацію, пане меценасе, бо за освітою я юрист. Я буду, — його обличчя раптом прибрало суворо поважний вираз, — з вами щирий: нам потрібні імена чесних, ані громадсько, ані політично не скомпрометованих людей… за якими пішли б ті, що сьогодні ще вагаються… Нам потрібні імена.