БАРДО online

ТЕЛЕДИКТОР: В Україні двічі було закрито виставки, присвячені тибетській культурі. Це пов’язують з діяльністю китайського посольства. Працівники посольства також вимагали скасувати науковий семінар у Києво-Могилянській академії, присвячений обговоренню книги Далай-лами XIV «Етика для нового тисячоліття». Утім, семінар вдалося провести. Про розголос, якого набули ці ексцеси, свідчить петиція до Посольства КНР в Україні.

ЛІТЕРАТОРАМИ ЗАДРОЧЕНИЙ ТИХИЙ ЯНГОЛ, ЩО З’ЯВЛЯЄТЬСЯ РАЗ НА ТРИ КАЛЬПИ:

Забудьте про незалежність держави, країни! Це ілюзія природного товарообігу. Опікуйтеся незалежністю свого тіла, в якому нині живе розум.

Старе дерево за вікном рипить на ще зимовий дощ, його артритні суглоби квилять і крекчуть, деренчать, мов карпатська дримба. Скляне галуззя диригує снами. На ранок задимлене сонце розгортає целофан повітря довкола вугільно-чорних, обважнілих вогкістю дерев. Обгортки, мов крила і лушпиння лялечок, прилипають до землі, рясно загидженої купами собачого посліду. Це березень. Моторошна електрична весна. На цвинтарі земля дихає глибше, зі свистом, наче сухотна. Птахи залишають склепи і прогулюються у верховітті кощавих дерев. Всесвіт брижиться, шурхоче, демонструючи воскові безкровні тіла свіжої партії товару. Аякс та Івасик впадають в якийсь гарячковий ступор, у кетаміновий стан плазунів, земноводних — ящірок чи вужів, напівпробуджених тритонів… Алка і Маланка напиваються п’яні простою водою, наче з кранів тече чистий спирт. Це можливо — спитайте у Генрі Міллера. Це рання весна. Химерна Повня пульсує безгучним виттям і нявчанням. Любов целофаново шурхотить легенями, пронизливий хмарний вітерець виліплює з тіла вербові сережки — плоть розповзається навсібіч вербними гробаками, викачаними у жовтому пилку. Своїми восковими пальцями березень добирається до серцевих аорт, й ті струнно вібрують. Алка, Івасик, Аякс і Маланка весь час б’ються струмом — прямо торкнутись одне одного не можуть без розряду, стільки статичної електрики накопичили за зиму.

ТЕЛЕДИКТОР:…про відмову брати участь у відкритті Олімпіади-2008 уже заявили президенти Чехії та Естонії, канцлер Німеччини, прем’єр-міністри Великої Британії та Польщі, занепокоєні ситуацією найвищі посадовці Франції, Австрії та Австралії; голова Європарламенту Ганс-Ґерт Поттеринґ не виключив можливості бойкоту Олімпійських ігор у Пекіні з боку Євросоюзу. Щоправда, Міжнародний олімпійський комітет згадку про Тибет із договору про підготовку до спортивного форуму прибрав. До появи Тихого янгола залишилося три кальпи.

ЕЛЕКТРА: Найцікавіше для мене у житті цих чотирьох — це електронні листи від Аяксової мами. Вона рідко йому пише, але ці листи завжди мені дарують дивну радість упізнавання. Мені здається, що я знаю цю жінку. Вона постає на екрані поза рядками так чітко, наче лист написано на її фотографії. Вона велично гладка, у строкатому балахоні, з яскраво-рудим (вочевидь фарбованим) волоссям і ясним усміхненим поглядом. Їй пасує ім’я Віта. Я навіть упевнена, що її так звуть — Віта. Не Віка, не Вікторія-по-батькові, а Віта.

«Привіт, сину! — пише вона. — Сподіваюся, ти не надто засмучений моїм від’їздом і ще не встиг скучити. Я би тішилася, знаючи, що ти уповні насолоджуєшся своєю свободою. Знаю, що ти амбітний розумник, тому не зловживаєш алкоголем, травичкою чи таблетками — за це я спокійна. Але переживаю за інше. Сподіваюся, ти вже починаєш розуміти, що таке відповідальність за ближнього. Прихистити друзів — це був твій вибір, але тепер ти за них відповідаєш, що би собі не думав. Але не грузитиму тебе нотаціями — просто передавай їм від мене вітання). Я все ніяк не виберуся з Непалу. Тут, звісно, не відчувається тибетського смутку, але теж невесело. Культурного шоку, як ти розумієш, у мене нема, бо дію геноциду ми достоту вивчили у рідній країні, маючи під боком агресивну імперію. З операціями по „спасінню країни“ за допомогою введення танків мене познайомило совіцьке дитинство, а з операціями по встановленню демократії (вибач за лайку) за допомогою мережі макдоналдсів — теперішнє (не дитинство)). Катманду — це не те, що мені потрібно, сюди приїздять повитріщатися на ченців, зістрибнути з метадону або залакувати свій інтерфейс у шоу-бізнесі. Але не зараз. Тут неспокійно. Пробиратимусь напевно спочатку до Лхаси, а там подивимось. Хоча поняття не маю, чи пустять мене через кордон. Поки що доводиться почуватися туристкою в облозі:-))))). Не знаю, коли зможу написати. Кажуть, за горами зовсім нема зв’язку. Але не хвилюйся за мене. Та ти не будеш — я знаю, ти вмієш по-справжньому тішитися за когось, хоча з вигляду — байдужий егоїст;):-). Не розпорошуйся, якщо не бачиш, як правильно вчинити.

Цілую!

P.S. Ви з Алкою ще не вагітні?;)»

АЯКС: Знову валить за шибою сніг, мабуть, уже останній. А ми хукаємо на шкло, і прикладаємо до нього долоні й монетки, наче діти, прилипаємо до шиби писками, тулимося то чолом, то щокою, і визираємо назовні, і нічого не бачимо там — лише власні думки. Крекнуті на всі файли, на всю голову хворі ми хворобою однією. «Ми»! Що за «ми»? Зграї ссавців кількох десятків підвидів одного біологічного виду. Ось ти — ти можеш за когось тішитись? Розділити чиюсь радість можеш? По-справжньому, щиро тішитись з того, що комусь добре? Я тільки нещодавно взагалі подумав про це й усвідомив: ні, я — не можу. «Привіт-ти-де? — А-я-на-морі!» — ось такий влітку месидж від знайомих. І знаєш, мам, що я роблю? Я вдягаю смайл на зціплені зуби, бо насправді мені кортить заволати: «А я, блядь, на роботі! Я, мать його за лапу, їбошу на роботі, я, їбийогомачете, штампую мрії на фабриці снів, і в мене ненормований робочий день. Одні мрії я заливаю до прес-форми у вигляді домогосподарки, інші — до прес-форми у вигляді якоїсь ґламурної сучки, ще одні — для усіляких мудаків з бабками, ексклюзив для сина президента Туркменістану! Й у нас на роботі ґиґнув кондиціонер.» І я шифруюся від літа, я бачу це літо тільки вночі, коли повертаюся з роботи. Але я натомість видушую оце «тішусязатебе» крізь свій смайл, котрого навіть не бачить знайомий-на-морі, або пишу есемес приблизно за таким змістовим шаблоном: «Ооо! Тішуся за тебе!». Типу «добре, що тобі зараз добре». Натомість всередині потріскує мікронне павутиння заздрощів і ревнощів — настільки делікатне, що лишається поза увагою. Як рак на зародковій стадії. Не те щоби ти бажав зла людині, котра маякує тобі з осердя свого кайфу, ні — ти хочеш собі її добра. Ревнощі — це коли ти не хочеш, аби комусь було краще за тебе. Страшна зараза. Якщо декорації змінюються на зиму, то просто контекст сигналів людської заздрості взуває грубі мешти і загортається у теплі хутра безвідповідальності. Ну да, скрегочеш ти зубами, вони не відкладають на чорний день, бо чорних днів не буває, вже навіть піару чорного не буває — чорними лишилися тільки ґоти, археологи і трансплантологи.

ЕЛЕКТРА: Маланка принесла йому зелений чай. Просто поставила поряд з монітором, а він навіть не подякував. Просто бере і сьорбає. Він так часто за комп’ютером щось їсть або п’є — абсолютно безтямно. Навіть не усвідомлює, що поглинає щось, мабуть, і каміння їв би з таким самим зосередженим, або відстороненим, або похмурим виразом. Коли він за комп’ютером, я на його обличчі тільки такі вирази і бачу. От Івасик, коли їсть, завжди дивиться за вікно, де снить велике дерево. А Маланка за їжею щось читає. Тільки Алка дивиться на те, що вона їсть. Навіть на чай дивиться так, наче з його глибин очікує появи морського чудовиська. Аякс одним пальцем наклацує: «Привіт, ма!» І зависає, наче його щось гризе. Але він і над роботою іноді так само зависає, марудиться головою хлоп.

ТЕЛЕВЕДУЧИЙ: Символом вторгнення капіталістичної цивілізації до світу, який ще багато в чому залишався традиційним, стало будівництво найбільш високогірної в світі залізниці, що з’єднала з Тибетом східні регіони Китаю…