Бiйцiвський клуб

Я подзвонив Марлі до готелю «Regent», щоби довідатись, чи піде вона на меланому.

Марла розмовляла мов в уповільненому фільмі.

— Це наче несправжнє самогубство, — сказала вона. Напевно, це лише ще одне волання про допомогу. У будь-якому разі, вона випила весь «ксанакс»^[20], який у неї був.

Уявляю, як Марла кидається на стіни в своїй кімнаті в готелі «Regent» і кричить: «Я вмираю! Вмираю! Вмираю я. Вми-ра-ю. Вмираю!»

Це може тривати годинами.

— То ти сьогодні ввечері лишаєшся вдома, так?

Марла сказала, що збирається зробити одну велику смертельну річ. Якщо я хочу завітати подивитися, то маю поспішати.

Дякую, кажу, але вже маю плани на вечір.

— Нема проблем, — каже Марла. — Померти можна і в компанії телевізора, аби цього вечора там було що дивитись.

А я пішов на меланому, повернувся додому і ліг спати.

І от наступного ранку за сніданком Тайлер, геть вкритий слідами від цілунків, розповідає мені, що Марла — збочена курва. І що саме це йому в ній і подобається.

Учора ввечері, після меланоми, я повернувся додому й одразу ліг спати. Усю ніч мені снилося, що я їбу, їбу, їбу Марлу Зінґер.

Наступного ранку, слухаючи Тайлера, я роблю вигляд, що читаю «Reader’s Digest». Справжня курва, розумієш? «Reader’s Digest». Гумор в армійській формі.

Я — Випорснута Жовч Джо.

«А що вона торочила вночі, — каже Тайлер. — У житті від жодної шльондри такого не чув».

Я — Рипіння Зубів Джо.

Я — Роздуті Ніздрі Джо.

«Після того як Марла скінчила вдесяте поспіль, — каже Тайлер, — вона сказала, що хоче завагітніти».

Хоче завагітніти, щоби зробити аборт від Тайлера.

Я — Білі Кісточки Джо.

Як міг Тайлер на таке не повестися? Позаминулої ночі він сидів на самоті, вклеюючи геніталії в «Білосніжку».

Як мені змагатися за увагу Тайлера?

Я — Оскаженіле Запалене Почуття Неприйняття Джо.

Найгірше, що це моя провина. Тайлер розповів, що, коли я пішов спати, а він повернувся зі зміни офіціантом, з готелю «Regent» подзвонила Марла. «Оце було воно», — сказала вона. Тунель і світло, що вело її вниз по ньому. Досвід смерті був настільки кльовим, що Марлі не терпілося поділитися описом того, як вона вийшла з тіла і злинула вгору.

Марла не знала, чи може її душа користуватися телефоном, але потребувала когось, хто бодай зможе почути її останній подих.

Аж ні, Тайлер бере слухавку і розуміє все зовсім не так.

Вони ніколи не зустрічалися, тому Тайлер гадає, що смерть Марли — це погано.

Нічого подібного.

Тайлера це не стосувалося, проте він викликає поліцію і жене до готелю «Regent».

Відтепер, згідно із давнім китайським звичаєм, про який всі ми дізналися з телевізії, Тайлер відповідальний за Марлу назавжди, оскільки врятував їй життя.

Якби я згаяв кілька хвилин і лишився послухати, як Марла вмирає, всього цього не сталося б.

Тайлер розповів, що Марла живе в кімнаті 8G на горішньому поверсі готелю «Regent» — вісім прольотів угору східцями і вглиб гамірним коридором, сповненим типового телевізійного сміху, що пробивається крізь двері. Кожні кілька секунд чи то акторка кричить, чи то актори вмирають, захлинаючись криком у гуркоті куль. Тайлер дістається кінця коридора і не встигає постукати, як тонка, тендітна хворобливо-жовта рука вислизає з дверей кімнати 8G, хапає його за зап’ястя і затягує всередину.

Я заглиблююсь у «Reader’s Digest».

Навіть коли Марла втягує Тайлера до свого помешкання, він чує повискування сирен, що збираються перед готелем «Regent». На туалетному столику стоїть механічний вібратор, зроблений з того самого м’якого рожевого пластику, що й мільйони ляльок Барбі, і на мить Тайлер уявляє низки Барбі та вібраторів, що штампуються і сходять з одного й того самого конвеєра в Тайвані.

Марла дивиться на Тайлера, який розглядає її вібратор, закочує очі й каже: «Не бійся, тобі це не загрожує».

Марла знову тягне Тайлера до коридора і каже, що їй шкода, проте не треба було викликати поліцію, — це ж поліція зараз підіймається східцями?

У коридорі Марла зачиняє двері 8G і тягне Тайлера до східців. На східцях вони притискаються до стінки, пропускаючи поліцію і реаніматорів із кисневими балонами, які питають, де знаходиться номер 8G.

Марла каже, що двері в кінці коридора.

Марла кричить поліції, що дівка, котра живе у 8G, прикидається ніжною чарівною дівчиною, проте насправді вона чудовисько, курвине чудовисько. Дівка — заразне людське сміття, вона заплуталась і боїться вчинити неправильно, тому воліє не чинити ніяк.

— У дівки з 8G немає віри в себе! — кричить Марла. — І вона переймається тим, що чим старшою стає, тим менше і менше матиме шансів у житті.

Марла кричить: «Щасти вам!»

Поліція скупчується біля зачинених дверей 8G, і Марла з Тайлером тікають до вестибюля. Позаду них поліцейський верещить:

— Дозвольте допомогти вам! Міс Зінґер, у вас є всі підстави, щоби жити! Просто дозвольте нам увійти, і ми допоможемо вам вирішити ваші проблеми!

Марла з Тайлером вибігають на вулицю. Тайлер саджає Марлу в таксі й на висоті восьмого поверху бачить тіні, що рухаються в кімнаті Марли.

На шосе, серед ліхтарів та інших машин, де шість смуг насиченого руху, що женуть назустріч точці сходження, Марла каже Тайлерові, що він не може дозволити їй заснути. Якщо Марла засне, вона помре. Багато хто волів би її смерті, розповідає вона Тайлеру. Ці люди самі вже мертві й ночами дзвонять їй із потойбіччя. Марла могла піти до бару і почути, як бармен кликав її до телефону, а коли вона брала слухавку, там була мертва тиша.

Тайлер із Марлою майже всю ніч пробули в сусідній кімнаті. Коли Тайлер прокинувся, Марла щезла до свого готелю «Regent».

Кажу Тайлерові, що Марлі Зінґер не потрібен коханець, їй потрібен лікар.

Тайлер каже: «Не називай це коханням».

Знову те саме, Марла збирається зруйнувати іншу частину мого життя. Це почалося ще в коледжі: я набував друзів. Вони одружувалися. Я втрачав друзів.

Чудово.

Зрозуміло, кажу.

Тайлер питає, чи це є для мене проблемою.

Я — Стиснені Нутрощі Джо.

Ні, кажу, все гаразд.

Підставити пістолета мені до голови і розфарбувати стіну мізками.

Просто надзвичайно, кажу. Справді.

Глава 8

Бос відсилає мене додому, бо на моїх штанях запеклася кров, через те я дуже-дуже задоволений.

Наскрізна діра в моїй щоці і не збирається загоюватись. Я йду на роботу, і мішки під моїми очима — набряклі чорні подушки навколо щілинок, що лишилися, аби я міг щось бачити. До сьогодні мене бісило, що я став оцим цілковито врівноваженим майстром дзен, а ніхто того й не помітив. Натомість я роблю дещо із ФАКСОМ. Пишу маленькі ХАЙКУ і розсилаю їх по ФАКСУ всім навколо. Коли проходжу повз людей у холі, стаю справжнім дзен, відображаючись у всіх їхніх маленьких ворожих ЛИЧКАХ.

Бджоли відлетять,

Трутні вслід за ними.

Королева — раб.

Ти зав’язав із мирськими цінностями й машиною і переселився жити в орендований будинок в отруєному хімікатами районі міста, щоби пізно ввечері чути, як Марла з Тайлером у його кімнаті називають одне одного… гм… підтиркою для дупи.

Візьми це, людська підтирко для дупи.

Зроби це, підтирко для дупи.

Проковтни. Ковтай це, крихітко.

Я настільки відчужений від цього, що стаю маленьким тихим центром світу.

Я з мішками під очима і з великими чорними, вкритими шкоринкою плямами засохлої крові на моїх штанях, я всім на роботі кажу: ПРИВІТ. ПРИВІТ! Подивіться на мене. ПРИВІТ! Я настільки наближений до ДЗЕН. Це КРОВ. Це НІЩО. Привіт. Усе є нічим, так кльово бути ПРОСВІТЛЕНИМ. Як я.

Ех!

Подивіться. За вікном. Пташка.

Мій бос питає, чи кров на моїх штанях — моя кров.

Пташку зносить вітром. Пишу в голові хайку.