Твори: оповiдання, романи, листи, щоденники
Твори: оповiдання, романи, листи, щоденники читать книгу онлайн
У книзі вибраних творів Франца Кафки — одного з найвидатніших німецькомовних письменників XX століття, австрійського чиновника, єврейського страдника і громадянина Чехії — подано оповідання з усіх прижиттєвих та посмертних видань, романи «Процес», «Америка» (уривок), «Замок» (уривок), а також його листи і щоденники.
Це найповніше видання творів Кафки українською мовою.
* * *
Франц Кафка
(3.07.1883—3.06.1924)
Австрія (Австро-Угорщина)
Франц Кафка (нім. Franz Kafka) — один із найвидатніших німецькомовних письменників XX ст. Його твори, просякнуті абсурдом і страхом перед зовнішнім світом та вищим авторитетом, є унікальним явищем у світовій літературі. «Могутність Кафки безсумнівна», — стверджував Х.-Л. Борхес. Батько письменника походив з чеськомовної єврейської громади, а мати — Юлія (Льови) — з німецькомовної. Сам Кафка писав німецькою, хоча добре знав і чеську, й французьку. Обидва його молодші брати померли, не досягти дворічного віку, а сестри — Еллі, Валлі та Отла — загинуть у гітлерівських концтаборах. Закінчивши Празький Карлів університет, Кафка отримав ступінь доктора права і працював на скромних посадах у страховому відомстві до 1922 р. Робота його завжди обтяжувала. На першому плані залишалася література, яка «виправдовувала все його існування». Через ранній розрив з батьками Кафка був змушений вести дуже скромний спосіб життя, що наклало відбиток на його психологію і здоров’я. Аскетизм, самоосуд та хворобливе сприйняття дійсності — усі ці якості яскраво проступають у його знаменитому «Листі до батька». Кафка помер від сухот. Передсмертні його слова такі ж дивні, як і життя: «Лікарю, дайте мені смерть, бо інакше ви вбивця». За життя він опублікував три збірки новел: «Споглядання», «Сільський лікар», «Голодомайстер» та кілька оповідань. Головні твори — романи «Америка», «Процес» та «Замок» — залишилися незавершені і побачили світ уже після смерті автора, всупереч його останній волі. Це перше в Україні ґрунтовне зібрання творів Кафки, здійснене трьома знаними майстрами перекладу.
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
Перший дзвоник в адвокатові двері був, як завжди, без відповіді. Лені могла б бути проворніша, подумав К. Але добре вже те, що ніхто чужий не стромляє свого носа, як здебільшого трапляється щоразу, коли чоловік у халаті або хто-небудь інший починають надокучати. Вдруге смикнувши за дзвоник, К. озирнувся на протилежні двері, але цього разу вони були зачинені. Нарешті у віконечку на адвокатових дверях показалося двоє очей, але то були очі не Лені. Потім хтось відімкнув двері, але якусь хвилину ще підпирав їх, гукнувши в глибину квартири: «Це він!» — і лише потім відчинив їх. К. уже напирав на двері, бо чув, як позаду в дверях іншої квартири квапливо обертається ключ. Коли двері перед ним відчинилися, він майже вдерся до передпокою і ще встиг побачити, як коридором поміж кімнатами, почувши від дверей засторогу, в самісінькій льолі бігла Лені. К. глянув їй услід і обернувся, шукаючи, хто ж відчинив йому двері. То був худий миршавий бородатий чоловічок із свічкою в руках.
— Ви тут на службі? — запитав К.
— Ні, — відповів незнайомець, — я тут чужий, адвокат — лише мій юридичний представник, я прийшов з приводу однієї судової справи.
— Без піджака? — запитав K., показуючи рукою, що чоловічкові бракує одежини.
— Перепрошую! — скрикнув чоловік і сам освітив себе свічкою, немов уперше побачивши, як він одягнений.
— Лені — ваша коханка? — коротко запитав К. Він ширше розставив ноги, а руки з капелюхом склав за спиною. Вже навіть через те, що він стоїть у грубому пальті, К. відчував свою вищість перед тим худим недоростком.
— Господи! — зойкнув той і перелякано закрив рукою обличчя. — Ні-ні, що ви таке надумали?
— Здається, ви кажете правду, — засміявся К.. — а втім, ходімо. — Він махнув чоловічкові капелюхом і пустив його попереду. — Як вас звати? — запитав К. по дорозі.
— Блок, купець Блок, — відповів малий і повернувся, представляючись, до K., аби зупинити його, проте К. ішов далі.
— Це ваше справжнє прізвище? — запитав K.
— Звичайно, — була відповідь, — чого ви сумніваєтесь?
— Подумав, що у вас можуть бути причини приховати своє ім’я, — сказав К. Він почувався так нескуто, як почувається людина десь на чужині, розмовляючи з нижчими людьми; все, що стосувалося його, він замовчував і геть не зважав на свого співрозмовника; він, отже, вивищував себе, а його, як заманеться, міг навіть розчавити. Біля дверей робочого кабінету адвоката К. зупинився, відчинив їх і гукнув купцеві, що слухняно йшов далі:
— Не так швидко! Посвітіть сюди! — К. думав, що Лені могла там заховатись, і звелів купцеві обійти кожен закуток, але кімната була безлюдна. Біля портрета судді К. притримав купця за шлейки.
— Ви знаєте його? — запитав він і задер угору вказівного пальця.
Купець підняв свічку, блимаючи очима, поглянув на картину й відповів:
— Це суддя.
— Суддя високого рангу? — знову запитав К. і став збоку від купця, спостерігаючи, яке враження справляє на нього картина. Купець здивовано подивився вгору.
— Високого, — відповів він.
— Тоді у вас немає великої прозірливості, — аж скривився К. — Він найнижчий серед найнижчих слідчих.
— Тепер я вже пригадую, — мовив купець, опускаючи свічку, — я теж чув про це.
— Аякже, — крикнув К., — як це я міг забути, ви, звісно, вже чули!
— Чого ж ви тоді питаєте? — дивувався купець, поки К., розставивши руки, гнав його до дверей. Уже в коридорі К. знову взявся розпитувати:
— Ви, певне, знаєте, де заховалася Лені?
— Заховалася? — купець був приголомшений. — Ні, вона десь на кухні, варить суп адвокатові.
— Чого ж ви мені одразу не сказали? — обурився К.
— Я хотів вас туди повести, так ви гукнули мене назад, — відповів купець, спантеличений суперечливими вимогами.
— Вам, мабуть, здається, що ви дуже спритні, — проказав К. — Ведіть мене туди! — В кухні К. іще ніколи не був, вона виявилась навдивовижу великою і щедро устаткованою всіляким кухонним начинням. Сама лише плита була втричі більша за звичайну, а решту начиння та меблів годі було роздивитись, бо на кухні горіла тільки маленька лампа, повішена коло самого входу. Біля плити стояла Лені в білому, як завжди, фартусі і виливала яйце в каструлю, що грілася на спиртівці.
— Добрий вечір! — привітався К. і здалеку показав рукою на стілець, — саме туди він хотів посадовити купця. Блок сів, натомість К. підступив до Лені, перехилився їй через плече й запитав: — Хто цей чоловік?
Лені обняла К. однією рукою, мішаючи другою суп, притягнула його ближче до себе і сказала:
— Це такий собі Блок, нещасна людина, купець, що торгує злиднями. Ось подивись на нього.
Обоє озирнулись. Купець сидів на стільці, на який вказав йому К., задув тепер уже непотрібну свічку і пальцями затис гніт, щоб не було чаду.
— Ти була в льолі, — мовив К. і рукою знову повернув голову Лені до плити. Лені мовчала. — Він твій коханець? — запитав К. — Дівчина хотіла хапатися за суп, але К. взяв її за обидві руки й закричав: — Ану відповідай!
— Ходімо до кабінету, я тобі все поясню, — промовила дівчина.
— Ні, — заперечив К., — я хочу, щоб ти пояснила мені тут. — Лені пригорнулась до К. і хотіла поцілувати його, але він відтрутив її: — Я не хочу, щоб ти цілувала мене тепер.
— Йосифе, — озвалася Лені, благально, а проте й щиро дивлячись йому у вічі, — тобі нема чого ревнувати мене до пана Блока. Руді, — заговорила вона знову, повертаючись купця, — допоможи мені, ти ж бачиш, мене підозрюють. Поклади ту свічку.
Можна було б подумати, ніби Блок не дослухається до їхньої розмови, але він зрозумів геть усе.
— Я теж не знаю, чого вам ревнувати, — трохи задерикувато відповів він.
— Я, власне, й сам цього не знаю, — всміхнувся купцеві К. Лені розреготалась і, скориставшись неуважністю K., вчепилася йому за руку й зашепотіла:
— Лиши його, невже ти не бачиш, що це за чоловік? Я трохи панькаюся з ним, бо це дуже важливий адвокатів клієнт, іншої причини тут нема. А ти? Ти хочеш поговорити з адвокатом ще сьогодні? Він сьогодні дуже слабує, але, коли твоя ласка, я доповім про тебе. А на ніч ти, звичайно, залишишся в мене. Ти вже так давно не заходив до нас, навіть адвокат питав про тебе. Нізащо не нехтуй свій процес! А я тобі розповім те все, що довідалась. Тільки зніми спершу пальто! — Лені допомогла йому роздягнутись, забрала капелюха, побігла з речами до передпокою, повішала їх, прибігла назад і подивилася до супу. — Спершу доповісти про тебе чи занести йому суп?
— Скажи спершу про мене, — відповів К. Він був сердитий, бо попервах намірявся докладно обговорити з Лені свою справу, надто оту сумнівну відмову від адвоката, а згодом, у присутності купця, в нього зникло всяке бажання. Але тепер його справа видалася йому вкрай важливою, тут, може, у великій пригоді стане навіть порада цього крамарчука, тож К. гукнув назад Лені, що вже вийшла до коридору:
— Занеси йому спершу суп, перед розмовою зі мною йому треба підкріпитись.
— Ви теж адвокатів клієнт, — тихо, немов стверджуючи, мовив у своєму закутку купець. Проте відповідь була неласкава.
— А вам яке діло? — визвірився К.
— Угамуйся трохи, — попросила Лені. — Отже, я понесу йому суп, — казала вона далі, наливаючи тарілку. — Хоч би він не заснув одразу, їжа миттю наганяє на нього сон.
— Що ж, від того, що я йому скажу, він не скоро засне, — впевнено мовив K.; щоразу намагаючись натякнути, що розмовлятиме з адвокатом про щось дуже важливе, він хотів, щоб Лені запитала, про що саме, а вже тоді він попросить у неї поради. Але дівчина тільки точно виконувала його висловлені накази. Проходячи з супом біля K., вона зумисне штовхнула його легенько й зашепотіла:
— Коли він з’їсть суп, я притьмом доповім про тебе, щоб ти якнайшвидше прийшов до мене.
— Та йди вже, йди, — буркнув К.
— Будь трохи ласкавіший, — дорікнула Лені і в дверях ще раз обернулася до К.
К. проводжав її очима: хоча він остаточно постановив, що від адвоката слід відмовитись, було б усе-таки краще, якби спершу трапилась нагода поговорити про те з Лені. Вона навряд чи має достатнє уявлення про всі подробиці його процесу і, певне, відраджуватиме його, але якби, наприклад, К. іще й цього разу утримався од відмови, то б і далі жив серед сумнівів та неспокою, а згодом все ж таки був би змушений реалізувати свій намір, бо не матиме куди дітись. Отже, що раніше він відмовиться, то менше собі нашкодить. А зрештою, може, й купець щось розповість йому.