Чуття і чутливість
Чуття і чутливість читать книгу онлайн
Світ творів англійської письменниці Джейн Остен (1775–1817) — світ звичайних чоловіків і жінок, доволі буденний, розмірений і в той же час не позбавлений драматизму. Тонкий психолог і знавець людського серця, письменниця створила надзвичайно виразні й правдиві образи. Її герої — живі люди, з усіма їх достоїнствами і недоліками, здатні і на високі почуття, і на великі помилки.
Доля Маріанни Дешвуд, героїні роману «Чуття і чутливість», стала запереченням розхожих уявлень того часу про романтичну пристрасть як вершину людських почуттів. Зазнавши зради коханого, Маріанна переконалася, що навіть таке високе почуття як любов, повинно засновуватися на благородстві, щирому серці та вмінні зрозуміти іншу людину…
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
Фанні помовчала, а потім з новою енергією сказала:
— Любий, я із захопленням запросила б їх, коли б могла це зробити. Але я вже вирішила попросити наймиліших сестер Стіл провести у нас кілька днів. Вони дуже виховані, гідні дівчата, і, мені здається, ми мусимо приділити їм цю увагу, адже їхній дядечко був наставником Едварда, до того ж чудовим. Знаєш, твоїх сестричок нам ніщо не перешкодить запросити іншим разом, а сестри Стіл, можливо, більше до Лондона не приїдуть. Я не сумніваюся, що вони тобі сподобаються. Вони тобі дуже сподобаються, сам побачиш. І матуся до них прихильна, і Гаррі їх так полюбив!
Містер Дешвуд більше не вагався. Він визнав, що наймиліших міс Стіл слід запросити невідкладно, і утихомирив свою совість, твердо вирішивши запросити сестер наступного ж року, втім, не без таємної надії, що через рік потреби в такому запрошенні не буде: Елінор приїде до Лондона вже дружиною полковника Брендона, а з ними і Маріанна як їхня гостя.
Фанні, радіючи своєму щасливому порятунку і пишаючись винахідливістю, з якою уникнула небезпеки, наступного ж ранку написала Люсі, запрошуючи її з сестрою провести декілька днів на Харлі-стріт, як тільки леді Мідлтон буде це зручно. Цього було достатньо, щоб Люсі відчула себе дуже щасливою, і вона мала на те вагомі підстави. У місіс Дешвуд вона немовби знайшла спільника, що поділяє всі її надії, сприяє досягненню її мети! Подібна нагода постійно бувати в товаристві Едварда і його близьких конкретним чином допомагала здійсненню її заповітних планів, а саме запрошення вельми тішило її самолюбство. Його можна було лише прийняти з найбільшою подякою і невідкладно, а тому відразу ж виявилося, що вони мали намір покинути леді Мідлтон якраз через два дні, хоча раніше про це ніхто і слова не сказав.
Коли запрошення показали Елінор — а це сталося десять хвилин по тому, як його принесли, вона, мабуть, вперше розділила з Люсі її сподівання. Незвичний вияв доброти після такого короткого знайомства, здавалося, підтверджував, що його спричинило щось більше, ніж просто антипатія до неї, і обіцяв, що з часом і при певному поводженні старання Люсі увінчаються повним успіхом. Її лестощі вже запанували над бундючністю леді Мідлтон і проникли до відлюдного серця місіс Джон Дешвуд. А такі успіхи обіцяли інші і більш гучні.
Панночки Стіл поїхали на Харлі-стріт, і все, що доводилося чути Елінор про їхнє там перебування, зміцнювало її впевненість. Сер Джон, який кілька разів заїжджав туди, описував вдома, в якому вони фаворі, і наводив вражаючі приклади. Місіс Джон Дешвуд ніколи ще не зустрічала дівчат, які б їй так подобалися; вона подарувала обом по книжечці для голок роботи якогось французького емігранта; вона називає Люсі на ім’я і уявити собі не може, що їй доведеться з ними розлучитися.
РОЗДІЛ 37
Через два тижні місіс Палмер настільки оговталася, що її мати вже не вважала за необхідне присвячувати їй увесь свій час, а почала обмежуватися двома або навіть одним візитом на день, а в проміжках поверталася додому і до колишнього способу життя, а сестри Дешвуд з ентузіазмом брали в ньому свою звичну участь. На третій чи четвертий ранок після поновлення їхнього статусу на Берклі-стріт, місіс Дженнінгс, повернувшись від місіс Палмер, увійшла до вітальні так квапливо і з таким багатозначним виглядом, що Елінор, яка сиділа там одна, негайно приготувалася вислухати щось украй дивовижне — і справді, поважна пані без зволікання почала:
— Господи! Міс Дешвуд, серденько, ви чули новини?
— Ні, добродійко. А що трапилося?
— Щось дуже дивне! Але я вам розкажу все по порядку. Приїжджаю я до Шарлотти, а вона украй через дитинча нажахана. Їй здалося, що син небезпечно захворів — плакав, крутився і його всього обсипало прищиками. Я тільки на нього глянула й кажу: «Господи, серденько, це ж усього лише пітниця!», і нянька те саме каже. Але Шарлотта нічого чути не хотіла, поки не послали за містером Донаваном. А він, на щастя, якраз повернувся з Харлі-стріт і відразу — сюди. Як тільки він поглянув на хлопчика, то слідом за нами повторив: пітниця, мовляв, і ніщо більше. У Шарлотти відлягло від серця. А мені, коли він зібрався йти, чомусь спало на думку, їй-богу, не знаю чому, та тільки я взяла й спитала його, чи не знає він, бува, якихось останніх новин. Тут він посміхнувся, хихикнув і напустив на себе серйозність, наче знає якийсь важливий секрет, а потім і каже пошепки: «Боюсь, як би до панночок, які у вас гостюють, не дійшли якісь хибні чутки про те, що їхня невістка нездужає, а тому, вважаю, мені слід сказати, що, на мою думку, підстав для надмірного хвилювання немає: сподіваюся, місіс Дешвуд незабаром оговтається».
— Як? Фанні нездужає?
— Саме це і я спитала, серденько. «О, Господи! — кажу. — Місіс Дешвуд захворіла?» Ось тут усе і з’ясувалося. А дізналася я, коротше кажучи, ось що: містер Едвард Феррар, той самий молодик, про якого я з вами все жартувала (по правді сказати, я страшенно рада, що насправді між вами нічого не було), так цей містер Едвард Феррар, виявляється, ось уже рік, а можливо, й два, як заручений з моєю кузиною Люсі! Ось воно що, серденько! І жодна жива душа нічого відати не відала, окрім Ненсі. Ні, ви тільки уявіть собі! Що вони одне одному сподобалися, тут дивуватися немає чому, але що між ними справа залагодилася, а нікому і невтямки, ось це дивно! Мені, правда, разом їх жодного разу бачити не довелося, а то, гадаю, я відразу зрозуміла б, куди вітер дме. Ну, хоч би там як, вони все тримали в страшенній таємниці, тому що боялися місіс Феррар; і ні вона, ні ваш братик, ні невістка нічогісінько навіть не підозрювали до сьогоднішнього ранку. А тут бідолашна Ненсі — ви ж знаєте, наміри в неї завжди найкращі, тільки вона не надто тямуща, тут бідна Ненсі взяла та про все й вибовкала. «Господи, думає вона про себе, вони ж від Люсі у захваті і не стануть чинити їм ніяких перешкод!» І пішла собі до вашої невістки, яка сидить одна за шитвом і знати не знає, що їй зараз належить почути, бо вона лише за п’ять хвилин до того розповідала вашому братику, що задумала висватати Едвардові дочку лорда, вже не пам’ятаю якого. А тут, уявіть, такий удар її гордості й бундючності! Її відразу ж трясця вхопила, і ваш братик почув її крики унизу в себе в кабінеті, де він сів писати розпорядження управителю на село. Тож він кинувся нагору, і сталася жахлива сцена — Люсі саме увійшла до кімнати, ні про що не здогадуючись. Бідолаха! Мені її шкода. І мушу сказати, обійшлися з нею погано: ваша невістка сварилася на чому світ стоїть, і скоро довела її до непритомності. Ненсі впала на коліна і умивалася гарячими сльозами, а ваш братик ходив сюди-туди і твердив, що не знає, як тут бути. Місіс Дешвуд волала, щоб духу їхнього в будинку цієї ж миті не було, і вашому братику теж довелося впасти на коліна, благаючи дозволити їм залишитися, доки вони речі свої не поскладають. У неї почався новий нервовий напад, і ваш братик так перелякався, що послав за містером Донаваном, і містер Донаван застав у будинку страшне сум’яття. Біля дверей уже стояла карета, щоб відвезти моїх бідолашних кузин, а коли він ішов, вони якраз у неї сідали. Бідоласі Люсі, сказав він, було так погано, що вона ледве на ногах трималася. Та й Ненсі почувалася не краще. Зізнаюся, на вашу невістку я сердита і від щирого серця сподіваюся, що вони одружаться на зло їй. А як бідному містеру Едварду, коли він про це узнає! Щоб із його нареченою обійшлися так ганебно! Кажуть, він у неї страшенно закоханий, а чом би й ні! Не здивуюся, якщо він шаленітиме! І містер Донаван тієї ж думки. Ми з ним усе це гарненько обговорили, а до того ж він негайно мав повернутися на Харлі-стріт, щоб бути під рукою, коли місіс Феррар почує новину. За нею послали, щойно Люсі з Ненсі виїхали, і ваша невістка була впевнена, що з нею теж трапиться нервовий напад. Так їй і треба! Мені їх анітрохи не жаль. Зневажаю людей, які западають на гроші і знатність. Чом би містеру Едварду і Люсі не одружитися? Місіс Феррар, звичайно ж, може забезпечити сина дуже пристойно, а якщо у Люсі за душею нема ні шеляга, так зате вона неабияка майстриня. Навіть якби місіс Феррар призначила йому всього п’ятсот фунтів щорічно, Люсі все б влаштувала так, як інші і на вісімсот фунтів не влаштують. Господи, як би вони затишно жили в котеджі на кшталт вашого або трохи просторішого, з двома покоївками і двома лакеями! А у мене для них і старша покоївка на прикметі є: сестра моєї Бетті зараз саме без роботи, тож вона їм прекрасно підійшла б.
