Твори: оповiдання, романи, листи, щоденники

— Панна часто поночі вертається додому, — сказав К. і подивився на фрау Ґрубах, немов дорікав їй за те.

— І ми були молодими! — відповіла господиня, виправдовуючи дівчину.

— Авжеж, авжеж, — погодився K., — але так може зайти задалеко.

— Може, — кивнула фрау Ґрубах. — Ви, пане К., завжди маєте слушність і, певне, навіть тепер. Звичайно, я не хочу обмовляти панну Бюрстнер, це добра й мила дівчина, приязна, охайна, пунктуальна й роботяща, і за це я її дуже ціную, але правда й те, що їй годилося б мати більше самоповаги і стриманості. Цього місяця я вже двічі бачила її на далеких від центру вуличках, і щоразу з іншим чоловіком. Для мене це дуже прикра річ, і, Господом присягаюсь, я розповідаю про це лише вам, хоча вже видається неминучим, що треба поговорити про це з самою панною. Зрештою, це не єдине, що схиляє мене до певних підозр.

— Ви дуже і дуже помиляєтесь! — розсердився K., майже неспроможний приховати свого гніву. — А втім, ви, напевне, хибно зрозуміли мої зауваження про панну, бо я такого і в гадці не мав. Я прямо застерігаю вас, щоб ви нічого не казали панні, ви в полоні хибних уявлень, я дуже добре її знаю, вона зовсім не така, як ви кажете. Але, напевне, я собі дозволяю забагато, я аж ніяк не хочу командувати вами, кажіть їй, що хочете. На добраніч.

— Пане K., — благально заговорила фрау Ґрубах, підбігаючи вслід за К. аж до його вже відчинених дверей, — я й не збираюсь розмовляти з панною, я, звичайно, як і до цього, далі наглядатиму за нею, але я тільки з вами поділилася тим, що згаю. Зрештою, кожен пожилець зацікавлений, щоб у пансіоні був порядок, і я присвячую цій меті всі свої зусилля.

— Порядок! — гукнув наостанок К. у прочинені двері. — Коли хочете підтримувати в пансіоні порядок, виженіть спершу мене. — К. зачинився в кімнаті і вже не зважав на легенький стукіт у двері.

Натомість K., оскільки йому зовсім не хотілося спати, надумав ще трохи посидіти і, скориставшись цією нагодою, дізнатися достеменно, коли повертається додому панна Бюрстнер. Може, тоді йому таки пощастить, хоч година буде вже пізня, поговорити з нею. К. сів біля вікна, притулив до шибки втомлені очі і якусь хвилину навіть думав про те, щоб покарати господиню й намовити панну Бюрстнер разом з ним розірвати угоду з фрау Ґрубах. Тієї ж миті цей намір видався К. страшенною дурницею, і він навіть запідозрив, що йому заманулося міняти квартиру через події сьогоднішнього ранку. Такий безглуздий, нікчемний учинок був би гідний усілякої зневаги.

Коли К. набридло споглядати безлюдну вулицю, він приліг на канапу, але спершу прочинив двері до передпокою, щоб, не встаючи з канапи, бачити кожного, хто зайде до квартири. Він ліг близько одинадцятої години і спокійно курив сигару. Докуривши, підвівся й вийшов до передпокою, неначе міг тим прискорити прихід панни Бюрстнер. К. не дуже кортіло її бачити, він навіть до ладу й не пригадував, яка вона з лиця, — просто прагнув поговорити з нею, і його дратувало, що своїм пізнім поверненням панна Бюрстнер ще й кінець цього дня затьмарює неспокоєм і неладом. Вона завинила ще й тим, що він сьогодні не вечеряв і не пішов, хоч і мав такий намір, до Ельзи. Але і те, і те можна ще надолужити, якби К. пішов тепер до корчми, де працювала Ельза. Зрештою, до Ельзи можна піти й пізніше, після розмови з панною Бюрстнер.

Була вже половина дванадцятої, як на сходах почулися чиїсь кроки. K., що, замислившись, походжав, не стишуючи ходи, по передпокою, мов у власній кімнаті, заховався за свої двері. Прийшла панна Бюрстнер. Замикаючи двері, дівчина мерзлякувато накинула шовковий шарф на вузенькі плечики. Вона от-от зайде до своєї кімнати, і K., звичайно, не має права вдиратись туди опівночі; йому слід заговорити до неї тепер, але, як на лихо, він забув запалити в своїй кімнаті електричне світло, тож, як вийде зненацька з темної кімнати, його поява скидатиметься на напад, і панна Бюрстнер, напевне, дуже перелякається. Становище було безпорадне, і K., не можучи гаяти часу, прошепотів у прочинені двері:

— Панно Бюрстнер! — здавалося, він не гукав, а благав її.

— Хто тут? — запитала панна Бюрстнер і, широко розплющивши очі, стала роздивлятися навколо.

— Це я, — ступив наперед К.

— Ах, пан K.! — засміялася панна Бюрстнер. — Добрий вечір! — І вона простягла йому руку.

— Я хотів би сказати вам кілька слів, ви мені дозволите?

— Тепер? — здивувалася панна Бюрстнер. — Невже це треба робити саме тепер? Здається, пора непідходяща, га?

— Я чекав вас із дев’ятої години.

— Бачите, я була в театрі і не знала про вас.

— Те, що спонукало мене звернутися до вас, сталося тільки сьогодні вранці.

— Що ж, я в принципі не заперечую, от тільки втомилася так, що аж падаю. Зайдіть на кілька хвилин до моєї кімнати. Тут нам аж ніяк не можна залишатись, ми всіх побудимо, а для мене це буде ще прикріша річ, ніж для навколишніх. Зачекайте, поки я запалю світло в своїй кімнаті, а потім вимкніть тут.

К. вимкнув, але чекав, поки панна Бюрстнер з кімнати знову запросила його зайти.

— Сідайте, — проказала дівчина, показуючи на отоманку, а сама, випроставшись, стала коло ліжка, незважаючи на щойно згадану втому; вона навіть не скинула неширокого, проте прикрашеного надміром квітів капелюшка. — Тож чого ви хочете? Мені справді дуже цікаво. — Дівчина трохи схрестила ноги.

— Ви, певне, скажете, — почав K., — що справа не така вже й важлива, щоб говорити про неї цієї пізньої пори, але…

— Самі вступи та передмови, — нетерпеливилась панна Бюрстнер.

— Ваші слова полегшують моє завдання, — зітхнув К. — Певною мірою через мене сьогодні вранці у вашій кімнаті стався розгардіяш, його спричинили чужі люди всупереч моїй волі, але, як я вже казав, провина тут моя; за це я й хочу вибачитись перед вами.

— У моїй кімнаті? — перепитала панна Бюрстнер і замість обдивитися кімнату стала пильно приглядатись до К.

— Атож, — кивнув K., і вони вперше подивились одне одному у вічі, — а що саме тут відбувалось — про те й згадувати не варто.

— Таж це якраз найцікавіше, — заперечила панна Бюрстнер.

— Ні, — боронився К.

— Що ж, — наче змирилася панна Бюрстнер, — якщо ви наполягаєте, що тут нема нічого цікавого, то я й не заперечую, я не прагну докопатись до таємниць. А ваше вибачення я охоче приймаю, тим паче, що в кімнаті тепер і згадки нема про безлад. — І дівчина, впершись руками в боки, так що долоні аж вгрузли в тіло, пройшлась по кімнаті. Біля килимка з фотографіями вона зупинилась. — Дивіться! — гукнула вона. — Мої фотографії справді висять не так. Оце вже прикро. Отже, хтось-таки, не маючи на те права, побував у моїй кімнаті!

К. кивнув головою і мовчки прокляв Камінера, що ніколи не спромагався приборкати свою огидну, недолугу проворність.

— Дивно, — мовила панна Бюрстнер, — я змушена забороняти вам те, чого ви й самі не повинні були робити: заходити до моєї кімнати, коли мене нема вдома.

— Панно, я зараз поясню вам, — сказав К. і теж підійшов до фотографій, — це не я брав без дозволу ваші фотографії, та оскільки ви мені не вірите, я ще мушу признатися, що слідча комісія привела трьох банківських службовців, і один з них, котрого я при першій нагоді викину з банку, справді чіпав ваші фото. Так, тут була слідча комісія, — додав K., коли панна очима запитала його, що за комісія.

— Та комісія приходила до вас? — нарешті озвалася вона.

— Так, — підтвердив К.

— Не може бути! — засміялася панна.

— Отож ви вірите, — запитав K., — що я невинний?

— Ну, невинний… — збентежилась панна Бюрстнер. — Я б не хотіла так похапцем висловлювати думку, що може мати дуже важливі наслідки, до того ж я вас не знаю, це, певне, мав бути якийсь тяжкий злочин, якщо до вас прислано відразу слідчу комісію. Але, одначе, ви ще на волі, — принаймні з вашого спокою я висновую, що ви не втекли з в'язниці, — тож такий злочин ви аж ніяк не могли скоїти.

— Авжеж, — притакнув К. — але саме слідча комісія має визначити, що я невинний або винний не такою мірою, як вона гадала перед тим.