Лiтературне життя Якваса Тама, есквайра (колишнього редактора журналу «Нiсенiтниця»)

Схвальний відгук такого проникливого видання, як «Кріт», переповнив мою душу радістю. Єдине заперечення викликало в мене слово «пройдисвіт»: точніше було б написати «мерзенний злодій, паскуда і пройдисвіт». Гадаю, так звучало б вишуканіше. Треба визнати, що вираз «діамантовий блиск» не досить точно передає суть того, що хотів сказати «Кріт» про незрівнянну поему «Брильянтин Тама». Того ж вечора, коли я прочитав відгуки «Телепня», «Плазуна» і «Крота», мені на очі потрапив примірник «Довгоноги», журналу, який відрізняється надзвичайним розумінням літературного процесу. Ось що писалося в ньому:

«Розкішний жовтневий номер «Ласуна» уже дійшов до читача. Відтепер дискусіям про перевагу того чи того видання покладено край, отже, «Гармидеру», «Горланю» і «Нісенітниці» слід облишити подальші гарячкові спроби захопити першість. Ці журнали перевершують «Ласуна» своєю нахабністю, але в усьому іншому — давайте нам «Ласуна»! Ми ніяк не збагнемо, як цей уславлений журнал може йти на такі надмірні витрати. Щоправда, його тираж сягнув майже 500 000 примірників, і за останніх два дні кількість передплатників зросла на сімдесят п'ять відсотків, але ж суми, які журнал щомісяця сплачує своїм авторам, нечувано великі. Нам відомо, що мадемуазель Плагіатстер отримала не менше вісімдесяти семи з половиною центів за своє чудове революційне оповідання «Про Йоркського коника і зеленого цвірконика».

Найцікавіші матеріали в цьому номері належать, звичайно, перу редактора (шановному містеру Крабу), але в ньому є чимало чудових творів таких авторів, як Сноб, мадемуазель Плагіатстер, Шельмосел, місіс Фальш, Базікало, місіс Пасквілі, а останнім, звичайно, за списком, а не за мірою таланту, стоїть Дурисвіт. Така блискуча плеяда геніїв може кинути виклик будь-кому в світі! Поема за підписом «Сноб», на нашу думку, викликає загальне захоплення і заслуговує на ще більше схвалення. Цей шедевр майстерності і красномовства називається «Брильянтин Тама». Певно, в декого з читачів можуть виникнути неясні, проте досить неприємні спогади про вірш (?) під такою ж назвою, який є брудною писаниною продажного перодряпа, горлоріза і жебрака, що здатний лише на підлість, і тісно співпрацює, на нашу думку, з одним із самих найнепристойніших видань нашого міста. Ми звертаємось до читачів: заради Всевишнього, не сплутайте ці два твори. Як нам відомо, автором «Брильянтину Тама» є геніальний учений і джентльмен Яквас Там, ескв., а «Сноб» — лише його nom de guerre».

Я ледве стримувався, коли читав отакі рядки діатриби.* Я зрозумів, що така манера ухилятись або навіть поступатись, така навмисна поблажливість, з якою «Довгонога» розпатякувала про ту свиню, редактора «Ґедзя», — отже, як я уже сказав, я зрозумів, що така поблажливість була викликана саме упередженим ставленням до «Ґедзя», жагучим бажанням «Довгоноги» підтримати свою репутацію моїм коштом. Справді, кожен може легко пересвідчитися в тому, що якби «Довгонога» не вдавала з себе казна-що, а була правдивою до кінця, вона («Довгонога») висловила б свою думку більш рішуче, точніше і ближче до суті. Слова «продажний перодряп», «жебрак», «підлість», «горлоріз» настільки безбарвні і непідхожі, що, здається, вони вжиті зумисне. Було б краще взагалі нічого не казати про автора найбездарніших віршів, написаних представником роду людського. Ми всі чудово розуміємо, що можна «посварити, трішечки підхваливши», а, з іншого боку, хто візьме під сумнів потаємний замір «Довгоноги» трішечки посварити, щоб уславити?

Власне, нема ніякого діла до того, що «Довгонога» патякає про «Ґедзя». Але ж тут йшлося про мене. Після того як «Телепень», «Плазун» і «Кріт» прихильно висловились про мої здібності, від слів пересічної «Довгоноги» про «геніального вченого і джентльмена» війнуло холодом. Щодо джентльмена — тут усе точно! І я не вагаючись вирішив зажадати від «Довгоноги» письмового вибачення або викликати її на герць. Сповнений рішучості втілити свої наміри в життя, я почав прикидати, кому із друзів можна довірити послання до «вельмишановної» «Довгоноги», і, оскільки редактор «Ласуна» був прихильний до мене, я, зрештою, вирішив податись за допомогою до нього.

Я досі не можу знайти більш-менш задовільного пояснення, чому в містера Краба були такі незвичайні вираз обличчя і поведінка, коли я викладав йому свій план. Знову повторилася знайома мені сцена з кийком, дзвінком і по-качиному відкритим ротом. Була мить, коли, здавалося, він от-от кахне. Зрештою, він трохи вгамувався і почав говорити і діяти як нормальна людина. Однак відмовився брати участь у цій справі і переконав мене не відправляти виклик взагалі. З приводу ганебної поведінки «Довгоноги» він визнав, що деякі її вислови були недоречні, надто це стосується слів «джентльмен» і «учений». На закінчення бесіди містер Краб виявив справді батьківську турботу про мій добробут і запропонував час од часу виконувати роль Томаса Гавка для «Ласуна», що дасть мені можливість чесно підзаробити і водночас усталити свою репутацію.

Я попросив містера Краба пояснити, хто такий містер Томас Гавк і яким чином я повинен виконувати його роль. Тут містер Краб знову «зробив великі очі» (як кажуть у Німеччині), та, зрештою, вийшов із стану здивування, опанував себе й пояснив, що слова «Томас Гавк» він ужив для того, щоб уникнути вульгарно-просторічного «Томі», і що слід говорити «Томі Гавк» або «томагавк», а «виконувати роль томагавка» означає всіляко шпетити і ганити зграю авторів-невдах.

Я запевнив свого заступника, що, коли тільки це й робити, готовий зіграти роль Томаса Гавка. Тоді містер Краб запропонував мені спробувати свої сили і розквитатись з редактором «Ґедзя» якомога суворіше. Я виконав це прохання і прямо в приміщенні редакції написав рецензію на ту оригінальну поезію «Брильянтин Тама». Рецензія зайняла тридцять шість сторінок «Ласуна», і я зрозумів, що грати роль Томаса Гавка значно легше, ніж писати вірші: адже я дотримувався певної системи і тому майже не докладав зусиль, статечно роблячи свою справу. А робив я це так. За безцінь я купив на аукціоні «Промови лорда Брума»,* «Повне зібрання творів» Коббета,* «Новий словник сленгу», «Мистецтво ганьбити» (повний курс), «Самовчитель брудної лайки» (in folio) і «Льюіс Кларк про мову»*. Ці твори я добряче потер скребницею, потім кинув шматки в сито і ретельно просіяв усе хоч трохи пристойне (суща дрібниця). Круті слівця я позапихував у велику олив'яну перечницю з поздовжніми дірками таким чином, щоб через них могли вільно пройти цілі речення. Тепер суміш була готова до вживання. Коли мене запрошували на роль Томаса Гавка, я змащував аркуш паперу білком качиного яйця, а тоді, пошматувавши твір, призначений для рецензування, таким же чином, яким я роздирав книжки, тільки ретельніше, щоб на кожному клаптику залишилось тільки по одному слову, я запихував їх у ту саму перечницю, закручував кришку, струшував і висипав усю суміш на змащений білком аркуш, до якого вона й прилипала. Ефект був просто чудовий, я б сказав, неперевершений. Справді, рецензії, виготовлені таким простим способом, на превеликий подив усього світу, затьмарювали усе написане іншими авторами. Попервах моїм творам була властива певна безладність, якийсь відтінок bizarre [9] (як кажуть у Франції), що трохи бентежило мене, але я гадав, що це наслідок моєї сором'язливості і недосвідченості. Всі вирази були на своєму місці (як кажуть англосакси). Багато з них було перекручено, декотрі навіть стояли догори ногами, і не було жодного, який хоча б приблизно зберігав свій зміст. Винятком були вислови містера Льюіса Кларка, такі категоричні й тверді, що вони нічого не втрачали навіть у найнезвичайніших позиціях і мали однаково щасливий і впевнений вигляд незалежно від того, стояли вони догори чи вниз ногами.

Важко сказати, що трапилось з редактором «Ґедзя» після публікації моєї критичної статті на його «Брильянтин Тама». Мабуть, він помер від горя. В усякому разі, він ураз пропав з лиця землі, і відтоді не чути навіть духу його.