-->

Чорна рада

На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу Чорна рада, Кулиш Пантелеймон Александрович-- . Жанр: Классическая проза. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bazaknig.info.
Чорна рада
Название: Чорна рада
Дата добавления: 15 январь 2020
Количество просмотров: 312
Читать онлайн

Чорна рада читать книгу онлайн

Чорна рада - читать бесплатно онлайн , автор Кулиш Пантелеймон Александрович

“Чорна рада” (1843—1857) – перший історичний роман української літератури, масштабна епопея, яка яскраво і багатогранно змальовує події, що трапилися після смерті Богдана Хмельницького. Центр роману – чорна рада в Ніжині навесні 1663 року, коли за гетьманську булаву боролися декілька висуванців від козацтва. Це переломний пункт нашої історії, в якому віддзеркалена боротьба за припинення чвар в Україні, за її єдність. Її відстоюють шляхетні запорозькі лицарі, її зневажають і топчуть підступні й обмежені владолюбці. Роман “Чорна рада” став прикладом для наступних поколінь прозаїків у тому, як будувати захоплюючий сюжет, як створювати яскраві романтичні образи, як забезпечити живий колорит епохи. “Спасибі тобі, Богу, милий друже мій великий, за твої подарунки і особливо — за “Чорну раду”,— писав Кулішеві Тарас Шевченко,— я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз і все-таки не скажу більш нічого, як спасибі”.

Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала

Перейти на страницу:

Ч ўо ж вони вам, бгате?

Ч “а що! «араз у бурмистра олод≥€ кубки, коновки ср≥бн≥, ковш≥, що позносили з усього м≥ста м≥щане, ≥з стола порозхватували. —тав бурмистер њх докор€ти, злод≥€ками, розбишаками взивати, дак ≥ самого трохи не вбили: ЂЌе взивай козака злод≥Їм! “епер, Ч кажуть, Ч минулось: се моЇ, а се твоЇ, Ч усе тепер обще! —воЇ добро, а не чуже роз≥брали братчики по кишен€х!ї ќтак≥њ! ўе ж це не все. “ут одн≥ в бурмистра бенкетують, а там голота розповзлась по м≥сту та давай коло крамних комор поратись. ”се з комор порозвол≥кали. инулись м≥щане жал≥тись до гетьмана, дак той см≥Їтьс€: Ђ¬и ж х≥ба, Ч каже, Ч враж≥ сини, не знаЇте, що ми тепер ус≥ €к р≥дн≥ брати? ”се в нас тепер укуп≥!..ї “ак-то п≥д≥йшли нас оманою с≥чов≥ братчики! я оце з своњми бурмистрами з≥бравсь та швидш додому, щоб ≥ в иЇв≥ в нас не похаз€йствовали низов≥ доброд≥њ.

Ч Ѕгатц≥! Ч каже „еревань. Ч ” прокл€ту годину вињхали ми з дому! оли б у мене тут не дочка та не ж≥нка, то й € с≥в би з вами та й убравсь ≥з сього пекла.

Ч –€туй же њх борж≥й, доброд≥ю, Ч каже —урмач, Ч бо вже € чув, що гетьман просватав твою дочку в д€дька √винтовки за свого писар€!

Ч „орта з два просватаЇ! Ч гукнув тут, €к ≥з бочки, чийсь товстий голос.

√л€не „еревань, аж њде ирило “ур, за ним з дес€ток товариства верхи.

Ч „орта з два, Ч каже, Ч просватаЇ! ”же кому що, а „ереван≥вна мо€ буде. Ќехай же не дурно буде мене за нењ бито ки€ми!

Ч ирило! Ч гукнув на нього Ўраменко. Ч ирило “ур, чи чуЇш?

ј той йому, њдучи:

Ч Ќ≥, не чую. який € “ур? ’≥ба не бачиш, €к тепер усе на св≥т≥ попереверталось! ого недавно ще звали при€телем, тепер величають ворогом; багатий став убогим, убогий багатим; жупани перевернулись на семр€ги, а семр€ги на кармазини. ”весь св≥т перелицьовано: €к же ти хочеш, щоб т≥лько “ур зоставс€ “уром? «ови мене або бугаЇм абощо, т≥лько не “уром.

Ч ƒа год≥, бога ради! Ч каже ѕетро. Ч „и тепер же до вигадок? —кажи на милость божу, невже ти знов вернувсь до своЇњ думки?

Ч —ебто про „ереван≥вну закидаЇш? Ч у одв≥т йому ирило “ур. Ч ј чому ж не вернутись? —омка твого вже б≥с ≥злизав Ч не б≥йсь, не викрутитьс€ з запорозьких лап! ƒак кому ж б≥льш, €к не ирилу “уров≥, достанетьс€ „ереван≥вна? ћоже, думаЇш, тоб≥ зоставлю? Ќайшов дурн€!

≤ помчавсь ≥з своЇю ватагою к √винтовчиному хутору.

ќставсь ѕетро, €к остуджений. ј „еревань соб≥ стоњть, мов сон йому снитьс€. “арас —урмач давно вже од’њхав. як ось Ч ¬асиль Ќевольник з к≥ньми. ”пав ѕетро на кон€ ≥ полинув за запорожц€ми; €к тут йому назустр≥ч старий Ўрам.

Ч уди се ти мчишс€, синку?

Ч “ату! «нов запорожц≥ хочуть ухопити „ереван≥вну!

Ч ѕокинь тепер ус≥х „ереван≥вен, синку! Ч каже понуро Ўрам. Ч Ќехай хапають кого хот€. –ушай за мною; нам тут нема б≥льш д≥ла: заклювала ворона нашого сокола!

Ќ≥чого й казати ѕетров≥. ѕоњхав за панотцем, похиливши голову, а серце, ти б сказав, надвоЇ розр≥зано!

јж ось гукаЇ „еревань:

Ч Ѕгатику! ѕостривай, дай хоч подивитись на тебе. «упинивс€ Ўрам.

Ч ƒе се ти, бгате, був у сю заверюху?

Ч ўо про те питати, чого не вернеш? Ч каже Ўрам. Ч ѕрощай, нам н≥коли.

Ч “а постривай-бо! уди ж ви оце? Ќу, бгате, от € й на рад≥ з тобою був, бодай н≥хто вже не д≥ждав так радувати! ўо ж ≥з того вийшло? “≥лько боки потрутили та один розбишака трохи не вколошкав. ўо ж мен≥ ще звелиш чинити?

Ч Ўкода вже тепер нашоњ прац≥, брате ћихайле! Ч каже Ўрам, Ч њдь собi з богом до ’марища. —кажуть, мабуть, швидко й усi амiнь.

Ч ј не будеш же мене бiльш узивати Ѕарабашем? Ч питав „еревань.

Ч Ќi, Ч каже Ўрам, Ч Ѕарабашiв тепер повна ”крањна.

Ч ѓй-богу, бгате, € кричав Ђ—омка!ї так, що трохи не луснув! ќх, у нещасливу годину, бгате, ми вињхали з ’марища! як то мо€ Ћес€ почуЇ про сю раду? ѕодожд≥ть же! уди ж оце ви, бгатц≥?

Ч уди ми њдемо, Ч одв≥туЇ Ўрам, Ч там тоб≥ не бувати.

Ч “а, по правд≥ сказавши, бгате, € й не хочу. ƒобре й п≥д Ќ≥женем огр≥лись. ќсь до €кого часу блукаю не об≥давши. ј б≥долаха —омко! ўо то в≥н тепер?

Ч Ќу, њдь же соб≥ об≥дати, Ч каже Ўрам, Ч нам н≥коли. ѕрощай!

Ч ѕрощайте й ви, бгатц≥! “а зањзд≥ть, упоравшись, у ’марище: вдаримо, може, ще раз лихом об землю.

Ч Ќ≥, вже! Ч одв≥туЇ Ўрам. Ч “епер про нас х≥ба т≥льки почуЇш. ѕрощай нав≥ки!

ƒа й обн€лись обоЇ перш ≥з „ереванем, а пот≥м ≥ з ¬асилем Ќевольником. ѕетро щиро стиснув „ереван€, прощаючись; а той, мов догадавсь, да й каже:

Ч ќй бгатику! „и не лучче б було, €кби ми не ган€лись за гетьманами?

« тим ≥ роз’њхались. Ўрам повернув на озелецький шл€х; „еревань ≥з ¬асилем Ќевольником вернувсь до сво€кового хутора. ¬асиль Ќевольник утирав рукавом сльози.

XVI

ј Ѕрюховецький тим часом бенкетовав у Ќ≥жен≥. ” ту-бо нещасливу годину справд≥ так лучилось, €к мовив √алка: Ђƒе кричать, а де сп≥вають; де кров ≥ллють, а де гор≥лку п’ютьї. оло Ѕрюховецького сидить за столом кн€зь √аг≥н ≥з думними д€ками Ч люде поважн≥, що не з гайдамаками б њм бенкетовати; так отже золото того наробило, що безбожний харциз€ка став њм у поваз≥, а щира душа мусить погибати! «а золото не звонтпили ошукати свого цар€, що дав њм у всьому в≥ру; не звонтпили через того ≤ванц€ наготовити кривавих буч своњм земл€кам ≥з нашим безталанним людом. ’то ж бо того не знаЇ, ск≥лько оп≥сл€ розлито на ¬крањн≥ кров≥ через ≤ванцеве лукавство да через неситу хтив≥сть московських воЇвод?

√ул€Ї кн€зь √аг≥н ≥з Ѕрюховецьким, ≥сповн€ють червоним вином кубки, бенкетують на людське безголов’€. —кр≥зь, ≥ в св≥тлиц€х у олод≥€, ≥ на подв≥р’њ, сидить поза столами городова козацька старшина з запорожц€ми: усе то т≥њ, що нишком по€кшались ≥з низовц€мй да, ради свого панства, запродали —омка ≤ванцев≥. Ќев≥рн≥ душ≥! “епер уже ≥ншому й трунок не л≥зе в пельку, ≥ншому так т€жко, €к тому ёд≥; да вже нема воротт€ Ч треба брататьс€ з розбишаками! ј т≥њ ока€нн≥њ сид€ть за столами в чужих кармазинах, що де на €ких ≥ не сход€тьс€, п’ють гор≥лку, €к воду, хвал€тьс€ такими добрими вчинками, що аж мороз ≥де поза спиною; крик, галас зчинили несказанний. ƒивуЇтьс€ кн€зь, погл€даючи на таку компан≥ю, ≥ питаЇтьс€ в гетьмана:

Ч „и в вас у —iчi знай так бушують на бенкетах? ј один бурлака перебив гетьмана да й каже:

¬ нас, кн€зю, у —iчi то i норов, хто Ђотче нашї знаЇ,

як уранцi вставши, вмиЇтьс€, то чарки шукаЇ.

„и чарки то, чи кiвш буде, не гл€дить перемiни, Ч

√ладко п’ють, €к з лука б’ють, до ночноњ тiнi.

як же почали розхапувати по кишен€х м≥щанське добро, то кн€зь ≥ соб≥ звонтпив, щой його ще г≥рш, н≥ж на рад≥, не потрутили; да, ск≥нчивши об≥д, зараз ≥ попрощавсь ≥з новим гетьманом. Ѕрюховецький пров≥в його аж за ворота.

ѕров≥в кн€з€ за ворота, аж тут йому назустр≥ч двоЇ д≥д≥в с≥чових Ч ведуть за ши€ку €когось с≥ромаху-братчика. “ак €к от часом двоЇ вовк≥в попадуть п≥д селом необачну свиню да, вз€вши з обох бок≥в за уш≥, ведуть у пущу на розправу, так т≥њ д≥ди вели б≥даху-запорожц€ через базар, позираючи гр≥зно з-п≥д сивоњ щетини.

Ч ƒе се ви, батьки, блукали, що й не об≥дали вкуп≥? Ч питаЇ ≤ванець.

Ч “а от бач! Ч кажуть. Ч «а цим ледащом ≥ об≥д утер€ли.

Ч ўо ж в≥н таке?

Ч ≈ге, що! “ут наробив такого сорому товариству, що й казати €зик не ворочаЇтьс€. ”надивсь ди€вол≥в син до ковалихи. ” √винтовки коло хутора коваль живе, дак в≥н туди ≥ внадивсь.

Ч “ак оце ви його й п≥ймали на гар€чому вчинку?

Ч «цапали, Ч кажуть, Ч пане гетьмане, €к кота над салом. ”же нам давно до ушей донесено, що притьмом ќлекса —енчило скаче в гречку: Ђ≈, постривай же, Ч кажемо, Ч гаспедський сину! ћи ж присочимо тебе!ї Ч та вже ото й чигали його, не спускали з очей. ўо ж? “ут добр≥ люде на рад≥ гетьмана обирають, а в≥н, ледачий, до ковалихи. ј ми з братчиком назирцем. Ђќдчини!ї Ч Ќе одчин€Ї. Ђќдчини!ї Ч Ќе одчин€Ї. ћи двер≥ вивалили, аж в≥н, поганець, там, €к той кнур у берлоз≥!

Ч ўо ж ви оце думаЇте з ним чинити?

Ч ј що ж б≥льш, €к не ки€ми? “а вже сього не так, €к ирила “ура! —ьому вже треба так боки нагр≥ти, щоб не д≥ждав б≥льш р€сту топтати!

Перейти на страницу:
Комментариев (0)
название