"Давнe й нове"

Вода, що довго капає на камінь

І в камені проверчує діру,

Отак, хто книги праведні читає,

З болота буденності вилітає,

З душі брудоту й погань вимітає,

Що уподоблює його звіру.

Хоч хто мудрий у житті, а письма не знає,

То він буде мов той пліт, що підпор не має.

Бо як пліт той без підпор вітер валить скорий,

Так безграмотний паде без знання підпори.

Цареву тайну берегти порядно,

Бо зрадників карають безпощадно;

Та славу божу тайною покрити -

Се злочин, мов у землю скарб зарити.

Карається не раз найгірш усіх,

Як непростимий проневірства гріх.

Хоч би ти попіл їв і землю гриз,

А не позбувся злости,

То не заслужиш ти у праведних

Одного "бог да прости!".

"Блаженний той, хто дба про душу слуг своїх", -

Так сказано в письмі святому.

Та горе тому,

Хто ніби дба про душу їх,

А тіло працею надмірною втомляє,

Тілесним недостатком оскорбляє.

Краще малеє надбання

З ласкою бога набути,

Як незліченне багатство

Серед проклять загорнути.

В здоровому тілі здорова душа,

Та часто буває не варта гроша.

В уломному тілі буває душа,

Що красою світ весь і бога втіша!

МНОГОНАДІЙНИЙ

Як родився наш многонадійний,

То прийшли судильниці чотири,

На вікна варцабі посідали,

На дитя уважно погляділи,

Залюбки поцмокали губами,

І гарненько зажили табаки,

І собі поклали на коліна

Калитки свої неспорожнимі,

І розважно, шамкаючи, звільна

Стали викладать йому дарунки.

П е р ш а

Ось я дам йому наймення львине.

Д р у г а

Ось я дам Адоніса подобу.

Т р е т я

Ось я дам блискучі чорні очі.

Ч е т в е р т а

Я додам ще голосок носовий.

П е р ш а

Ось я дам ораторськую позу.

Д р у г а

Ось я дам відвагу і завзяття.

Т р е т я

Я додам ще пильність трудолюбну.

Ч е т в е р т а

Я додам амбіцію безмежну.

П е р ш а

Я дам жіночку йому прегарну.

Д р у г а

Я зроблю артистом драматичним.

Т р е т я

Я редактором ще політичним.

Ч е т в е р т а

Я співцем вдодатку оперовим.

П е р ш а

Я ввіткну перо критичне в руки.

Д р у г а

Я штовхну поезії писати.

Т р е т я

Я дам премії йому за драми.

Ч е т в е р т а

Я… та ні, сього вже забагато

Для одного. З того, що я мала

Дать йому в остатнім подарунку -

Таланту, - не дам йому ні дрібки.

Написано в році 1907, досі не друковано.